Реєстрація

Спільнота

ЧаПи

Календар


Назад   Чорна Рада-національний форум політичних дискусій > Політичне > Ваші статті

Пізнай себе....

Ваші статті

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 21.10.2010, 22:19   # 1
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry Чи є в Україні український націоналізм? Відкритий лист О.Тягнибоку.

Через всі залякування громадян України, насамперед,російськомовних українців націоналізмом і загрозами нацизму,фашизму,расизму справа,яку націоналізм давно реалізував в країнах Європи,а саме,консолідація нації,їїсамовизначення через побудову національної держави,в Україні тупцюється на місці.Чому?Чи почуємо відповідь сьогодні ?А треба.... Шановний пане Олеже! Як відомо в Україні всіх тих, хто нагадує про етнічних українців,80% населення,природню більшість в суспільстві, про консолідацію і єдність, розвиток української титульної нації,досягнення нею як і представниками національних меншин,в тому числі,і російської ЕТНІЧНОЇ.мовної культурної,релігійної САМОБУТНОСТІ,що,до речі,записано в статті 11 Конституції України,звинувачують в націоналізмі,пов.язуючи останній виключно із С.Бандерою і роками переслідувань тих,хто домагався незалежності УКраїни і відстоював таку із зброєю в руках,зважуючи на діїї комуністичної влади.Мабуть,саме тому проводять паралелі між націоналізмом і "нацизмом,фашизмом,расизмом",Чого тільки не пишуть,залякуючи громадян насамперед українців (не станемо плутати визначення громадянин і українець,погодьтеся),які ще не вийшли із стану російськомовного совєтского чєловєка: помаранчева влада "вкрай націоналістична",зокрема,а "Ющенко-гірше Тягнибока","переписування історії на оунівський лад","насильницька українізація" і тому подібне.А в Верховній раді нардепом-росіянином із фракції партії регіонів зареєстровний проект закону про загрози націоналізму,нацизму і фашизму в Україні!.Партія регіонів звинувачувала в націоналізмі міністра освіти І.Вакарчука за його захист української мови і навіть Ю.Тимошенко за її слова про єдину державну мову і в назві програми-"Україна переможе!Україна-це ти." При цьому,погодьтеся,забувають,що український націоналізм як українська національна ідея,як ІДЕОЛОГІЯ консолідації віками пригнобленої української нації,її самовизначення через розбудову української національної. держави,реалізації того,що всі держави в Європі,зокрема,Росія давно пройшли і що є обов.язковою умовою миру,стабільності в інтересах всіх громадян і дійсної незалежності держави Україна,нічим не загрожує і не загрожував іншим націям,зокрема,російській меншині,не ніс в собі вимог зверхності над іншими націями.Можна сказати,погодьтеся,що вся суть українського націоналізму і української національної ідеї в словах Т.Шевченка "обнімітеся,брати мої", які адресовані українцям і яких останні здебільшого,як не прикро, не чують.САме над релізацією цього і мав би працювати український націоналізм,націоналісти,проводячи відповідну роботу серед українців і в суспільстві,як про це говорив ще М.Грушевський,дбаючи про зростання чисельності Українців з великої літери через наявність широкої мережі українських національних організацій,українських комітетів,через присутність УКраїнців на провідних місцях в органах влади, поширюючи ІДЕОЛОГІЮ українського націоналізму серед українців за національністю насамперед, працюючи таким чином на усвідомлення нацією своєї ждержавності..Тим паче,що як справедливо визначив покійний професор,Українець Анатолій Погрібний,українська нація перебуває в стані "ЕПІДЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ" ,а недруги України, провідники "Єдиної Росії " в Україні Янукович і його команда чинять перешкоди оздоровленню і консолідації української нації під лукавим антиконституційним лозунгом захисту прав російськомовних,захисту УКраїни від українців,захисту українців від української мови. Якщо ще конкретніше,то націоналісти мали б працювати над виконанням вимог статті 11Конституції України і протистояти тим,хто хоче зберегти нинішній стан справ. .На жаль,пане Олеже,маємо те,що маємо. Прикрими прикладами може слугувати програма ліберала В.Ющенка,який горнеться до націоналізму і націоналістів,роблячи помилки в тлумаченнях нації,і Ваша,пане Олеже,як не прикро.Інші програми не показові,бо саме Вас обох більше за всіх звинувачують в радикальному націоналізмі і за повідомленнями преси Ви домовлялися про об,єднання зусиль. В програмі В.Ющенка взагалі не йде мова про консолідацію української нації (і це-гарант Конституції,де є стаття 11 з відповідними гарантіями!),про побудову української національної держави як реалізацію української національної ідеї.Лише в передумові до програми він пише"наша мета-СТВОРЕННЯ СИЛЬНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ (невідомо якої нації?!) ЇЇ реалізація-і в духовному,і в матеріальному сенсі-ЗАЛЕЖИТЬ ВІД УСІХ під ефективним проводом компетентного,мислячого на перспективу і патріотичного керівництва" Як бачите,українській нації немає місця в національній державі "націоналіста" В.Ющенка і не вона визначає побудову національної держави,а керівництво,куди себе зачисляє,зрозуміло,В.Ющенко,читаючи лекції вже й інтелігенції,націоналістам.Мабуть,так записано,бо в його проекті Конституції зазначено,що відбулося самовизначення україїнської нації і навіть українського народу... без побудови україгської національної держави.Це вже сьогодні "націоналіст"В.Ющенко каже,Що "маємо державу-треба створити націю",знову ж невідомо яку, ("моя.наша,спільна,єдина,власна,сучасна модерна,українська) і з помилковими тлумаченнями,які чомусь спокійно слухала, як не прикро, замовна українська інтелігенція на замовних форумах в регіонах,навіть,націоналісти під гаслом"Буде Ющенко-буде Україна" (без оздоровлення української нації,суспільства,без створення в суспільстві української більшості через консолідацію українців,через спротив лозунгу захисту прав російськомовних.) Як не прикро,пане Олеже,в своїй програмі Ви повторюєте фактично Ющенка і ющенківщину.бо у Вас "головною метою є побудова могутньої Української джержави...,яка забезпечить безупинний розвиток української нації" Погодьтеся,це всерівно,що ставити воза перед конем:без консолідації нації державу не збудувати,а про національну державу Ви і не згадуєте.Незрозуміле і Ваше:"МИ-Українці!"Як не прикро,Українців з великої літери в Україні обмаль.То до кого Ваший заклик?! В газеті "СВобода"N34 ц.р.,визначаючи,що ми зробимо,прийшовши до влади,про консолідацію української нації як передумову всього Ви і не згадали...До речі,консолідація передбачає повернення українців російськомовних до рідної мови.В програмі ВО"Свобода"записано знову,що,прийшовши до влади,Ви це забезпечите.Та чи прийдете Ви до влади без консолідації української нації і повернення російськомовних українців до рідної мови? Погодьтеся, ні.Ваш соратник,поважний Ю Іллєнко в вересні 2008 року в тій же газеті в статті"Війна і свобода" кликав готуватися до війни.без оздоровлення і консолідації української нації,але стверджуючи,що ВО"Свобода" "...вперто і наполегливо гне свою лінію розбудови могутньої української НАЦІОНАЛЬНОЇ Держави".Чомусь знову ж без попередньої консолідації української нації,самовизначення останньої.Чи переможемо без цього?! То чи не краще,пане Олеже,саме Вам згадати про український націоналізм як ІДЕОЛОГІЮ, ідеологію консолідації української нації, про поширення ідеології українського націоналізму серед українців за національністю, без чого Україна не переможе і не буде могутньою,згадати вимоги статті 11 Конституції України і закликати національно-патріотитчні,демократичні сили об,єднати зусилля в роботі по консолідації української нації,українців,насамперед,вКриму,на півдні і сході,по протистоянню зусиллям В.Януковича захистити УКраїну від українців,українців від української мови,спільно таким чином працювати на перемогу УКраїни.Працюйте спільно на перемогу України,змагайтеся в останньому,а не в звинуваченнях між собою,будь ласка! .Бажаю успіхів в поширенні і торжества українського націоналізму як ідеології консолідацію української нації і єдність дій провідників української нації.Ви ж знаєте,що там,де немає миру,нема і Бога.То ж з Богом,пане Олеже,докажіть,що ідеологія українського націоналізму живе серед українців за національністю, а в Україні є люди, які сповідують і поширюють цю ідеологію,є українські націоналісти і що саме цю ідеологію, а не тільки природнє почуття патріотизму, сповідує ВО"Сврбода",діючи розумом і переконаннями,а не тільки протестними заходами і звинуваченнями на адресу всіх. Щиро бажаю успіхів!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Sponsored Links
Старий 21.10.2010, 22:30   # 2
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Exclamation "Якби ж то дослухались..!" Згадуючи А.Погрібного.

Не хочемо слухати і сьогодні! Бо хіба ж можна шанувати людину , яка “покликана Часом і обрана Долею”(Е.Бабчук). нещирими словами і писати “ Він не залишив нас… вийшли книги… звучать передачі..готують книгу”(“Слово просвіти”,число 40,ст.8.9,slovoprosvity.org) Неначе в останньому мав би жити серед нас А.Погрібний, а не в живій справі по оздоровленню української нації, в продовженні справи незабутнього А.Погрібного!
Так, Анатолій Погрібний і сьогодні живий з тими, хто не замовчує хворобу української нації і нагадує українцям за національністю про їхню байдужість, безпорадність і необхідність активної роботи української громади в загальній і індивідуальній терапії українців і нації. І Він не з тими, хто хоче поховати ще раз А.Погрібного, його справу в нещирих словах, в спогадах і передачах. Як не прикро, він не з Вами, не з редакцією тижневика і , навіть, не з ВУТ «Просвіта», у всякому разі ,не з Правлінням і не з П. Мовчаном, які не кличуть українців за національністю до єдності, і нічого не роблять з того, до чого кликав свого часу А.Погрібний . Як не прикро, навіть не прислухаються до голосів тих, хто про це нагадує, хто пише про це, про щирість почуттів і намірів, щирість слів в самому тижневику, кличе шанувати правду, дивитися тій правді в очі. Прислухайтеся, будь ласка, до написаного в тому ж числі тижневика: “Цікаво, де вони були раніше.. Невже так само прийшли б і до живого.. біля труни..промовляють красиві, присмачені патетикою і жалем слова.. Серед них багато нещирих..”(А.Багряна,там же)
Отак і через чотири роки! І це про того, хто ”..на повний зріст піднявся проти манкуртизму, що загрожував і ЗАГРОЖУЄ матері –Україні”! (А.Мокренко, там же)) Хто піднявся і йде сьогодні за А.Погрібним?! “А Демблок мовчить, мовчать всі…Якби ж то дослухались, якби ж то брали на карб українці, то, певна, Україна сьогодні була б інакша” (В.Гончар, там же)).
Як не прикро, не захотіли і не взяли нести далі справу А.Погрібного, переконувати українців, соромити їх, мовчить « Демблок» і сьогодні про продовження справи Анатолія Погрібного. Одні нещирі слова, слова, слова.. А діла нема.. Боляче до сліз..
Бо не може, а дійсно ”.. звідтіля, із високості посилає нам власний, вслід за Шевченком,докір: “ Якби ж ми вчились так,як треба “ (Е.Бабчук,там же) To голос А.Погрібного! Прислухайтеся, будь ласка, може і почуєте. Схаменіться! Майте сором і , бодай , перед пам”ятю Анатолія Погрібного будьте і будьмо щирими в своїх словах , вчинках і в продовженні справи А.Погрібного, в головному, в ділах.
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 24.10.2010, 21:34   # 3
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово Чи зліземо з гілки? Відкритий лист філологам.

