Реєстрація

Спільнота

ЧаПи

Календар


Назад   Чорна Рада-національний форум політичних дискусій > Політичне > Ваші статті

Пізнай себе....

Ваші статті

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 15.01.2011, 12:40   # 11
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово

Як не прикро, але В.Ющенко працював на себе, а не на українців,не на виконання статті 11 КУ.Якщо ми не дамо оцінку В.Щенку,а будемо робити як Боровець,то ні до чого не додамо.
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Sponsored Links
Старий 15.01.2011, 20:18   # 12
Боровець
Користувач
 
Реєстрація: 02.01.2010
Дописи: 811
Репутація: 72
Типово

Цитата:
Допис від leopin Переглянути допис
...дамо оцінку В.Щенку...
От бачите, Ви навіть задля спотворення прізвища користаєте москвопродуковані "дражнилки". А як на мене, хоча б за те, що він довів до такої істерики кремлівських гомокарликів - йому респект та багато плюсів!
Боровець зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 16.01.2011, 20:10   # 13
Боровець
Користувач
 
Реєстрація: 02.01.2010
Дописи: 811
Репутація: 72
Типово

Ну, підстави для оптимізму є. Хоча побачити їх (зараз - особливо!) треба дуже захотіти. Вважаю таким, що надихає, той факт, що нарешті історія із "десовковізацією" добігає кінця: далі нема вже куди. Все більше люду стає безкомпромісними у питаннях національної самоідентифікації, історії, культури. Кравчуківська клята "толєрантність", вбивана у голови роками, врешті вивітрюється з тих голів, поступаючись місцем здоровому глузду.
Боровець зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 19.01.2011, 12:34   # 14
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово Вдаримо у дзвони?!" Раз ми є,то де?"..

До українців, як до того гукав свого часу незабутній Анатолій Погрібний?! Тоді не почули, не дослухалися! За сьогоднішніми свідченнями тих, хто свого часу був поряд з А.Погрібним, “ була б інакшою Україна, якби ж то дослухалися”. То ,можливо, сьогодні, коли в цьому числі тижневика Омелян Солецький в статті “ Як про хліб насущний..” соромить нас, як свого часу А.Погрібний, за нашу зневагу до української мови та закликає “..весь український загал повернутися обличчям до рідної мови”, ми дослухаємося і зробимо все для того, щоб зробити бодай перші кроки по оздоровленню “епідемічно хворої” української нації, допоможемо українцям позбутися ярма байдужості, а відтак зробимо нашу Україну в рік 20 –тих роковин незалежності трішки інакшою, українською?! ( “Слово просвіти” , число 2,2011р,стор5, www.slovoprosvity.org ) Підхопимо заклик О.Солецького в проукраїнських ЗМІ і ітернет – виданнях, опублікавши статтю і надавши для її обговорення широким загалом постійних рубрик чи сторінок, поширюючи і узагальнюючи думки , досвід роботи дописувачів, як це робив свого часу А.Погрібний. Сам тижневик, сподіваємося,покаже приклад і поряд із словами «Без мови немає нації!» буде заклик до українців шанувати рідну мову ,спілкуватися українською.В кожному числі буде нагадування про вимоги статті 11 Конституції України.Приклад тижневика, без сумніву,підхоплять інші ЗМІ і інтернет-видання , узагальнюючи досвід роботи активістів, місіонерів українізації українців. Сьогодні ми вже маємо конкретні пропозиції В.Вітковського, як організувати оту українізацію українців, з чого починати, чим безумовно маємо скористатися(“Декалог небайдужого українця..”,www. slovoidilo.com чи http://sd.org.ua/news.php?id=19340 ) Відомі і напрацюванняв цьому ж напрямку самого А.Погрібного і його дописувачів памятної з того часу програми на радіо “Якби ми вчились так, як треба”
А згадавши останнє, не будемо гаяти часу і будемо належно вчитися, не повторюючи помилок попередніх 19 років незалежності, щоб нарешті у українціві у нації “ мудрость би була своя” Не завадить сьогодні згадати і такі слова Т.Шевченка :” Обнімітеся брати мої,молю вас,благаю”
Якщо без сумніву заклики О.Солецького перегукуються з тим, до чого гукав свого часу А.Погрібний, то саме ім’я А. Погрібного без зайвих слів становить зрозумілим, в якому нарямку має вестися робота української громади по українізації українців. Тому буде доцільним, якщо робота ця будеє вестися громадською організацією , яка носитиме його ім’я, товариством Антолія Погрібного.Товариством, яке буде нести слово і правду А.Погрібного до українців, як і щирі слова всіх небайдужих українців на кшталт закликів О.Солецького.Товариством,яке об’єднає зусилля окремих груп,організацій , зокрема такої як ВГОРУ по поширенню української мови в єдиний загальнонаціональний рух, створючи осередки товариства там, де подібних груп чи організацій немає.В цьому нададуть допомогу шанувальники і дописувачі А.Погрібного, які є повсюдно по всій Україні і які не забули поради А.Погрібного. Без сумніву, не залишаться осторонь такої справи церква і українська діаспора за кордоном.
Членами цього руху за українізацію українців , колективними і індивідуальними, як свого часу в русі за перебудову , мають стати партії і організації, члени всіх партій і громадських організацій національно-патріотичного спрямування, бо від успіху цієї роботи, консолідації української нації заледить як їхнє політичне майбунє , так і майбутнє України.
То ж за роботу ,побратими-українці, за створення товариства Анатолія Погрібного, загальнонаціонального руху за українізацію українців зусиллями української громади ,щоб нам не соромно було на 20-ті роковини незалежності глянути в очі неньки- України!Бо вже грім гримить у нас над головами!
Ми не повинні боятися відокремитися від інших народів і національних меншин в Україні, боятися звинувачень в націоналізмі. Навпаки, український націоналізм, як ідеологія єдності української нації, більшості суспільства, його поширення серед українців несе дійсну демократію, т оржество права, мир і злагоду,стабільність в супільстві і державі.
Сьогодні кожен із нас, небайдужих українців, які володіють українською мовою і готові стати її місіонерами,пропагандистами українізації українців, маємо готувати подарунок до роковин незалежності, навертаючи російськом овних українців до рідної мови, переконуючи їх позбутися ярма байдужості.Кожен- ,бодай, одного російськомовного українця і,чим більше, тим краще! І хай нам в цьому допомагає Бог!
П.С. Шанувальники і дописувачі А.Погрібного, прихильники товариства А.Погрібного! Будь ласка,відгукніться , скажіть своє слово на адреси редакцій slovo_prosvity@ukr.net , Chedit@ day.kiev.ua, master@day.kiev.ua , slovoidilo@ukr.net , ukrrusj@gmail.com , ukrpravda@gmail.com , office@chorna-rada.org.ua , office@radioera.com.ua або leopin@ukr.net
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 28.01.2011, 15:14   # 15
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Типово "Від соборності України- до єдності української нації"?! Чи навпаки?