Філологам української мови, всім одночасно і публічно, хоч написати цього листа покликало листування з одним із Вас, відомим і активним громадським діячем, щирою українкою, якій болить той ганебний стан, в якому на 20 році незалежності опинилися українці за національністю в Україні. Не стану описувати цей стан: він загальновідомий, тим паче, Вам , філологам української мови, про нього багато пишуть в ЗМІ.
Свого часу Ваш колега, доктор філології, професор, Українець з великої літери Анатолій Погрібний разом із дописувачами передачі на радіо «Якби ми вчились так, як треба…» як і Т.Шевчко не побоявся приставити українцям за національністю, українській нації дзеркало, глянувши в яке всі бажаючі побачили діагноз отого ганебного стану : » епідемічно хвора» українська нація з українцями в стані «дурного хохла», в більшості, насамперед, в Криму, на сході і півдні України, за висловом одного із дописувачів ,Віктора Козодоєва із Маріуполя, «зрадниками рідної української мови». Були визначені симтоми тяжкої хвороби, причини захворювання і шляхи оздоровлення через активну роботу всієї української громади без всяких сподівань на владу і очікування від останньої, бодай, виконання статті 11 Конституції України про забезпечення розвитку української нації і її самобутності. Був наданий і приклад роботи інших народів по оздоровленню нації через повернення до рідної мови, зокрема, роботи свого часу младо-чехів в боротьбі із засиллям німецької мови.
Здавалося б, що українці за національністю, насамперед, політики, інтелектуальна еліта, філологи, почувши про такий діагноз захворювання української нації, не стануть марнувати час і разом із А.Погрібним вдарять у дзвони порятунку України, взявшися за активну загальну і індивідуальну терапію хворої нації і українців за національністю, проводячи , як не гірко, українізацію українців за національністю, шукаючи нові і нові , найбільш ефективні методи лікування. Натомість, ще за життя Анатолія Погрібного з боку політичної і інтелектуальної еліти почалося соромливе замовчування діагнозу А.Погрібного, його порад і замовчування тяжкої хвороби української нації і українців за національністю. Дехто ,зокрема, Д.Павличко, вважав, що А.Погрібний неправий: мовляв, українська нація має природні сили до самоодужання. Інші гукали хвору націю до боротьби, невідомо на що розраховуючи . Є і такі патріоти, які очікували, що хвора , неконсолідована українська нація, українці в стані «дурного хохла» оберуть на їхні заклики українську владу, яка і проведе оздоровлення нації, зокрема, через повернення російськомовних українців до рідної мови. Записали таке і в програму партії, сподіваючись рухатися у вірному напрямку, поставивши воза попереду коня, та ще й хворого. Зрозуміло, що такі очікування не виправдалися, а віз української справи залишився фактично на тому місці, де його застало проголошення незалежності.
А час йшов невблаганно. Хвороба прогресує. Сьогодні нарешті чуємо відверті слова, що українська нація не сформована, самовизначення не відбулося і ніхто над останнім і не працює, а років через 40, якщо терміново не взятися за лікування, за вирішення національних проблем, щезнуть українська мова і український етнос. Олег Скрипка, зокрема, визначає ще біль стислий термін цього загрозливого процесу: через 20 років українську мову забудуть. І такі добре відомі Вам, філологам української мови, гіркі прогнози маємо, як не пркро, для країни, де українців за національністю 78%, більшість населення! Тільки глухі до української справи чи ті, що затикають вуха , не чують ударів грому над головою української нації, які кличуть схаменутися, згадати А.Погрібного, його поради і взятися негайно за оздоровлення української нації. Згадали нещодавно, на кладовищі, коли ставили хрест на могилі А.Погрібного. Дехто, позичивши у сірка очі, казав, що А.Погрібний і сьогодні «духовно поряд з нами». І жодного слова про справу А.Погрібного, про оздоровлення української нації, про бодай перші кроки на цьому шляху.
І знову замовчування хвороби української нації, замовчування статті 11 Конституції України, згадка про яку привернула би увагу влади і суспільства до проблеми хворої нації, її консолідації, розвитку, розвитку мовної, культурної, релігійної, ЕТНІЧНОЇ САМОБУТНОСТІ, бездіяльність з марними сподіваннями знову на природні сили нації, не роблячи висновків і не беручи до уваги гіркі прогнози вчених. Ті, хто замовчують хворобу української нації в Україні, блокуючи оздоровлення, занесли це злочинне замовчування хвороби нації і в середовище української діаспори. Зокрема, на останніх зборах цього року СКУ в Перемишлі про хворобу і нагальність оздоровлення не згадали жодним словом, можливо тому, що Україна була там представлена тими, хто не сприймав і не сприймає діагноз і справу А.Погрібного, його заклик вдарити у дзвони, зокрема,всюдисущим Д.Павличко. Як не прикро, замовчуються через відсутність будь-якої реакції, відповіді, небажання вступати в полеміку, щоб не привернути увагу суспільства, українців за національністю до проблеми оздоровлення нації і злочинного подальшого зомовчування останнього, і намагання окремих авторів , дописувачів А.Погрібного, друзів останнього нагадати інтелектуальній еліті, політикам, зокрема, керівництву ВУТ «Просвіта» , редакції тижневика «Слово просвіта», ЗМІ, народним депутатам- українцям про заклик А.Погрібного вдарити у дзвони оздоровлення нації .
То скажіть Ви, шановні філологи української мови, та так, щоб почула вся Україна: що ж ми за нація така і що ж ми за люди,українці за національністю, що такі байдужі до свого оздоровлення та ще й замовчуємо хворобу навіть тоді, коли нам поставили жахливий діагноз з сумним розвитком і кличуть вдарити у дзвони, лікуватися?! І що ж робити сьогодні, коли не сталося, як гадалося?!
Знайти відповідь, можливо, допоможе думка комент атора відповідної теми на головному Форумі НКЗУ( бажаючі можуть прочитати): «Чому не сталося. Мабуть багато є причин. Якщо ти високо заліз на дерево, а потім хочеш перебратись на іншу гілку, як не крути, треба спочатку спуститись, і тоді вже підніматись майже стільки ж. Питання в тому, чи це потрібно робити. Одні кажуть та не треба, ми вже таких висот досягли, для чого йти назад по дорозі, яка вже подолана. У нас, кажуть такі досягнення в русифікації, для чого, люди он,з таким задоволенням русифікуються, хочуть бути «руськими», а деякі тут воду мутять. Ото ж питання, чи треба повертати колесо історії назад? Навіть так поставлене питання говорить про те, що ми забули про базові цінності. Про це не можна дискутувати. Треба повертатись і якщо треба, то починати все спочатку. «Народ не имеющий национального самосознания становится навозом, на котором произростают другие народьі», сказав Столипін. Нам не треба щоб нас хтось визнавав чи не визнавав, треба робити свою справу. У прибалтів були подібні проблеми, вони їх вирішили. Цивілізовано. Вони не умовляли нікого, а почали крок за кроком розбудовувати свої держави. Свої. Без ніяких двозначностей. Це найголовніше, бо в таких питаннях повинно бути все однозначно. Ніяких «общин Родин» не може бути. «Общая Родина» - це аморально.»
Сподіваюся, що наведений коментар покличе Вас, як і кожного небайдужого українця за національністю, зробити все можливе, щоб переконати українців, українську націю, яких загнали на оту гілку в силу відомих історичних, політичних, генетичних чинників лукаві політики, які на хворобі української нації, відсутності єдності українців за національністю роблять свою політику, прокладають дорогу до влади, переконати,насамперед, в високих лікувальних можливостях дійсно рідної їм української мови, за допмогою якої мають знайти між собою порозуміння, спільну мову і злізти з гілки, обраши нову гілку, гілку оздоровлення української нації, її консолідації, самовизначення через розбудову ,бодай, з великим запізненням української національної держави, української України.
Тільки, будь ласка, не розраховуйте на допомогу політиків, тих, що докладають всіх зусиль, щоб українці , зокрема, не почули дзвони А.Погрібного, не схаменулися і не злізли з гілки, на якій сидять сьогодні. Одні, так звані сили вчорашнього дня, регіонали, комуністи ,соціалісти і безліч створених ними громадських організацій на кшталт «Русское единст во» чи «Російськомовна Україна», діють відверто під лукавим антиконституційним гаслом захисту прав російськомовних, розігруючи успішно з часів Л.Кучми російську карту. Інші, так звані національно-патріотичні, демократичні сили ( число партій і громадських організацій вражає ..без видимої присутності членів цих партій і організацій в повсякденному житті в вирішенні проблем української справи) , ведуть з першими спільну політичну гру, фактично не заважаючи їм ,бодай, через спростування в головах українців за національністю , в суспільстві лукавого лозунгу захисту прав російськомовних чи російської карти, не досягаючи ніяк порозуміння між лідерами, замовчуючи хворобу нації і українців за національністю, бо не мають мужності визнати свої помилки, що привели до такого ганебного стану української справи, а українців на оту гілку подальшого зросійщення і денаціоналізації, не мають бажання зійти з політичної арени, поступившися новим ,очікуваним українцями провідникам українського націоналізму, ідеології консолідації української нації, без гри на емоціях і радикалізмі минулого часу.
Сьогодні,погодьтеся, надією української нації і українців за національністю, української України є Ви, філологи української мови, найбільш чисельна група інтелектуальної еліти, яка фахово розуміється в питаннях української мови і дієвих шляхах поширення рідної мови серед українців за національністю, українізації українців, оздоровлення і консолідації української нації з застосуванням мовної терапії як першої допомоги у випадку тяжкого духовного захворювання, епідемічно поширеного серед українців за національністю. Ви є надією, бо маєте стосунки з українцями з дитячих садків, ЗОШ, середніх і вищих учбових закладів, очолюєте відповідні кафедри і факультети ВУЗів,інститутів НАНУ, працюєте в розгалуженій системі закладів, можливості яких допоможуть в такій шляхетній справі, присутні як активні члени і керівники багатьох партій і громадських організацій національно-патріотичного, демократичного спрямування.
То ж згадайте, будь ласка, А.Погрібного і покличте разом з ним вдарити у дзвони порятунку української нації і України, зібравшися на всеукраїнських зборах, форумі чи конгресі філологів української мови, вчителів, викладачів, на якому проведете уточнення діагнозу прогресуючої хвороби, вкажете на перші кроки на шляху активної індивідуальної і загальної мовної терапіїї української нації, покличете українців за національністю лікуватися через повернення російськомовних, насамперд, в Криму, на сході і півдні до рідної української, започаткувавши у такий спосіб загальнонаціональний рух української громади під гаслом « українці за національністю,шануймо рідну мову, спілкуймося між собою українською!» Вас почують, за Вами підуть, бо знають Вас як щирих українців, яким болить нинішній ганебний стан української справи.
Впевнений, що серед Вас є ті люди, які негайно створять організаційний комітет по підготовці всеукраїнського зібрання філологів, в чому Вам допоможе без сумніву діаспора,зокрема, СКУ, Громадська Рада НКЗУ, насамперед, ті, хто сообисто знав А.Погрібного і є щирим шанувальнком його справи, зокрема, Володимир Цибулько,Юрій Мушкетик, Леонід Мужук, Володимир Яворівський, Петро Кононенко, Віталій Карпенко, Микола Білик,Сергій Квіт, Любов Голота , Ірина Магрицька, Володимир Богайчук, Сергій Мельничук, народні депутати-українці, які ще не забули про свою національність, зокрема, О.Доній з його попередженнями про загрози російського націоналізму і багато інших, дописувачів, шанувальників А.Погрібного, іменем якого не завадило би назвати загальнонаціональний рух, якщо останній відбудеться. Вам допоможуть без сумніву представники діаспори,відгукнувшися на Ваш заклик до СКУ( тільки не через Д.Павличка). Вам допоможуть журналісти-українці донести Ваше слово до кожного небайдужого українця, покликати їх до місіонерської, просвітницької роботи в мовній терапії хворої нації і українців за національністю. Знайдуться і меценати-українці, насамперед із діаспори, які стануть вкладати кошти в мовну терапію.
То ж хай Вам і нам, Україні в такій шляхетній справі допомгає Бог, допомагють самі українці за національністю, не стоячи осторонь зусиль, шоб злізти з гілки зросійщення і денаціоналізації!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 05.11.2010, 16:09   # 4
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Exclamation Хто на потяг в Росію?! "Ось де наше лихо!"