Яку соборність мав на увазі, зокрема, Д.Павличко, коли закликав охочих на Софіївський майдан? І якої України? Про єдність якої нації йде мова? Про консолідацію української нації, про що йде мова в статті 11 Конституції України і яку складають етнічні українці, більшість суспільства, з розвитком етнічної самобутності спільно з іншими народами і національними меншинами при цьому? Чи про єдність надуманої політичної нації, себто, багатонаціонального народу України, громадян України? І коли вона та соборність, злука відбудеться? І чи відбудеться взагалі, якщо і далі дбати про єдність єдиної політичної нації, як казав свого часу В.Ющенко в ноу-хау до Дня 18-тих роковин незалежності, з єдиною національною ідеєю в єдиній національній державі, вже неукраїнській Україні? І що тоді криється за національними інтересами і чи спільні вони для всіх народів і національних меншин України? Чи може застаріли вимоги статті 11 Конституції України про забепечення державою розвитку українською нацією із етнічних українців і всіма народами та національними меншинами ЕТНІЧНОЇ. мовної, релігійної, культурної самобутності? І ,нарешті, чи маємо працювати на самовизначення української нації через побудову національної української держави Україна? Як не прикро, святкування Дня соборності і на 20-тому році незалаежності ,те, що ми бачили і почули, не дає відповіді, які ж висновки із попередніх років зробили для себе ті сили, які вважають себе національно-патріотичними, демократичними, і чи зроблять вони ці висновки будь-коли.
Були зрозумілими дії влади, команди В.Януковича, яка послідовна в своїх намірах об’єднати Україну такою , якою є вона сьогодні, відкинувши духовність, обіцяючи зростаючі соціальні стандарти, всеохоплюючі реформи, дбаючи про непорушну вертикаль влади, говорячи про національні інтереси невідомо якої нації. Ось як сказав про це , зокрема, сам Президент України В.Янукович: “Маємо спільне прагнення жити в мирі і добробуті незалежно від Сходу і Заходу”. Головний ідеолог владної команди Ганна Герман на 5 каналі ТБ доповнює :” Цей день, День злуки, багато сказав нам про настрої суспільства…Ми бачимо єдність в простих людях. Люди не хотіли зла і не пішли до зла …Люди хотіли ПОТІШИТИСЯ з посмішками,шукали добро..Люди давно між собою об,єдналися. У нас є соборна держава..Нас єднає наша земля, Україна,батьківщина добрих людей, лагідна земля.Запорука свободи- економічна могутність держави..Ми прийшли на руїну, а маємо збудувати дім”. Зрозуміло, відкидаючи всіі звинувачення всіх в утисках свободи слова і жодним словом як українка не згадуючи про проблеми української нації, стан етнічних українців і вимоги статті 11 Конституції України, не згадуючи про головну проблему в Україні, консолідацію української націїї в складі етнічних українців, а не якоїсь полiтичної нації, створення української більшості в суспільстві де-юре, себто, такої, яка б обирала завжди українську владу незалежно від політични х прапорів, цементувала би дійсну Соборність України... Не згадав про останнє в своїх запитаннях і журналіст, українець, Павло Куделя, як і більшість журналістів-українців. І не дивно, що двоє українців не захотіли торкатися головної проблеми Соборності України, закриваючи очі собі і суспільству на те: те ж саме демонстрували на торжествах на різних майданах в Києві і в своїх оцінках Дня Соборності 2011року і лідери національно- патріотичних, демократичних сил.
На тому ж 5 каналі ТБ лідер Нашої України В.Наливайченко фактично повторив висловлене Г.Герман бачення проблеми соборності України:” Єдина формула єдності – заможне , успішне життя”.Додає відоме всім : освіта,медицина,свобода слова… І ні слова ані В.Наливайченко, ані журналіст-українка не згадують про головну проблему.Неначе її не існує.Неначе вона вже вирішена.
Не згадали про головну проблему соборності і політичні сили з промовистими назвами “За Україну!”,” Собор”,”Фронт змін” та їхні лідери , склавши на Контрактовій площі найбільшу карту України, чим ще раз наголосили як і В.Янукович на прагненні територіального об’єднання України, говорячи про єдину політичну націю, обіцяючи із декількох партій створити єдину політичну силу. Всі троє лідерів, зазначимо, українці, народні депутати України. За словами Г .Герман, лідери як і народ захотіли потішитися на День соборності України і потішити публіку, всю Україну черговими обіцянками про єдність, відповідними закликами до інших..І знову - ніхто із журналістів не згадав і не нагадав лідерам про головну проблему і статтю 11 Конституції України.
А на Софіівському майдані, забувши про гасло Д.Павличка, закликали, зокрема, Ю.Тимошенко до зміни влади нинішньої, нічого не кажучи про наміри прийдешньої влади стосовно соборності України та якою та влада бачить останню: такою ,якою її бачить команда В.Януковича, без попередньої консолідації української( не політичної!) нації, чи все – таки –Соборність з цементуванням її консолідованою українською нацією з відповідною активною роботою над цим самої української громади .
Склалося враження, що владна команда робила все , аби ніхто не згадав, що ж передбачали творці злуки і Акту злуки між ЗУНР і УНР майже сто років потому, а лідери національно –патріотичних, демократичних сил допомагали владній команді в тому, закриваючи очі на ганебний нинішній стан української “епідемічно хворої” нації, нації, яка “ ще має народитися з українською мовою, культурою душею”(В.Захаренко), нації, оздоровлення і консолідація якої є безумовною передумовою існування соборності української України, а не Малоросії чи іншої держави з вивіскою “Україна”, передумовою духовної єдності .