Питання постає, коли читаєш статтю Василя Захарченка “За нами - сила української правди!” і дивишся на відомий малюночок із зникаючим потягом, доровказувачем “Росія” і трьома питаннями “Не знаєш?”, “Не розумієш?”, “Не шануєш?...” , як пояснення, кого запрошують на той потяг.( “« Слово просвіти”», число 43,стор.3 , www.slovoprosvity.org)/ І якщо глянути правді в очі, до якої нас слушно кличе Василь Захарченко, і дати щирі відповіді на запитання до малюнка у виконанні Ю.Пецух за ідеєю І.Фаріон ,особливо на останнє, не шануєш?...”, то пасажирами потягу в Росію мають бути не тільки росіяни, а багато російськомовних денаціоналізованих українців, про яких забули влада за всі роки незалежності і провідники національно-патріотичних сил, зокрема, ВУТ “Просвіта”. Бо хіба ж не правду каже В.Захарченко, не маючи намірів когось “поливати” на 20-му році незалежності,:” Ні,не народ ще ми,не нація!..До влади прийшли антиукраїнці. Жодної реакції від загалу..Хіба ж його злякаєш антиукраїнцями, як він сам, ментально ще-антиукраїнець. Ось де наше лихо!...Вже 19 років миримося в Українській державі з подальшою примусовою русифіфкацією мільйонів молодих українців…Найголовніше зараз в Україні, найперше- це якомога швидше повалити кожному із нас російську окупацію внутрішню..”
Будемо сподіватися , що цю правду візмуть нарешті до уваги ті, хто ще пише про роботу ВУТ в нових реаліях, хто редагує рекомендації Великої ради (де ж вони? чекають, коли реалії стануть кращими?) , бо без цього не буде очікуваного П. Мовчаном “мовного Майдану”, а в потязі в Росію будуть здебільшого українці-“антиукраїнці”.
З ким залишиться Україна? З Іриною Фаріон? Хто прийде на Майдан? Хто захистить українську мову як державну? Правління ВУТ чи члени Великої ради, дехто із яких марить боротьбою, маючи на руках українську націю, яка за словами В.Захарченка “має ще народитися з українською мовою, культурою, традиціями, історичною пам’яттю, з українською душею”, і нехтуючи роботою по прискоренню народження такої нації і боротьбою не проти, а за українців, де б вони не були,під якими прапорами не ходили чи ходять?!. Кажуть тим, хто нагадує про останнє, що то – “дурня”.Тоді “дурню” пише і В.Захарченко, як і багато інших на сторінках тижневика?!.
Будемо сподіватися, що В.Захарченко як і свого часу А.Погрібний переконає тих, хто готує рекомендації по роботі в нових реаліях: шлях до утвердження і захисту надійного української мови як державної лежить саме через сприяння народженню української нації з українською мовою, де ,як радив С.Мельничук на сторінках тижневика, треба шукати нетрадиційні методи,стежки до серця українців, бо традиційні перекриті владою. Без цього галас навколо української як державної, сподівання на владу чи Майдан- то йти тим же шляхом, який привів нас до сьогодення з виновками В.Захарченка. А згадавши А.Погрібного,візьмуть в голови, що сподівання на владу марні, та ще й на нинішню, бо її позиції і наміри не співпадають з намірами небайдужих українців, бо влада за всі роки незалежності ніколи ще не була українською..Сумним прикладом має бути В.Ющенко, за якого умови для українців і української справи були далекими від «тепличних»,як чомусь вважає В.Захарченко.
Якщо вже і В.Захарченко не переконає , то може допоможуть в цьому слова Леоніда Горлача у відповідь про дитячий вік України: “І чи можна й далі сподіватися на краще при такому аморалізмі «провідників нації» й невіглавстві першодержавців та їхнього найбижчого оточення? Ми що- приречені чекати? На кого?”(там же)
То ж,будемо сподіватися на себе, на роботу з українцями в ім’я народження української нації з українською мовою якомога швидше, шановне Правління,члени Великої ради,автори рекомендацій, всі ми, кому болить майбутнє української нації і України! Бодай, започаткуємо таку роботу, оте народження уже сьогодні зусиллями української громади. Дай,Боже!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 05.11.2010, 20:14   # 5
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово Згадуючи Анатолія Погрібного. "Раз ми є,то де?.."