Слава Богу, що про останнє не забули небайдужі українці, які стояли в живих ланцюгах на мосту Патона, у Львові, в Тернополі і в інших миістах західної України. Вони не вийшли потішитися, а своїм прикладом, дією намагалися привернути увагу влади і лідерів до того прикрого факту, що і сьогодн злуки немає, бо розкол України проходить не по Дніпру на Схід і Захід, а по серцям, розуму і душам етнічних українців, спотворених зросійщенням і денаціоналізацією українців, насамперед,на сході, півдні України і в Криму. Спотворених хворобою, яка нині поширюється по всій Україні, бо за словами В.Вітковського, хворе етнічне тіло української нації породжує стихійну русифікацію і денаціоналізацію, якій за 19 років незалежності протиставити не спромоглися нічого дієвого.
То про яку злуку і соборність мали би говорити в рік 20-тих роковин незалежності, пам,ятаючи слова і думки авторів Акту злуки?! Прикро, що журналісти і вся Україна не звернули уваги на правдивіі слова Л.Кучми:” А злуки ж немає і сьогодні!”
Дехто,зокрема,журналіст П.Антонеко в “Слові просвіти” намагався дати відповідь на запитання напередодні Дня Соборності: Чи об,єднають ідеї соборності наших демократів?”. День Соборності показав, що як і перед цим лідери національно-патріотичних , демократичних сил цураються дійсних ідей соборності, ідей оздоровлення і консолідації української нації.І не дивно, бо ми , скоріш за все, всі роки незалежності , за виключенням перших, мали справу з віртуальними цими силами.Адже ,які можуть бути національно-патріотичні, демократичні сили, коли має ще народитися українська нація з українською мовою, культурою, душею і коли ніхто не працює , щоб прискорити те народження?! Чи можна сподіватися на єдність віртуальних сил , особливо, їхніх лідерів?! Чи бачили ми представників цих сил в повсякденній роботі по вирішенню головної проблеми соборності? Навіть перед виборами працюють заробітчани за гроші, а не за ідеологію,і серед депутатів рад всіх рівнів більшість не члени партій,а спонсори, які проштовхували грошима партійні списки. Кажуть, зокрема, що у всій Одеській області – 60 членів «Просвіти», а в Миколаївській розшукують і не можуть знайти їх.Так,без сумніву в Києві, на західній Україні ці сили працюють, але на інших територіях, скоріш за все,прийдеться їх розшукувати. То про які ідеї і єдність маємо говорити?!
Г.Герман в тому ж інтервю 5 каналу ТБ сказала і таке :”Я мрію про День Соборності, коли влада і опозиція візьмуться за руки!”. З огляду на те , що відбувалося 22 січня 2011 року, нинішня влада і нинішня опозиція в свої поглядах на соборність України без попередньої консолідації української нації, з розмовами про добробут, єдину політичну націю фактично уже взялися за руки в політичній грі біля владного корита попри риторику і взаємні звинувачення.
Нам же небайдужим українцям, тим, хто стояв в живих ланцюгах із словами “нехай політики гризуться, а ми залишаємося”, залишається сподіватися , що якщо ми на 20-тий рік незалежності перейдемо від слів до діла оздоровлення і консолідації української нації, то зробимо перші кроки до створення української більшості суспільства, яка буде здатною обрати дійсно українську владу з українською опозицією, бо іншій не буде тоді місця на політичній рені.Ось тоді вони , українська влада і українська опозиція, міцно візьмуться за руки в день омріяної авторами Акту злуки, в прийдешній день Соборності української України, а не Малоросії чи іншої держави з вивіскою “Україна”.
М.Аркас в “Історії України-Русі” назвав період після Богдана Хмельницького, період розбрату українців, руїною, наслідки якої для України трагічні..Чи не переживаємо ми сьогодні духовну руїну української справи з тих же причин і з тими ж наслідками, коли , за словами Л.Костенко, ми втрачаємо незалежність, коли, як стверджує у своїй заяві Патріарх Філарет, є план знищення і української Церкви, УПЦ Київського патріархату..Чи не до нас з Вами слова Т.Шевченка:”Схаменіться недолюди, діти юродиві! Подивіться на рай тихий на свою країну, полюбіте щирим серцем велику руїну, розкуйтеся , БРАТАЙТЕСЯ…Нема на світі України, немає другого Дніпра”. Поки не пізно…Бо як сказав В.Наливайченко маємо медаль , на одній стороні якої - шлях в Малоросію, а на іншій - гризня лідерів української справи.То маємо розраховувати на себе, побратими – українці, щоб з такою медалью не зустрічати день народження неньки-України, 20-ті роковини незалежності. І хай нам допомагає Бог!
П.С.Прочитаймо “Резолюцію всеукраїнського(?) віча…”, виступ на тому “вічі” ініціатора Д.Павличка, щоб ще раз згадати шевченкові слова “великих слів велика купа, і більш нічого..”( www.sloprosvity.org,n.4 p.5,7).Жодного слова, а що ж робити із хворою української нацією, як зупинити зросійщення і денаціоналізацію українців,яка йшла і за часів «надукраїнського Президента» В.Ющенка , жодної згадки про ігнорування статті 11 Конституції України.То де єдність нації?! Знову – “ми”,віртуальні сили?!. Те, що ми чули на протязі 19 років незалежності і «ось вам Україна- над урвищем безодні». Що далі?! На кого сподіватися, окрім самих на себе,.закликаючи українців до дії?!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 28.01.2011, 17:32   # 16
Боровець
Користувач
 
Реєстрація: 02.01.2010
Дописи: 811
Репутація: 72
Типово

Цитата:
Допис від leopin Переглянути допис
...дії влади, команди В.Януковича, яка послідовна в своїх намірах об’єднати Україну такою , якою є вона сьогодні, відкинувши духовність, обіцяючи зростаючі соціальні стандарти, всеохоплюючі реформи, дбаючи про непорушну вертикаль влади, говорячи про національні інтереси невідомо якої нації...
Та не прагнуть вони нас об'єднати - бо однодумцями керувати важче. А розрізнених можна ганяти, як бичків, без зайвого галасу - на пасовисько, на бійню - куди заманеться.
Припускаю, дискусії у суспільстві можуть бути з різних історичних питань (ким були для вітчизняної історії Грушевський, Петлюра чи Махно, скажімо. Або ставлення до дивізійників СС "Галичина"), але до певної межі. Питання культури, держави та батьків - не дискусійні. Доки ця земля носить виродків, здатних випорожнити з себе: "нє люблю тілячйю мову" - не буде об'єднання, бо немає тут об'єднавчих точок дотику.
Кравчук свого часу замість національну ідею впроваджувати, паморочив всім мізки своєю "толєрантністю". Дещо спрацювало. Але загнало проблему в глухий кут. Вороття нема, бо забагато часу минуло. І вперед не рушиш - нема куди. Тож вихід, як і був, так і зараз, один: люстрація. Тільки зараз цей процес триватиме важче, ніж 20 років тому. Чимало загроз, таких як кровопролиття (хто ж безкоштовно поступиться годівницею?) та врешті, питання власне існування української держави у нинішньому її вигляді. Та що вдієш, інакше - матимемо сьогоднішній стан "повільнопротікаючої шизофренії" ще років 20 (у кращому випадку)...
Боровець зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 28.01.2011, 19:01   # 17
taksist
Користувач
 