Відритий лист Любові Голота.
Шановна Любов Василівна ! Виконуючи Ваше бажання, цитую Вашого листа повністю, хоч не мав намірів це робити із поваги до тижневика “Слово просвіти”, де Ви є головним редактором, та із поваги до ВУТ “Просвіта”, де Ви є членом Правління і , здається, членом Великої ради. На мій погляд, своїм наполяганням на цитуванні повністю листа, Ви запустили бумеранг непорядного, прикрого ставлення до дописувачів, коментаторів, який повернеться до Вас і стане ще одним прикрим розчаруванням особисто Вами, як людиною і редактором шанованого тижневика, Правлінням і Головною радою шанованого ВУТ »Просвіта». Бо лист Ваш , надісланий після тривалого замовчування неодноразових звернень і дописів в редакцію тижневика , в Правління ВУТ “Просвіта” з конкретними пропозиціями, не містить жодного зауваження чи спростування по суті висловленого в дописах, коментарях, зверненнях, по змісту пропозицій. Натомість, в листі присутні огульні звинувачення та відомі непорядні прийоми: використовуючи своє ім’я і положення головного редактора, облити брудом автора, намалювати його непривадливий імідж, після якого пропадає бажання читати ним написане, вкласти в голову автора свої домисли і успішно їх розвінчати як авторські. Пишу відкритого листа, бо Ваше ставлення до правди Анатолія Погрібного в принцових питаннях є показовим і має цікавити всіх.
То ж читаємо Ваші листи, запускаємо бумеранг: “Шановний пане Пінчук!Будь-ласка, коли будете писати Ваші дадзибао, цитуйте мого листа
повністю. Удачі!Шановний пане Леоніде!Прочитали Вашого листа. Враження від нього, як і від ваших попередніх коментарів та дописів до редакції двояке: або Ви не розумієте, про що
йдеться в матеріалах газети, або ж у Вас є певна мета - "поливати"просвітян, що б вони не робили.
Анатолій Григорович Погрібний, на якого Ви неоднораз посилаєтеся, радивкожному починати з себе. Що Ви конкретно зробили або робите в Миколаєві? Організували пікет, увійшли в конгрес порятунку України, пропонували місцевій "Просвіті" якісь акції, самоорганізувалися самі й інших
організували? Ні. Ви припадаєте до комп'ютера і пишете нам листи, які ненесуть свіжих думок, ідей, пропозицій.Позиція Ваша теж зрозуміла. Минулого місяця Ви дотримувалися досить
інтернаціональних поглядів, сьогодні - за "рух українців занаціональністю". Державна мова для всіх громадян, а не для автохтонів. "Хвороба нації" не в самій нації, а у взаємному пожиранні "патріотів", до яких, даруйте, зараховую й Вас.До речі, про словники. Їх Україні бракує і "Просвіта" робить усе для того, аби вони з'являлися. Для людей, які вчаться так, як треба, вони
потрібні як повітря.Якщо Ви, пане Леоніде, не розумієте що таке "законопроект про мови" від
регіоналів і вважаєте наші дії "пустими балачками" (людина, яка читає словники, написала б "порожніми"), то, очевидно, у нас різна мета. Ви - вільна людина - шукайте собі інших адресатів для довгих безпредметних суплік. Не наполягаю на нашому подальшому спілкуванні.Л. Голота”
З огляду на згадані причини не беручи до уваги образи на адресу автора, за Вашим безпредметним визначенням, “датзибао” і “довгих безпредметних суплік”, спробую відповісти на вказані Вами принцицові речі: інтернаціоналізм і націоналізм, хвороба української нації і захист державної мови через порожні балачки (пам’ятаю, у мене було ще і “товкти воду в ступі”) чи в інший спосіб, згадуючи Анатолія Погрібного.
Не стану розказувати, як я починав з самого себе і в чому , в яких справах до того, як почув по радіо передачу Анатолія Погрібного “Якби ми вчились так, як треба..” і повірив в правду людини, вченого, який прийшов до тієї правди через глибоке вивчення і знання, відтак, реального стану речей, української нації і самих українців за національністю, без намагання видавати бажане за дійсне, не ховаючи очі від правди , а дивлячись правді в очі і не соромлячись як і Т.Шевченко докоряти українцям за їхню байдужість, безпорадність, гукаючи вдарити у дзвони порятунку хворої нації і України.Повіривши в правду А.Погрібного, починаючи за його порадою з себе, став не соромлячись гукати українців за національністю, де б їх не зустрічав , відповідати українською на моє звернення до них українською, став дописувачем А.Погрібного. І був вражений, коли вже на перший лист отримав відповідь і книжечку А.Погрібного “Жива душа Донбасівського краю”, на першій сторінці якої рукою автора було написано :” В.Ш.п.Леонідові Пінчуку.З найбільшою вдячністю за Вашу позицію, за ініціативу стосовно акції “Спілкуймося українською!” У своїй радіопрограмі я лише до цього і кличу, і дякую, що маю таких діяльних спільників, як Ви. Спропагую Вашого листа по радіо.Щастя! З повагою А.Погрібний”.
Не пам.ятаю , як було по радіо, а вже в другій надісланій мені книжечці “Умію , та не хочу”, або про фальш одного етикету”, подає в розділі “Твій чин- спілкуймося українською” мого листа, листи інших дописувачів стосовно такої акції, зокрема, лист письменниці із Канади Лесі Храпливої –Щур, яка писала, погодьтеся, актуальні і сьогодні слова, “заклик утверджувати державну мову ініціативою і силами самого українського народу, який, саморятуючись від денаціоналізації, повинен рішучістю самих же громадян послідовно вживати свою мову “як в особистому,так і в приватному побуті”(“це й буде найпромовистіший та найвирішальний референдум”). Сам А.Погрібний зробив такий висновок : “ Ось тому і “спілкуймося українською”-рух, акція, до спопуляризування яких мали б долучитися всі наші національно- державницькі партії, громадські організації, установи, неодмінно-засоби масової інформації, власне, всі, хто розуміє важливість державозміцнювальних та націєзміцнювальних речей, про які я мовлю”(стор150,151,152,153) І додає після пояснень змісту того чину: ” Отже, мої читачі, спілкуймося українською. Аж ніяк не для зневажання інших мов, а для утвердження мови власної, національної. Як бо й може вона утвердитися, якщо під це не підствлятиме себе кожен, хто не вважає, що стан з нашою мовою вже нормальний? Хтось з наших громадян покладається тут на владу, на державу…Що й казати, від найвищої влади багато, дуже багато що залежить, але за однієї умови: щоб її позиція і прагнення збігалися з нашими. Та чи збігаються..?.... Маємо бо ситуацію, за якої мова- то незмірно ширше , масштабніше, ніж мова. Сама наша державність, її подальше зміцнення чи навпаки- її ослаблення, її соборність,..,ступінь просвітлення суспільства українською національною ідеєю, міра патріотизму наших громадян,- усе це напрямки пов’язане з належним утвердженням у нас державної української мови , значення якої для України достоту СПАСЕННЕ”.(ст.146,147,149)
Цитую А.Погрібного не для самореклами чи особистого піару, а щоб кожен мав змогу порівняти правду А.Погрібного у вирішенні проблеми утвердження української мови як державної з позицією Вашою і позицією сьогоднішніх лідерів національно-патріотичних сил, щоб кожен переконався, як розумів націоналізм взагалі і український націоналізм, зокрема, Анатолій Погрібний і як та для чого використовують український націоналізм як почуття патріотизму ті ж лідери, як Анатолій Погрібний шукав правду життя разом із своїми дописувачами і як Ви, сьогоднішні лідери, тікаєте від тієї правди, яка проситься ,зокрема, на сторінки тижневика , ба, тікаєте від неї навіть тоді, коли вона, та правда про прикрий стан української нації пробивається на сторінки тижневика, закриваєте очі на ту правду галасом навколо державної мови, товчите воду в ступі, вибачайте на слові. Прикладів втечі від правди мною наведено в дописах, коментарях більш ніж достатньо.Прикро, що Ви їх розцінюєте як намір “поливати “ просвітян”.До речі, не про просвітян йшла мова, а про редакцію тижневика, Правління ВУТ, Велику раду без намірів когось чи щось “ поливати”. До просвітян же були звернення з закликом дати оцінки і обрати нових провідників, які б шанували правду, продовжуючи справу А.Погрібного.
Які б так як і А.Погрібний націоналізм взагалі і український зокрема тлумачили як ідеологію єдності , консолідації української нації через активну роботу самої української громади над поширенням серед українців за національністю “першоелемента своєї національності- своєї мови”, по українізацї українців за національністю, як не прикро. по проведенню “саморятування від денаціоналізації” без особливих сподівань на владу, яка ще ніколи не була українською,а тому позиції і прагнення якої ще ніколи за часів незалежності, навіть за президентства В.Ющенка, не кажучи вже про нинішню , не співпадали з нагальною потребою оздоровлення української нації.
Які б як і А. Погрібний бачили шлях надійного утвердження і захисту української мови як державної від зазіхань любої влади саме в роботі по оздоровленню української нації, природного рідного для неї мовного середовища з більшістю населення України, а не в галасі навколо державної мови зі сподіваннями на владу і намаганнями виховувати владу через акції, мітинги, листи до Президента, проводячи у такий спосіб піар акції з імітацією своєї боротьби за держану мову. Згадайте ,будь ласка, той галас ми чуємо з перших днів незалежності і , як переконує життя, веде до погіршення стану справ з українською мовою в Україні. Останнє мало би давно примусити нинішніх лідерів замислитися, що робиться щось не те, що треба прислухатися до А.Погрібного ще за його життя і зробити належні висновки для себе. А Ви, шановна Любов Василівна, намагаєтеся сховатися від правди за спинами просвітян і сховати там же нинішніх лідерів , яким вже і на сторінках тижневика радять зійти з політичної сцени, про що я лише нагадував Вам і ім в “датзибао”. До речі, у багатьох постає питання, чому лідери не чують отих порад. Чи не тому,шановна Любов Василівна, що правда загрожує їм не те , що втратою можливості будь коли бути на політичній сцені, при владі. а загрожує буквально анафемою з боку народу, який запитає, куди ж Ви вели нас всі роки незалежності, до чого кликали?!
Сповідуючи український націоналізм як ідеологію консолідації української нації, тільки А.Погрібний поєднує статті 10, де йдеться про українську як державну, і 11 Конституції України, де йдеться про забезпечення консолідації і розвитку мовної самобутності, зокрема, української нації. Бо А.Погрібний вважав, що проголошене в статті 10 не можна реалізувати без виконання вимог статті 11.(“Раз ми є, то де?.Мова державна? Мова офіційна?”) Сьогодні Ви, шановна Любов Василівна, не прочитаєте і не почуєте жодного слова про проголошене в статті 11 і що потребує , погодьтеся, уваги і вимог до себе кожного націонал-патріота, відповідних вимог до влади. Якщо бажаємо не галасувати навколо статті 10 і української державної, а щиро бажаємо надійного утвердження останнього, протистояти щиро , зокрема , антиукраїнському закону про мови П.Симоненка і Ко з залученням до цього насамперед українців за національністю, зокрема, народних депутатів-українців. Ми ж, вибачайте на слові, з подачі провідників товчимо воду в ступі та ще й нещиро кажемо, що А.Погрібний і сьогодні з нами..
Ось що з цього приводу і з приводу хвороби української нації писала проста жінка із Палограда Галина Голота, яка не читала статті 11 про право всіх національних меншин і народів на розвиток мовної самобутності разом з українцями і лист якої наводить А.Погрібний в тій же статті “Раз ми є… : “ Я розумію, що для виправлення мовної ситуації, потрібні роки й десятиліття. Але біда в тому, що, як складається у мене враження, держава, влада цього НЕ ХОЧЕ… Я проти того, щоб силувати росіян розмовляти українською мовою. Адже російська-це їхня мова. Маємо отже бити у дзвони до самих українців, що відбилися від своєї мови. Ну чого й справді ми такі? Так ніхто і ніколи не буде нас поважати, якщо ми навіть першоелемент своєї національ ності- свою мову-не поважаємо!”
Чи чуємо щось подібне сьогодні, шановна Любов Василівна, від провідників національно-патріотичних сил, зокрема, ВУТ “Просвіта”, чи читають вони тижневик, в якому, треба подякувати Вам як редактору, багато авторів висловлюються за теж саме? То чому ж думки ці, правда не беруться до уваги тими, хто визначає напрямок діяльності національно-патріотичних сил, чому треба нагадувати в коментарях, дописах ? Невже правий С .Мельничук, який на сторінках тижневика сказав відверто, що він сьогодні не бачить сил, які б щиро бажали зупинити подальше зросійщення і денаціоналізацію українців?! То чи достукаємося до них, шановна Любов Василівна?
Так, Ви маєте ,мабуть, рацію, коли закидаєте мені, що в “датзибао” немає нічого нового.Я лише привертав увагу до даремно забутого, до висловленого А.Погрібним, його дописувачами, до правди А.Погрібного, до необхідності щиро ту правду сповідувати, вказував на споріднені думки авторів-дописувачів тижневика з приводу різних подій, стукав і стукаю із правдою А.Погрібного після його смерті у двері тих, хто за думкою А.Погрібного мав би підтримати акцію чи рух “Українці,спілкуймося українською!”. Двері не відчиняли, замовчували чисельні звернення, не бажаючи і чути про правду А.Погрібного.За весь час правда А.Погрібного знайшла відгук і підтримку на моє звернення від Центрального Проводу ОУН(д) і Павла Дорожинського, які оприлюднили відповідне звернення до всіх національно-патріотичних сил з закликом про підтримку. Відгукнулася лише НСНУ , яка висловила згоду брати участь, якщо інші будуть готові. Інші ж не відгукнулися, замовчуючи правду життя, правду А.Погрібного. Як і ВУТ “Просвіта” ,зокрема, як редакція тижневика, як Ви, шановна Любов Василівна. Ніколи не думав, що оте мовчання Ваше завершиться таким листом! Правда, були і схвальні відгуки про мою позицію,зокрема, від В.Цибулько, В.Яворівського і декого із не так відомих людей. Тому ,шануючи пам’ять А.Погрібного, я і надалі маю наміри стукати у двері, керуючись відомим “стукайте – і Вам відчинять “ : хтось відчинить з Вашими словами, а хтось , дасть Бог,відчинивши,візьме на озброєння правду А.Погрібного до слова і діла. До речі ,оту правду про “епідемічно хвору” українську націю, про хворобу, подальше замовчування якої веде до катастрофи. Як не прикро, останнього дотримуєтеся і Ви. Вбачаючи хворобу в іншому, в інших проявах, зокрема в мені, хоч сам А.Погрібний бачив її в українській нації, в українцях за національністю, давши вичерпний діагноз хвороби, її прояви і загрози розвитку в разі, якщо не прийняти термінових заходів по загальній і індивідуальній терапії. До речі, те, що Ви видаєте за хворобу української нації, насправді є хворобою лідерів нинішніх, які закривають очі собі і нам на правду життя, на дійсний стан речей, а в проблемах мови - на правду А.Погрібного. Натомість, за правду видають партійні програми, складені ними ж, через що не хочуть ні в чому поступитися і вічно гризуться.
Не цитуючи всього сказаного А.Погрібним з цього приводу ( впевнений, воно Вам добре відоме), нагадаю лише таке : “Окалічення душі з причини відступництва від рідної мови, ЗМІЯ ВЖАЛИЛА В СЕРЦЕ НАЦІЇ - такі влучні діягнози, що їх поставили І.Франко та Ліна Костенко. Стосуються ці діягнози, на жаль, вже ЕПІДЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ.. Відтак маємо поки що атмосферу у країні, яка не сприяє поверненню маси українського люду до своєї родової мови.Діють усілякого роду психологічнні гальма, бракує суспільно-практичної мотивації, відсутня належна заохота з боку держави.”(“ Умію,та не хочу..”,стор.72.113)
Може бодай щось змінилося на краще з того часу? Бодай від чогось із означеного А.Погрібним ми звільнили українську націю: від яду змії, змінили атмосферу, зняли гальма, з’явилася мотивація, не кажучи вже про державу?! Погодьтеся, як не прикро ,ні, а хвороба посилюється, про що є чимало свідчень. Зокрема , на сайті www.lalak.org.ua при бажанні можете прочитати статтю «Коли і чи відбудеться взагалі українська нація в Україні», за якою українська нація сьогодні потребує вже не загальної і індивідуальної терапії, до чого гукав А.Погрібний, а невідкладних реанімаційних заходів. То, де ми і чи є ми, шановна Любов Василівна? Де провідники української нації, зокрема, ВУТ “Просвіта” з гаслом “Без мови немає нації!”? Чи мають вони в такій реанімаційній ситуації сподіватися на листи до Президента, Майдан, протестні заходи, Європу, акції з гаслами “проблема –бідність,а не мова”, “займіться ділом, а не язиком”, “справжнє мовне питання,де дешевий газ” і інші подібні, в яких немає жодної уяви про стан української нації і дійсну нагальну мовну проблему українізації українців, нема уявлення і спомину про правду А.Погрібного?!
У своєму звернені до українців ОлегТягнибок наводить таку думку китайського стратега і мислителя Сунь Цзи : “ Коли ти знаєш себе і знаєш ворога,то бийся хоч сто рахів- ти в безпеці, коли ти знаєш себе, але не знаєш ворога, то маєш лише пів-шансу на перемогу, але коли ти не знаєш ані себе , ані ворога, то раз по раз терпітимеш поразку”. Чи не тому ми терпимо поразки, що нинішні провідники української справи не знають ані української нації ,її стану,не хочуть чути правду А.Погрібного, ані ворога в обличчі Системи, яка їх адаптувала під свої потреби, про що писав на сторінках тижневика О.К.Романчук?!
Так,словники без сумніву потрібні, але їх можна писати,і відійшовши від керівництва патріотичними, демократичними силами, зокрема, ВУТ «Просвіта», прислухавшись до порад багатьох авторів на сторінках тижневика. бодай , до слів Леоніда Горлача :» І чи можна й далі сподіватися на краще при такому аморалізмі “провідників нації” й невіглавстві першодержвців та їхнього найближчого оточення? Ми що – приречені чекати? На кого?!”(“Слово просвіти”, число 43 , www.slovoprosviry.org ). Погодьтеся, спасіння саме в тому ,щоб не чекати чогось і щось від “провідників нації”.
То ж допоможіть останнім,шановна Любов Василівна, почути правду і зробити висновки для себе, додавши свій голос до голосу тих, кого Ви друкуєте( велика Вам подяка за те!) і хто бачить ту правду, не закриває очі собі і іншим на правду Анатолія Погрібного. Ви – знана людина, Вас почують, Вам, можливо,скоріше відчинять двері з правдою А.Погрібногою . Щиро бажаю успіхів в тому, якщо маєте мужність на те. Час , погодьтеся, вимагає –мати.
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 18.12.2010, 16:59   # 6
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Exclamation В новому році: "шануйте" чи шануймо?!