Реєстрація: 31.12.2010
Дописи: 149
Репутація: 2
Типово

Цитата:
Допис від Боровець Переглянути допис
Та не прагнуть вони нас об'єднати - бо однодумцями керувати важче. А розрізнених можна ганяти, як бичків, без зайвого галасу - на пасовисько, на бійню - куди заманеться.
Припускаю, дискусії у суспільстві можуть бути з різних історичних питань (ким були для вітчизняної історії Грушевський, Петлюра чи Махно, скажімо. Або ставлення до дивізійників СС "Галичина"), але до певної межі. Питання культури, держави та батьків - не дискусійні. Доки ця земля носить виродків, здатних випорожнити з себе: "нє люблю тілячйю мову" - не буде об'єднання, бо немає тут об'єднавчих точок дотику.
Кравчук свого часу замість національну ідею впроваджувати, паморочив всім мізки своєю "толєрантністю". Дещо спрацювало. Але загнало проблему в глухий кут. Вороття нема, бо забагато часу минуло. І вперед не рушиш - нема куди. Тож вихід, як і був, так і зараз, один: люстрація. Тільки зараз цей процес триватиме важче, ніж 20 років тому. Чимало загроз, таких як кровопролиття (хто ж безкоштовно поступиться годівницею?) та врешті, питання власне існування української держави у нинішньому її вигляді. Та що вдієш, інакше - матимемо сьогоднішній стан "повільнопротікаючої шизофренії" ще років 20 (у кращому випадку)...
майбутня влада що змінить януковича повинна зробити лише дві речі: чітко назвати що зараз не так як треба та хто та яким чином унеможливлить повторення поганого сьогодення. доти доки будь-хто не називає одночасно обидва пункти доти не буду нікого підтримувати.
тож всі пропозиції єднання навколо юлі чи навколо України посилаються під три чорти.
taksist зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 28.01.2011, 19:55   # 18
Боровець
Користувач
 
Реєстрація: 02.01.2010
Дописи: 811
Репутація: 72
Типово

Цитата:
Допис від taksist Переглянути допис
...що зараз не так як треба...
...хто та яким чином унеможливлить повторення поганого сьогодення...
...навколо юлі чи навколо України...
Тобто, одвічні питання - "хто винен" та "що робити"... На це відповідають щодня всі, кому не лінь (див. різноманітні ток-шоу - від Куликова до Шустера). В тому числі й "покращуваці-про фф есіанали". А об'єднуватися навколо якоїсь юлі-валі-миколи-помідори не треба, українців об'єднає саме Україна.
Боровець зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 28.01.2011, 20:37   # 19
taksist
Користувач
 
Реєстрація: 31.12.2010
Дописи: 149
Репутація: 2
Типово

Цитата:
Допис від Боровець Переглянути допис
Тобто, одвічні питання - "хто винен" та "що робити"... На це відповідають щодня всі, кому не лінь (див. різноманітні ток-шоу - від Куликова до Шустера). В тому числі й "покращуваці-про фф есіанали". А об'єднуватися навколо якоїсь юлі-валі-миколи-помідори не треба, українців об'єднає саме Україна.
в загальному сенсі красиво.
в реальному - дурня. за красивими словами табуни баранів будуть дурити.
я не баран.
я знаю, що ідеологія понад усе.
taksist зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 18.02.2011, 14:40   # 20
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry "Не дуріте самі себе." Перечитуючи Т.Шеченка

Застереження Т.Шевченка із його « Посланія і мертвим, і живим, і ненародженим землякам..» спадають на думку, коли читаємо і стаємо свідками зусиль політиків в Україні по продовженню справи, розпочатої десь в 60-тих роках минулого століття в Радянському Союзі. Справа та називалася створення нової, небаченої ще в історії людства спільноти, радянського народу, позбавленого національних ознак. Ось як писали про цей феномен політики комуністичної партії в енциклопедичних і філософських словниках того часу, зокрема:» При соціалізмі відбувається, з одного боку, розвиток і розквіт націй, з іншого- їхнє зближення. На цій підставі склалася в СРСР нова соціальна і інтернаціональна спільнота- багатонаціональний радянський народ. Послідовне проведення ленінської національної політики, всебічне зміцнення дружби народів—складова частина вдосконалення соціалізму.В умовах становлення на шлях соціалістичного розвитку все нових країїн відбувається формування нових, соціалістичних націй. Після повної перемоги комунізму всебічне зближення націй приведе до поступовго зникнення національних відміннос тей»(«Філософський словник» під редакцією І.Т.Фролова, Мос ква,1986 рік,видавництво політичної літератури).Іншими словами, вважали виконаними заповіти В.І.Леніна з національного питання(зокрема, право націй, які щойно вийшли із «тюрми народів», Російської імперії, на самовизначення, повага до національних мов, наявність національних кадрів в керівництві республік з огляду на реальні загрози російського націоналізму і інше), а подальший ровиток лежав на означеному шляху. Зрозуміло, що мовою такої спільноти була обрана російська як мова старшого брата всіх народів. Для України, як відомо, це обернулося небаченими до цього зрос ійщенням і денаціоналізацією етнічних українців. Тож на час проголошення незалежності України остання отримала супільство як уламок вищеозначеної соціальної і інтернаціональної спільноти, в якій не було єдності, консолідації окремої української нації із етнічних українців, які при цьому складали більшість населення, 78%. Останні були поділені просто на україномовних і російськомовних.Такою була українська нація.Такою її зробила Система, із якої вийшла Україна, і яка ,як зазначає О.К.Романчук, шеф-редактор журналу «Універсум», уже в незалежній Україні адаптувала політиків до своїх потреб і примусила їх грати за своїми правилами, зокрема, за правилами консервації і зміцнення уламків вищезгаданої спільноти. Правда, та спільнота трансформується в незалежній Україні в якусь політичну націю з українською мовою як формально і де-юре державною і з російською, як найбільш поширеною і вживаною в спілкуванні в усіх сферах життя фактично- державною.
Дії тієї частни політиків, які представляли сили вчорашнього дня, комуністи,соціалісти, а потім і Партія регіонів, в їхній грі за правилиами Системи були зрозумілими: вони робили все можливе, щоб зберегти свій виборчий електорат і себе при владі.Вони діяли свідомо і не дурили себе . Саме тому- увага до російської мови і намагання надати їй статус другої державної де-юре , збереження чисельності російськомовних українців під гаслом прав людини , зокрема, на вибір мови вжитку, ідеологія духовної автономії регіонів, прикриття своїх дій лицемірними словами про повагу до української мови, захист національних інтересів і національних пріоритетів, дії, які були і є повторенням дій свого часу комунітів в Системі.Під національним і українським розумілася політична нація, народ України, а в недалекому майбутньому- народ Малоросії чи держави з вивіскою «Україна».
Дехто , як відомий журналіст Мирослав Левицький із інформаційно- аналітичного відділу НРУ називає такі дії нинішньої владної команди, зокрема, « аномалії у мовній сфері доби Януковича» параноїдальним шовінізмом, що відкриває обличчя. Можна зазначити, що ця команда ніколи і не закривала своє обличчя, діючи відверто, бо знала краще за патріотів стан суспільства,зокрема,стан етнічних українців, особливо, стан так званих російськомовних, які і сьогодні не вийшли із стану «совєтского чєловєка».. Тому так відвертий В.Колесніченко, про якого як «виродка» згадує М.Левицький і за словами якого спроби «насадити» в країні одну мову, одну культуру- це шлях до фашизму. Відвертий В.Колесніченко і в словах, які цитує журналіст: « Я за те, щоб був закон, що захищає права людини, тому що пріоритетними є виключно права людини…А інтереси ОКРЕМИХ націоналістичних угруповань будуть залишені без розгляду, тому що у нас поліетнічна, багатонаціональна держава, і ми зобов’язані пишатися багатством мов, культур і релігій» .В.Колесніченко як і вся команада вчорашніх сил відверті, бо окрім того, що добре знають настрої суспільства, знають і те , що націонал-патріоти, демократи фактично нічого не роблять для того, щоб суспільство вийшло із стану уламка зазначеної спільноти, щоб були в Україні, зокрема, не «окремі націоналістичні угруповання», а щоб постала консолідована українська титульна нація, нація етнічних українців.Тому і недоречні посилання журналіста на Францію, Німеччину , де проти « мовних аномалій» ,зокрема, діють єдині нації французів і німців, де немає місця на політичній арені «виродкам» незалежно від політичних прапорів і де патріоти, демократи не дурять самі себе грою в політичну націю без попередньої і безумовної консолідації титульної, найбільш чисельної нації, чи то французів, чи то німців,чи будь-кого. А наші в Україні ,патріоти і демократи, адаптовані Системою, забувають про застереження Т.Шевченко.