Відповідь на поставлене питання маємо знайти, читаючи відкритий лист українських громадських організацій до демократичнх європейських інституцій щодо спроб обмеження прав української мови в Україні або звернення координаційної ради з питань захисту української мови. Як пишуть автори звернення, лист викликаний також маніпулюваням думкою міжнародної громадськості з питань мовної ситуації в Україні.
Відповідь на поставлене питання дає уявлення,чи не маніпулюємо ми самі, українці за національністю, громадською думкою і чи не сприяємо тому маніпулюванню з боку недругів української справи, коли за дійсність сприймаємо бажаний стан української нації і ,відтак,української мови, закриваючи очі на гірку правду і нашу бездіяльність.
Автори звернення роблять амбіційну заяву перед міжнародними демократичними інституціями:” Ми є українська нація! Ми - народ, який хоче мати свою державу з відповідними атрибутами, серед яких чільне місце посідає рідна мова-українська мова!” Очевидно, автори мають на увазі українців за національністю, коли кажуть про “народ”, в той же час визнаючи щиро , що за часи незалежності “ українська мова не зайняла належне їй місце в суспільному житті держави”. Останнє пов’язують з непослідовною мовною політикою владних органів за цей час, а здобутком року 1991, року проголощення незалежності, вбачають в тому, що “ український народ проголосив себе вільним від тотального “ покровительства” Росії”. І ні слова про саму українську націю , про те , що ж зроблено за роки звільнення від тотального “покровительстава” з боку Росії самою українською громадою по звільненню від засилля російської.мови, по розвитку мовної, етнічної самобутності відповідно до проголошеного в статті 11 Конституції України без сподівань на владу, яка за часів незалежнсоті , як відомо, ніколи не була українською, в силу чого її позиція і наміри ніколи не співпадали з інтересами української справи, справи самовизначення української нації через побудову національної української держави.
Складається враження, що автори звернення, члени координаційної ради з питань захисту української мови ( на жаль,невідомо ,що і чию роботу координує рада), свідомо чи боячись правди закривають очі собі, нам і міжнародним інституціям на дійсний стан української нації, української мови, гукаючи до міжнародних інституцій “Шануйте наше право бути українцями в Україні” замість того, щоб гукати до українців за національністю в Україні, як не прикро-“Шануймо наше право бути українцями в Україні,працюймо над його реалізацією”. Адже саме останнього вимагає критичний стан української нації і української мови, якщо дивитися правді в очі , до чого закликають нас авторитетні вчені, громадські діячі, бодай, на сторінках тижневика “Слово просвіти”, про що не могли не знати автори звернення, які до того ж були учасниками круглих столів ВУТ “Просвіта”.
За цими круглими столами і в чисельних публікаціях тижневика були зроблені гіркі висновки про дійсний сучасний стан української нації і української мови, зокрема: самовизначення української нації попри твердження Конституції України не відбулося і нема сил, які б нині працювали в цьому напрямку, як не видно сил, які б щиро бажали і працювали над зупиненням зросійщення і денаціоналізації українців за національністю.насамперед, в Криму , на сході і півдні України. Виявилоя, що український етнос стоїть сьогодні перед загрозою зникнення як такого впродовж найближчих 40 років, якщо терміново не будуть вжиті ним енергійні заходи по вирішенню національних проблем. А дехто із громадських діячів відвів українській мові як засобу спілкування термін вжитку не більше 20 років, якщо не зупинити негайно зростаюче зросійщення українців за національністю. Дійшли до висновку нарешті, що “ ..справжнього організованого захисту української мови досі ніхто не починав.., а право на етнічну самобутність, у тому числі і мовну може захистити і гарантувати собі за правом чисельної більшості лише українська етнічна громада..”
А всі координаційні ради, зрозуміло, мають лише сприяти цьому.Та не можуть, бо більшість авторів сходяться на думці, що нинішні провідники української справи не здатні на таку роботу в силу того, що давно адаптовані старою Системою, яка і нині через нинішніх провідників диктує свої правила гри демократичним силам і, зокрема, українській громаді.
Не перераховуючи всіх авторів і всіх думок про критичний стан української нації і української мови ,нагадаємо лише про слова письменника Василя Захарченка: “ Ні,не народ ще ми, не нація…Хіба ж його злякаєш антиукраїнцями, як він сам, ментально ще- антиукраїнець..Ось де наше лихо!..Має ще народитися українська нація з українською мовою, культурою, традиціями, історичною пам.яттю, з українською душею”(“Слово просвіти”число 43 ,2010,стор3, www.slovoprosvity.org ) Згадаємо і думку поета Леоніда Горлача: “ І чи можна й далі сподіватися на краще при такому аморалізмі “провідників нації” й невіглавстві першодержавців та їхнього найближчого оточення? Ми що-приречені чекати? На кого?”(там же)
Додамо ,що свого часу А.Погрібний визначив стан української нації як “епідемічно хворої”, а В.Вітковський ще в 1999 році стверджував, що трагедія української нації і української еліти полягає в тому , що стихійному зросійщенню, яке пророджує етнічно хворе тіло, ми нічого не здатні протиставити, окрім сподівання на владу, яка ніколи не була і не буде українською.Якщо українська нація і надалі перебуватиме в такому ганебному безпорадному стані.
Дехто пояснює такий стан української нації впливом Голодомору як геноциду, говорить про постгеноцидне суспільство і націю, пропонуючи гірку правду як шокову терапію.
Маємо ще і ще раз повторювати сказане авторитеними людьми про етнічно хворе тіло і марні сподівання, бо і сьогодні члени корординаційної ради , втративши сподівання на нинішню владу, гукають на допомогу міжнародні інституції, сподіваються на останні, на їхні рекомендації. Хоча ці останні передбачувані і іншими не можуть бути: ці рекомендації будуть висловлені словами звернення до них самих, а саме, “ українці, шануйте своє право бути українцями в Україні і працюйте над його реалізацією силами самої української громади, зважаючи на чисельну більшість в суспілстві, бо Вам в цьоиу ніхто не допоможе і за Вас цього ніхто незробить!” На інші рекомендації нічогоі сподіватися,очевидно.
Тож все таки маємо звертатися до самих українців за національністю із словами “Шануймо своє право і свою рідну мову, працюймо на розвиток етнічної самобутності”.
Слава Богу, до таких висновків дійшли сьогодніі в ВУТ”Просвіта “,зокрема,і нарешті заговорили ,що “…Конституційне положення про те, що держава сприяє консолідації та ровиткові української нації, її історичної свідомості, традицій та культури (стаття 11), повністю ігнорується..То хіба “Просвіта” як така, що покликана захищати ці невмирущі цінності, повинна заплющувати очі на це?” Залунали заклики про роботу серед українців, про організацію елітних клубів українських в Криму, на сході і півдні, що”…треба йти безпосередньо до людей”.Нарешті почули твердження, що “Просвіта”-українська необхідність у житті державної української нації на її сучасному етапі в боротьбі за виживання”, і що саме “Проствіта” має об’єднати національно-патріотичні сили в роботі української громади за виживання нації, за скоріше народження української нації з українською душею.(“Слово просвіти» число 49 стор.8,9)
А це-вже той загальнонаціональний рух по українізації українців (а не України в цілому) , до якого свого часу гукав А.Погрібний під гаслом ”Українці,шануймо рідну мову,спілкуймося українською!” Свого часу не прислухалися..Будемо сподіватися , що почуємо здорові щирі голоси сьогодні і не станемо гукати до когось шанувати наше право, а станемо бити у дзвони, гукати до українців “шануймо своє право і працюймо наполегливо над його реалізацією”. І забудемо про такі координаційні ради, які закликають когось шанувати наші права не для реалізації останніх, а скоріше як нагадування про своє існуваня і свою позицію.
На заваді до отого “шануймо”»,такого своєчасного стоїть відсутністть справжньої еліти, про що ще раз нагадала відома вчена Лариса Масенко: “..має прийти справжня еліта вже з молодшого покоління, незіпсованого радянщиною.Змінити нашу стуацію з безнадійної на перспективну зможуть молоді освічені люди, здатні до організованого опору антиукраїнським силам, до подолання радянської спадщини, до наступної системної праці”(там же ,стор. 4,5)
Будемо сподіватися , що прихід такоїї еліти не за горами, а нинішня ,зокрема, члени координаційної ради з питань захисту української мови і провідники національно-патріотичних сил із їхньою залежністю від Ситеми і із сподіваннями на когось зроуміють, що їхній час пройшов і залишилося лише сприяти якомога скорішому приходу молодої дійової еліти.
То ж будемо і ми,порбратими-українц, сприяти цьому, звертаючись до кожного із нас в новорічні і різдвяні свята, на протязі всього нового року із словами “шануймо”, допомагаючи одне одному спільними зусиллями звільнитися від засилля Системи. Та будемо сподіватися, що українська діаспора допоможе нам отримати оту молоду дійову еліту, звільнитися від нинішньої.
Тож з Новим роком і Різдвом Христовим,побратими-українці,і шануймо! І нехай нам Бог допомагає в останньому!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.12.2010, 15:25   # 7
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Exclamation "Слухали, а чи почули?.."