Треба віддати належне і згадати, що в перші дні незалежності про ті застереження ще памятали і не соромилися дивитися правді в очі.Зокрема, найбільш масова організація тих часів, народний рух за перебудову, до департизації останнього одним із першочергових завдань мав із «хохла» зробити українця, консолідувати українську титульну націю.Про якусь там політичну націю не було і згадки. А вже після департизації руху, коли кожна окрема партія втянулася в політичні змагання за владу, про застереження забули. Вважали, що раз є незалежна Україна, то має відбутися і самовизначення української титульної нації, про що записали і в Конституції України та взялися за формувння єдності народу України, так званої політичної нації. А для тих, хто дивився правді в очі і бачив дійсний прикрий стан титульної нації, передбачили статтю 11 Конституції України, яка зобов’язувала державу дбати про консолідацію української нації, розвиток її мовної, етнічної, культурної, релігійної самобутності разом з усіма народами і національними меншинами України. Записали та й забули про вимоги цієї статті, які фактично визначали передумови роботи над політичною нацією. А на нагадування тих, хто не закривав очі на зростаючі зросійщення і денаціоналізацію етнічних українців, не звертали уваги і не дослухалися.Зокрема, не дослухалися до закликів професора Анатолія Погрібного , який визначив стан української націїї як «епідемічно хворої» і гукав вдарити у дзвони до етнічних українців, проводячи силами останніх оздоровлення нації рідною мовою через організацію загальнонаціонального руху під гаслом “Українці,спілкуймося українською!”, нагадував про вимоги статті 11 Конституції України. Натомість, намагалися досягти мети в роботі над політичною нацією, дурили самі себе, називаючи ту націю українською, намагаючись інтегрувати до останньої хвору титульну націю і етнічних українців в стані «дурного хохла», що робило ту політичну націю скоріше малоросійською, яка влаштовувала політичні сили вчорашнього дня. Так йшли демократи, націонал- патріоти по шляху поразок , від однієї до іншої, більш прикрої, аж поки не докотилися до лютого 2010 року.
Показовими в такій роботі є зусилля В.Ющенка, “найукраїнського Президента”, як дехто вважає його і сьогодні. Не згадуючи всього того, що сказав він за роки свого президенства про українську політичну націю, яка б мала “Думати по- українськи”, коли від останнього відмовлялися мільйони етнічних українців, про єдину націю з єдиною національною ідеєю в єдиній національній державі і таке інше, перечитаймо написане В.Ющенко в його проекті Конституції
України, яка стала народною до того, як з нею познайомився народ. Отже:”Український народ- громадяни України всіх національностей, вважаючи свою суверенну волю, спираючись на БАГАТОВІКОВУ історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення….. приймає цю Конституцію..” Коли читаєш про»багатовікову історію українського державотворення», яка із страшенним скрипом йде з 1991 року, не рахуючи сумну історію УНР і УРСР, то знову спадають на думку слова Т.Шевченка із його “ Посланія..”, сказані у відповідь на пафосне “а історія!...Поема вольного народа!” :”Кров’ю вона умивалась. Прочитайте знову тую славу.Та читайте од слова до слова, не минайте ані титли, ніже тії коми, все розберіть… Тай спитайте тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків?..Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття.. Чого ж ви чванитеся,ви, сини сердешної Украйни!…Так от як кров свою лили, батьки за Москву і Варшаву і вам, синам, передали с вої кайдани, свою славу. Отака-то наша слава, слава України.” Гіркі слова Т.Шевченка, від яких кожен етнічний українець мав би червоніти від сорому за сьогоднішній стан українського національного відродження, не зупинили ні В.Ющенка,ні тих, хто допомагав йому творити політичну націю. Як бачимо, їхніми зусиллями здійснила право на самовизначення уже не тільки українська нація, а і увесь український народ. І не дивно, що у лютому 2010 року народ України пішов за іншими провідниками політичної нації, які обіцяли все для людей і які прийняли естафету із рук В.Ющенка і тих ,хто галасував до останнього «буде Ющенко-буде Україна», хоч бачили чудово , хто понесе естафету і в чиїх руках і якою буде Україна, якою буде політична нація. Відвернулися від В.Ющенка і етнічні українці, що не забули Т.Шевченка, хоч як не рядився «найукраїнський Президент» в національні одежі.
Здавалося би, сумний досвід В.Ющенка і його доля на останніх виборах примусять національно-патріотичні, демократичні сили відмовитися від гри в політичну націю, не дурити саміх себе і повернутися обличчям та взятися на ділі за справу українського національного відродження, за оздоровлення і консолідацію титульної нації, створення в суспільстві де-факто української більшості, яка б визначала українське обличчя влади, дійсну єдність народу України, згадавши бодай про статтю 11 Конституції України. “Якби ж ми вчились так, як треба…” А так- маємо знову те , що маємо. В День Соборності України про наміри продовжити справу політичної нації роблять заяву лідери трьох політичних партій з промовистими назвами,”За Україну!”,” Собор”,”Фронт змін”. Які зміни мають бути прицьому, відомо лише лідерам! Від лідерів не відстають і ідеологи справи політичної нації. Зокрема, той же О.К.Романчук, який так ніщивно і відверто нагадав про Систему і її дії, сьогодні пише, фактично закликаючи допомагати Системі:” Йдеться про творення єдиного державотворчого народу, про ІНТЕГРУВАННЯ етнічних українців і тих громадян України інших національностей, які духовно та ідеологічно тяжіють до українства, в єдину політичну націю. Нині духовний фактор важливіший за матеріальний…будуємо національну державу, а не державу для нації”. Треба вважати, що духовний фактор буде збережений при інтегруванні етнічних українців в їхньому прикрому сьогоднішному стані, з огляду на який буде також визначатися якимсь чином спорідненість громадян іншої національності. Саме цим маємо керуватися, відповідаючи на поставлене автором запитання “Що ти зробив для української держави?” (“Слово просвіти”.число5,стор.2, www.slovoprosvity.org ). Як кажуть, коментарі тут зайві: не червоніє від сорому обличчя у лідерів і ідеологів політичної нації за кинуту напризволяще справу українського національного відродження.
Симон Петлюра, свого часу досліджуючи творчий спадок Т.Шевченка,І Франка і їхнє значення для українського національного відродження , називає їх обох з деякими відмінностями поетами національного сорому ,поезія яких зродилася з великих почуттів любові до батьківщни і народу, ускладнених й розпечених соромом за сучасне і небажане майбутнє, які, за словами самого І.Франка, не мали спокою і сну від того сорому, що буде пекти нащадків з вини батьків і тих, хто довів народ до цього стану “ паралітика на роздоріжжі”.Обоє бачили як реального ворога, частково історичного, частково сучасного ворога українського національного відродження,так і ворога, що затаївся в колективній душі українській в здавна понівеченому історією національному “я”, який ще небезпечніший ніж перший.Обоє відкидали і боролися з усім поверховим, формальним,нечесним і деморалізуючим в національному патріотизмі, з усім далеким від непідкупної любові до рідного народу, що заважає цій щирій любові розлитися по національному організмові, запліднивши його сили. Обоє вважали, що мають розповідати і пробуджувати сором у нашадків, якщо у них зосталась ще хоч крапля незіпсованої крові( С.Петлюра, Статті,Київ, видавництво художньої літератури “Дніпро” ,1993 рік). Погодимося,”сини сердешної Украйни”, що , якби ми дивилися на Т.Шевченка,І.Франка очима С.Петлюри, вчилися у них, наслідували їх, то була б інакшою сьогодні незалежна Україна…Є від чого червоніти обличчям етнічних українців.
Коли сьогодні читаєш написане С.Петлюрою про тодішні проблеми українського національного відродження(зокрема, задубіле мовчання, все та сама німотна покірність-ця ганьба і прокляття в житті українського народу , червоточини національної волі, важке національне українське “я”, щербини народної вдачі, гнилизна, що труїть народні сили і зменшує творчу міць народу і багато чого іншого), коли читаєш про нечесні вигадки, безглузді інсинуації, цілковите ігнорування, залякування і переляк перед тим відродженням з боку російського суспільства, окремих росіян, організацій останніх і зросійщених українців, прошуки войовничого російського націоналізму, то складається враження, що дивишся в дзеркало і бачиш сьогодення українського національного відродження.Хіба що час добавив звинувачень і інсинуацій на кшталт “бендерівці”, “націоналізм”,”расизм”,”Фашизм”. А минуло сто років , із яких- майже 20 років незалежної України. Зроблено далеко не все можливе і необхідне.Тодішній стан був зрозумілим, характерним для умов Російс ької імперії.Сьогоднішній- несподіваний для держави Україна, незалежної і української де-юре, як не прикро.
То куди крокуємо? В яку державу і чи не в зворотньому напрямку? Чи є на що і на кого сподіватися, якщо,зокрема, навіть Л.Костенко не знаходить зі своєю правдою порозуміння? І де?! У Львові…. Якщо навіть оптимісти повторють за Л.Костенко, що «Україна у багні».? А лідери дурять себе і тішаться навколо політичної нації! …Хіба що залишилося сподіватися на українську Церкву , на духовну еліту, на українську інтелігенцію, яку ВУТ «Просвіта» кличе на форум саме в шевченківські дні.Будемо сподіватися, що інтелігенція покличе політиків не до об’єднання національно-пат ріотчних сил заради приходу до влади, а покличе спільнми зусиллями працювати на порятунок титульної української нації і відтак порятунок України, згадавши сама і нагадавши політикам слова Т.Шевченка із “Холодного яру”: “Дуріть дітей, і брата сліпого, дуріть себе, чужих людей, та не дуріть Бога”.Бо Бог, як відомо, -то правда, яку мають шанувати політики на 20-тому році незалежності. Бо дехто вже гукає українську націю до революції, запитують, що думають українці з України,з тих країн, де вони проживають ,працюють з приводу річниці боротьби команди В.Януковича з українцями, сподіваючись на національну гордість і с амоповагу українців , але забуваючи про правду, про ворога ,який сидить в самих українцях і який небезпечніший всіх зовнішніх ворогів, якого маємо здолати ,вдаривши до українців у дзвони,нагадуючи їм на кожному кроці і повсякчасно про шанування бодай рідної мови, організувавши загальнонаціональний рух під гаслом “українці,спілкуймося українською!”
То ж побажаємо Форуму, щоб після нього справа українського національного відродження не тліла , як нині, а палахкотіла ясним полум’ям, починаючи з західної і розповсюдившись на всю Україну, як це і мало бути давно в національній українській державі з українською владою, обраною консолідованою українською більшістю суспільства, яка діє в інтересах і спільно з усіма народами і національними меншинами , що і передбачено Конституцією України. Побажаємо, щоб український рух став нарешті дійсно народним, а не рухом купки політиків і інтелігенції. Якщо Форум відбудеться і стане таким, яким ми хотіли би його бачити…Якщо ще не все втрачено.. І хай нам в цьому допомагає слово Т.Шевченка і Бог!
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки


Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 21:24 .