Зрозуміло, що не почули і не почують. Можна заздалегідь дати таку відповідь на питання, яке поставив Олександр Шокало, коментуючи парламентські слухання 8 грудня ц.р. на тему “Українці в світі і реакцію на останні представників нинішньої влади (“Слово просвіти” число 50,стор.1,2, www.slovoprosvity.org ). До речі , він і сам підтверджує це, зауважуючи на псевдоліричний слоган авторів проекту слухань “Нашого цвіту по всьму світу” : “Цвіт ніби й наш, а плоди стають не нашими.” І додає : “ Проект “Українці в світі” з однойменною галереєю можна назвати хіба що пантеоном української пропащої сили. Бо змарновані для України таланти, які були змушені творити у вигнанні,- це не національна слава, а національна трагедія.”
Те, що не почують, підтверджує і Дмитро Павличко, як завжди пафосно закликаючи зарубіжне українство “Не падайте духом!” і в той же час повторюючи декілька разів, що попередня неначе українська влада не почула пропозицій Української Всесвітньої Координаційної Ради навіть і тоді, коли Д.Павличко написав і був надрукований відкритий лист Президентові В.Ющенку. І додає: “Якщо нас не чула попередня влада, то що можна сказати про не просто глуху, а настроєну проти с амої суті наших домагань- нинішню владу”( там же ). Тим, хто ще сподівається на владу і міжнародні демократичні інституції, нагадаємо про вже очевидне: всі псевдопроукраїнські заходи для влади були і є потрібні як піар- акції до тих пір, коли українська нація не стане консолідованою і спроможною обрати дійсно українську владу, опираючись на свою чисельну більшість в суспільстві.
А поки цього не маємо, то дивно чути від того ж Д.Павличка запевнення зарубіжному українству : “ Народ український є і він переможе!” Попри винесену на тій же сторінці промовисту цитату на тему парламентських слухань : “Чи ж будемо ми державним народом, чи обернемося на безликий етнос із державним гербом і прапором.” То ж , де той народ і кого , що він здатий перемогти? Самого себе і свою безпорадність,бездіяльність, про що є свідчення нині багатьох авторитетних вчених і громадських діячів?
Це той народ, українська виснажена, “епідемічно хвора “ нація, представники якої, депутати рад всіх рівнів, насамперед, народні депутати України, дбають більше про дружбу з братніми народами, виконуючи партійні програми і забуваючи про національну гідність і слова Т.Шевченка, адресовані українцям за національністю ,”Обнімітеся,брати мої..”.За майже 20 років незалежності не знайшли порозуміння між собою ,щоб спільними зусиллями відстоювати українську справу, протистояти зросійщенню і денаціоналізації українців за національністю.
Натомість, воюють між собою , влаштовують бійки, а то і злочинне побиття, як показово було 16 грудня ц.р., коли нардепи-українці на очах у всього світу лупцювали одне одного, розбиваючи голови і обличчя, на втіху тим, хто під час бійки стояв осторонь в дверях президії Верховної ради, хто потім ,коментуючи побиття “хохлів” “хохлами”, сказав: “Парламент должен работать. Парламент будет работать! Вот и все!”.Та ще й з трибуни парламенту звинуватили “хохлів” в неповазі до демократії, вказуючи журналістам, про що мають остані писати.Опозиція оцінила 16 грудня ц.р. як останній день демократії в Україні. Та було б добре, щоб день цей став першим днем прозріння “хохлів”. І не тільки в радах.
Це той народ, представники якого, згадаймо, під прапорами РФ захищають в Одесі, Севастополі, в Луганську Катю,самодержицю російську, готові, як не прикро, повторити таке в інших містах, пишуть самі програми підтримки російської мови, а про рідну українську кажуть: “ Вмію, та не хочу!” І передають таку собі мовну естафету дітям своїм.
Це той народ, представники якого, можновладці різного рангу і рівня, Колесніченко,Левченко,Кравченко,Близнюк, Лукьянченко, Матвійчук і багато інших , публічно, не соромлячись і не зустрічаючи належного осуду з боку української громади, журналістів-українців, словом і ділом сприяють збереженню побратимів-українців так званими російськомовними, в стані “дурного хохла”, слухняним електоратом сил вчорашнього дня.
Можна навести , як не прикро , безліч прикладів “перемог” цього народу, який за 20 років незалежності створив своєю байдужістю, безпорадністю і бездіяльністю , як срверджує не тільки Л.Масенко, безнадійну ситуацію в українській справі, де вкрай необхідний прихід молодих провідників, вільних від впливу радянщини, щоб перетворити ситуацію,бодай, на перспективну.
То кого і що такий народ з нинішніми провідниками української справи, яким відверто радять зійти з політичної сцени, здатний перемогти?! І чи не закриває очі нам , а через Українську Всесвітню Координаційну Раду зарубіжному українству на дійсний стан української нації і народу Д.Павличко?! Чи щирий він?! І коли він був щирим?!
За часів Радянського Союзу, коли з таким же пафосом таврував український буржуазний націоналізм? Чи на початку нинішнього року, коли очолив створену під В.Ющенка громадську організацію і разом з І.Драчем, М.Жулинським і іншими галасували на регіональних форумах інтелігенції “Буде Ющенко – буде Україна!”? Хоч добре знали, що В.Ющенка не буде і що В.Ющенко ніщивною критикою Ю.Тимошенко штовхає Україну в обійми В.Януковича і його команди. І заштовхав за сприяння провідників української справи, які раптом прозріли.
Чи може нині щирий Д.Павличко, ставши координатором НКЗУ, кажучи оте “не почули” і запевняючи сучасне зарубіжне українство “Народ український є і він переможе!”?
І ,взагалі, чи бувають щирими нинішні провідники української справи, очолюючи всі роки незалежності партії і громадські організації національно-патріотичного спрямування і закриваючи очі собі і українській громаді на правду про “епідемічно хвору”» українську націю і українців в стані “дурного хохла”? Чи не використовують вони як В.Ющенко ,зокрема, гучні заяви і розмови про захист української мови, про віру в природні сили української нації, про національну ідею , національні інтереси і таке інше , відповідні акції, мітинги як національну одежу,за словами В.Ющенка,як піар, для здобуття прихильності патрітично налаштованих українців, фактично нічого не зробивши,бодай, по виконанню вимог статті 11 Конституції України про консолідацію і ровиток етнічної самобутності української нації?!
Прикро, що ці питання ми, українці за національніс тю, маємо ставити і шукати на їх відповіді сьогодні, напередоні Ноового року і Різдва Христового. Але вже таке життя, що мусимо дивитися правді в очі, щоб уже в новому році зробити , бодай, перші кроки по оздоровленню української нації, її консолідації, зупиненню зусиллями самої української громади подальшого зросійщення і денаціоналізації. Якщо ще не пізно,якщо знайдемо непрості шляхи самоорганізації української громади.
Тож з Новим роком і Різдвом Христовим,побратими –українці! Не забуваймо і шануймо такі прості і такі для нас важкі в виконанні слова Т.Шевченка «Обнімітеся,брати мої,молю Вас, благаю».
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 30.12.2010, 13:29   # 8
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово Хто і з чим в новий 2011 рік?

Як завжди, ЗМІ подають напередодні нового року безліч повідомлень, хто і з чим, з яким багажем бажає крокувати в новому році. Серед цього розмаїття, зрозуміло, особливу увагу і зацікавленість викликають побажання і наміри українців за національністю, насамперед, ті, які пов’язані з майбутнім рідної нам України з огляду на нинішній ,як стверджують авторитети, безнадійний стан української справи, справи оздоровлення і консолідації української нації, зупинення подальшого зросійщення і денаціоналізації українців зусиллями самої української громади. Бо сподіватися нам в цій справі, побратими- українці, як показує сумний досвід 19 років незалежності, ні на кого: ні на владу, ні на нинішніх провідників із минулого часу.Публікації ЗМІ на цю тему якраз і є показовими.Зосередимо увагу на тижневику «Слово просвіти», на першій сторінці якого наголошують «Без мови немає нації!» і в якому , треба віддати належне редакції, постійно присутня тема прикрого стану української справи і є пропозиції, яким чином із такого безнадійного стану перейти, бодай, до перспективного.Почнемо з передостаннього в цьому році 51 числа тижневика( www.slovoprosvity.org )
В попередніх числах тижневика дописувачі, небайдужі українці висловилися за увагу до реалізації вимог статті 11 Конституції України про консолідацію і розвиток етнічної самобутності української нації, для чого маємо йти до людей, до українців, долаючи байдужість і безпорадність останніх, допомагаючи в цьому один одному, шукаючи через самоорганізацію української громади на захист своїх контиутійних прав нових , молодих провідників української справи, позбавлених впливу радянщини, не адаптованих Системою того часу .І ось нові наміри, нові думки, що підтверджують попередні і до яких маємо прислухатися в ім’я майбутнього України. Без зайвих коментарів…
Ліна Костенко, представляючи свій роман “Записки українського сумашедшого” , щиро говорить, що ..”з 1993 року не хотіла брати участі в тому сатанинському спектаклі, бо та незалежність не є справжня-“декоративна незалежність ворушить вусами”. Однак , коли усвідомила, чи то пак кожною клітиною своєї душі відчула подих безодні- “докотили Україну до прірви”,- сказала собі: “ Я ПОВЕРТАЮСЬ”. “Незалежність наша,.її не можна втрачати. Я побачила, відверто кажучи,.що ми її втрачяаємо, це моральна катастрофа. І не тільки винуваті вороги. А часто самі українці.І навіть патіріоти.І навіть з вусами”. Божевілля українського штибу, на її думку, ще й у тому, що “ скільки не боремося, молодь приходить весь час на ще гіршу ситуацію”.(сторінка 8)
З Л.Костенко перегукується Сергій Богдан, заслужений лікар України, м.Чернігвів, який пише :”..”Просвіта” бУла першою організацією, яка збурювала національні почуття і дала нам відчути себе українцями. Але разом із тим, політичні події відбувалися таким чином, що лідери, якм ми повірили, повели не туди…багато просвітян зневірилися- і це найбільше турбує.Треба повернути тих людей, ту віру в нашу справу, яка була раніше…треба зробити акцент на нашу молодь. Давно сподіваюся, що нарешті “Просвіта” масово прийде в школи.”(стор.4)
Василь Василашко додає:” Треба додати організаційні потуги правлінню “Просвіти”, її організаціям у Києві і на місцях”(стор.4)
Микола Кучерепа свою розповідь про успіхи Волинської крайової оргнізації ВУТ “Просвіта” закінчує такими словами:” В області “Просвіта”, на жаль, ще не стала масовою організацією.Вона залишається інтелектуальним , інтелігентським осередком, до рішень і пропозицій якого не завжди прислухається влада”(стор.4).А що казати про організації в Криму,на сході і півдні України!
Олексій Шевченко після аналогічної розповіді про роботу Сумської обласної організації “Просвіта”, говорить відверто таке:” Якщо влада не розгромить українські організації - ми скоро переможемо.”(стор.4) Мабуть,перемога зачекає, бо за повідомленнями ЗМІ ннішня влада не залишає сумнівів у ставленні до українських організацій.
Криком душі є слова Л.Корольової :” У газеті “Слово просвіти” багато вагомих матеріалів на захист української мови, але практичних дій замало..У нас багато осередків, зацікавлених у захисті, збереженні української мови, а дій жодних..Відбуваються неприпустимі речі”(стор.12)
А українець російського походження Геннадій Бурнашов запитує :” Невже в наших депутаів немає національної гідності? Коли вже їх залишать почуття меншовартості?” І додає:” В Україні дві третини населення - українці..невже українці згодні на самознищення,невже погодяться на другу державну мову? Дорогі українці! Будьте пильними! Позбувайтеся ярма байдужості..!»(стор.12)
Залишається лише ,щоб ці і інші поради почули ми з Вами, побратими-українці, почули нинішні провіднки української справи, глянули правді в очі і схаменулися, до чого докотилася Україна в результаті того, що вони повели не туди,і відійдуть від справи.На жаль не хочуть, а йдуть і в новий 2011рік з багажем миулих років. Як Д.Павличко, як І.Драч, як П.Мовчан, як М.Жулинський і інші координатори,керівники організацій і партій національно –патріотичного спрямування.
Зокрема, відомий Є Сверстюк і в 21 столітті залякує Сталіним і сталінізмом(“Апокаліптичний символ Сталіна нависає над планетою в хмарах 21 століття”- пише він в газеті “День”), хоч маємо вийти нарешті із обіймів Системи минулого, яка народила Сталіна і сталінізм, яка зберегла себе, поклавши всі провини на Сталіна, і яка сьогодні адаптувала до своїх потреб національно-патріотичні сили, їхніх нинішніx лідерів та диктує їм свої правила гри (О.Романчук,журнал “Універсум”). А в газеті “Наша віра”, де Є.Свертюк є головним редактором, в рубриці “громадянська позиція», наводячи слова із Єв. від Йоана 8.32 “пізнайте правду, а правда вас вільними зробить”, стверджує те, що ,скоріш за все, далеке від правди. Він пише :”Першою особою за два десятиріччя, хто СПРОБУВАВ стати на демократичну і національну платформу, був Віктор Ющенко. Він діяв у силу переконання”. І це попри вже загальновідому і сприйняту думку про те . чим обернулося для України президенство В. Ющенка. Згадаймо ,бодай, думку Ю.Іллєнка і слова Л.Кравчука, який має досвід президенства, щоб якось сказати, що В.Ющенко своєю незграбністю політика дискредитував все, що тільки можна було дискредитувати, або все , що він встиг дискредитувати за 5 років президенства. “ Спроба” не вдалася, з чим погодиться і Є.Сверстюк, а переконання В . Ющенка на думку багатьох, зокрема,Ю.Іллєнка були “національним одягом”, в який вирядився він в боротьбі за владу, прикрими спекуляціями на святих для українців речах з огляду на дії В.Ющенка.
За влучним висловом журналіста П.Антоненка після В.Ющенка “ми маємо суспільство небувалої свободи словоговоріння».Сам В.Ющенко продемонстрував неабияні здібності в словоговорінні , в чому почувають себе як риба у воді регіонали на чолі з В.Януковичем, зокрема, і чим яж ніяк не напсував В.Ющенко В.Януковичу, як намагається стверджувати Є.Сверстюк.
Останній не зрозумів чи не хоче зрозуміти, що ті, хто в лютому голосували за “теля” ( так Є.Сверстюк охрестив Ю.Тимошенко), ота “уся дрібна звірина, що налякалася вовка!”, оті 45 % виборців з гаком в більшості областей України, голосували не за те ,щоб “теля” з,їло “вовка”, а за те,щоб “вовка”, команду В.Януковича з відвертою антиукраїнською програмою, не допустити до влади в Україні, не пустити “вовка” в українську кошару. При цьому ніхто із “ дрібної звірини” не закривав очі на щирість українських національних почуттів Ю.Тимошенко , у якої , до речі, В.Ющенко ніколи не був “ворогом” та ще й найбільшим,як стверджує Є.Сверстюк( все було, як відомо, і про що говорив публічно сам В,Ющенко, навпаки). Але “дрібна звірина” усвідомлювала, що на даний час не пустити “вовка” до влади можна лише за підтримки “теля”, а не В.Ющенка, хоч дехто і кричав “Буде Ющенко-буде Україна!”.
Тепер,коли “вовк” при владі і демонструє правовий “бєспрєдєл” не тільки по відношенню до “теля”, Є.Сверстюк як і інші провідники висловлює надію на переродження В.Януковича під впливом неіснуючого спротиву українців, під впливом Заходу і навіть Росії. Таку правду пізнав, як не прикро, Є.Сверстюк, таку має громадянську позицію. На те він має право сам,безперечно, не нав’язуючи все це суспільству з використанням положення головного редактора і відомого дисидента, борця за незалежнгіст ь,за що йому наша шана і низький уклін.(“Наша віра,№12,стор.10. www.nashavira.ukrlife.org )
То з ким і з чим будемо в новому 2011 році , побратими –українці? З Ліною Костенко і з тими, хто не закриває очі на гірку правду, хто з болем попереджує про прірву, куди докотили Україну,і не тільки вороги, а і пат ріоти, хто кличе до дії, до повернення віри перших днів незалежності, хто кличе робити акцент на молодь, хто кличе позбутися ярма байдужості?
Чи і далі будемо крокувати за нинішніми провідниками української справи, які ,за словами професора В.Войтенко, були справжніми борцями за незалежність( за що їм шана і низький уклін наш!), але виявилися безпорадними будівничими незалежної УКраїни, які повели не туди, не звільнившися із обіймів Системи, закриваючи очі на стан « епідемічно хворої» української нації і нагальність її оздоровлення?.Чи будемо і далі разом з нинішніми провідниками, будучи адаптованими Системою, вести продиктовану останньою гру в демократію, політичні ігри в боротьбі за владу, боротьбу, де перемога завжди буде за слугами Системи, силами вчорашнього дня, які мають величезний досвід роботи в Системі, досвід маніпулювання громадською думкою, використання правила “поділяй і владарюй”?!
То ж , вітаючи одне одного з Новим роком і Різдвом Христовим, побажаємо , побратими-українці,зробити вірні висновки, від слів перейти до діла, щоб відійти від прірви, змінити ситуацію із безнадійної на перспективну вже в 2011 році, зробивши нашій Україні подарунок до 20-тих роковин незалежності! Якщо ще не пізно, якщо є можлвість, якщо ми ще здатні повернути собі і нації ту віру.
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 05.01.2011, 22:05   # 9
Боровець
Користувач
 
Реєстрація: 02.01.2010
Дописи: 811
Репутація: 72
Типово

Найперше - позбутися байдужості.
А Ющенко... Все ж він зробив більше корисного, ніж шкідливого. А те, що українці виявилися неготовими це сприйняти - не його провина.
Боровець зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 15.01.2011, 12:36   # 10
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово Оптимізм з "гарними латками"?!

Відкритий лист Петру Кононенко.
І звідкіля він тільки береться отой оптимізм, пане Петре, який Ви намагаєтеся вселити в українцях ( “Головне—вірити у перемогу…Українців зламати не можна, бо характер у нас мудрий і мужній..Той , хто не зважає на історичнй характер нашого народу, дуже ризикує.”) в публікації під промовистою назвою “20 років незалежності: гарна свита чи гарні латки?”(“ Слово просвіти”,число 1,2011рік,стор.5, www.slovoprosvity.org ) При цьому Ви самі ж визнаєте, що “основного фундаментального проекту концепції перспективного розвитку України немає…Хочемо мати гарну свиту , зробивиши на ній гарні латки, але вона не буде святковою, теплою, зручною”. І додаєте: “Проблема національної ідентичності сьогодні - центральна проблема…Сьогодн в нас дуже багато проблем, і пройшовши такий шлях, маючи такі можливості, ми їх значною мірою не реалізували..У нас основна проблема-- формування еліти в усіх cферах..Це процес досить повільний”.
Окрім “центральної”, “основної”, “багато проблем” Ви ще згадуєте і про “найважливішу проблему”(“проблема освіти, науки, культури”), серед яких чомусь опускаєте і не згадуєте дійсно головну проблему, яку в Україні не вирішено за майже 20 років незалежності і з якою без сумніву зіштовхнеться Україна в наступному десятилітті. Це - проблема консолідації української нації через поширення української мови серед українців з поверненням до рідної мови мільйонів так званих “російськомовних українців”, розвитку етнічної самобутності українців, усвідомлення більшістю українців національної ідентичності, яка , як не прикро, так і не відбулася і залишена Вами без відповіді, проблема самовизначення української нації через створення в суспільстві де-юре більшості, обрання дійсно української влади і побудова дійсно української національної держави. Чи Ви вважаєте , що ця дійсно головна проблема вирішена і можемо з оптимізмом хоч і з “гарними латками” вступати в наступне десятиліття? Погодьтеся, що за вирішення цієї дійсно головної проблеми ми ще і не бралися як слід і не маємо , як не прикро, навіть пропозицій, як прискорити її вирішення , і не хочемо дослухатся порад , які свого часу давав, зокрема, Анатолій Погрібний: вдарити у дзвони до українців. В останньому нас переконують думки знаних людей, які ми почули в 2010 році і з якими Ви безперечно знайомі по публікаціям, зокрема,в тижневику “Слово просвіти”, а також все те, чому ми були свідками в минулому році, який , погодьтеся, можна назвати роком прозріння і сумних висновків для української справи.
Більшість представників національно-патріотичних сил в своїх оцінках вважають 2010-тий роком приходу і зміцнення антиукраїнської влади. А чи була влада за всі роки незалежнсті українською, такою, яка б активно працювала над вирішенням головної проблеми, вказаної проблеми консолідації української нації, навіть за часів В.Ющенка? До речі, проблеми, яка викладена в статті 11 Конституції України, за якою держава має забезпечувати її вирішення. Слава Богу, саме в 2010 році із вуст професора І.Ющука ми почули, що вимоги статті 11 проігноровані як владою, так і національно-патріотичними силами, які окрім А.Погрібного в своїх словах на захист української мови і не згадували про неї.
Не вказуючи авторів, згадаймо лише дещо почуте в 2010 році про вирішення головної проблеми. Самовизначення української нації не відбулося і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку. Не видно і сил, політичних, громадських, які б щиро бажали і активно працювали над зупиненням зростаючих денаціоналізації і русифікації українців. Українська нація “виснажена”, хворе етнічне тіло породжує стихійну русифікацію, якій ми не здатні нічого протиставити. За визначенням А.Погрібного, українська нація “ епідемічно хвора”, а більшість українців перебувають в стані “дурного хохла”. Українці мають “ вийти із прострації”, а українська нація ще має народитися з українською мовою, культурою , з українською душею. Якщо українці негайно не вирішать національні проблеми, то вже через 40 років український етнос зникне . І нарешті, на думку Л.Костенкот или, “незалежність не є справжньою,декоративна незалежність ворушить вусами, а Україну докотили до прірви, в чому винуваті не тільки вороги, а часто самі українці і навіть патріотиЄ. Все інше, висловлене небайдужими українцями , які не закривають очі на гірку правду , а оптимізм шукають в бодай перших кроках по вирішенню головної проблеми, в якості підсумку минулого року, як Ви знаєте, є підтвердженням наведеного.
То які підстави для оптимізму, пане Петре? Наведені Вами історичні паралелі і подїї. які завжди , як не прикро, закінчувалися втратою незалежності України, бо на захист останньої не поспішали українці, перебуваючи під ярмом байдужості? Так ми і в 2010 році чули неодноразово заклики :Є Дорогі українці! Будьте пильними ! Позбувайтеся ярма байдужості!Є. Чи позбулися?! Чи одужали?!
Ви посилаєтеся на Єісторичний характер українцівЄ. А ось що каже з цього приводу шановний В. Шовкошитний: Є Українці за своєю ментальністю воли. Хіба ревуть воли як ясла повні? Треба, щоб спорожніли ясла, щоб була повна безвихідь, і тоді відбудеться те, що в нас завжди відбувається – пасіонарний вибух.Тоді раптом з’являється Богдан і Богун, Залізняк і Гонта, піднімається Холодний Яр, виникає УПА.”(“ Слово просвіти число 52”) Якщо Ви ,пане Петре, в своєму оптимізмі сподіваєтеся на спорожнілі ясла, то даремно: нинішня влада проголошує наявність матеріальних благ першочерговим завданням і робить все, щоб повної безвиході не було, щоб українці забули , що не хлібом одним живе людина, забули про духовні цінності. І погодьтеся, в цій сатанинській роботі нинішня влада краще знає українців ніж патріоти, бо чує голоси “ була б людина, був би хліб і що до хліба, а все інше, мова, культура, національна гідність, ідентичність - то прошуки націоналістів, “бандерівців”.
Погодьтеся,пане Петре,сьогодні оптимізм доречний лише в вустах нинішніх лідерів національно-патріотичних сил, щоб за їхніми гучними заявами ніхто не згадав про їхню причетність до того, що Україна опинилася перед прірвою , а українці не позбулися ярма байдужості.Вони і сьогодні, не зробивши належних висновків із прикрих поразок 2010 року, ладні і далі продовжити політтичні ігрища з нинішньою владою за корито влади. І заздалегідь до парламентських виборів дають настанови своїм соратникам: “Ми повинні мати сильну партію..” Зверніть увагу ,пане Петре: не сильну, консолідовану українську націю, не звільнення українців від ярма байдужості, не виведення їх із стану “дурного хозхла”, а маємо мати “ сильну партію”! Про статтю 11 Конституції України знову нема і згадки! Кожен зокрема із лідерів не забуває сказати про єдність сил, до якої разом ніяк не дійдуть, бо забувають , зокрема, слова М.Драгоманова, про які нам нагадали в тому ж 2010році:”Виходить,що лікування, хоч не скоре і важке, на українські лиха лежить в руках самих українців” Намагаючись взяти на плечі партій ношу українського народу, торують шлях, по якому йшли 19 років незалежності, від поразки до ще прикрих поразок національно-патріотичних сил
То, можливо, Ви ,пане Петре,разом із іншими вченими,науковцями.,науковою елітою нагадаєте лідерам і українцям загальновідоме, яке маємо повторювати, бо забуваємо слова Т. Шевченка “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя…», що маємо нарешті глянути правді в очі і зробити вірні висновки для української справи із прикрого стану української нації, шукаючи оптимізм в ділах, а не в гучних словах, опираючись на сумні факти, як і личить науковцям.
Ваша колега Л Масенко як і багато інших в тому ж 2010 році побачила єдину можливість перейти від безнадійної для української справи ситуаціїї до бодай перспективної в зміні лідерів, в приході нових, молодих лідерів , позбавлених впливу радянщини, не адаптованих Системою тих часів. Залишається лише знайти цих лідерів і непрості, неординарні шляхи до розуму,.сердець і душі українців, щоб переконати їх позбутися ярма байдужості, бо загальновідомі надійно перекриті нинішньою владою, про що ми почули знову ж в тому 2010-тому.. Будемо сподіватися, що наука, наукова еліта допоможе в цьому, пане Петре, відкинувши опти мізм з ‘гарними латками”.Побажаємо ж собі і Вам успіхів в році 2011-тому, році 20-тих роковин незалежності України!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки


Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 20:40 .