Реєстрація

Спільнота

ЧаПи

Календар


Назад   Чорна Рада-національний форум політичних дискусій > Політичне > Ваші статті

Пізнай себе....

Ваші статті

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 11.02.2013, 08:50   # 81
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово

Цей дядько зі своїм листом як дурень з конопель. ніби і про все, а конкретно нічого.
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Sponsored Links
Старий 20.02.2013, 08:10   # 82
Ейхман
Користувач
 
Аватар для Ейхман
 
Реєстрація: 18.01.2010
Дописи: 588
Репутація: 46
Типово

може и так.
Ейхман зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 06.03.2013, 14:09   # 83
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry "Нема омріяної України."Відкритий лист.

« Нема омріяної України !»
Якби Ви вчились так ,як треба,
То й мудрость би була своя….
Т.Шевченко

Відкритий лист Марії Мат іос. Опозиціонерам.

Шановна пані Маріє! Прочитав Ваші «Полювання на Україну», аргументи за новий закон про використання мов в Україні, одним із авторів якого є Ви і де Ви пробуєте дати відповідь на запитання « А де ж закінчується Україна?». На мій погляд, кращою відповіддю на поставлене Вами запитання будуть приведені мною слова художника І.Марчука, які він з болем дав у одному із інтерв’ю в тому ж «Слові просвіти».
І це не тільки думка І.Марчука:достатньо хоча б згадати все, що надруковано в тому ж тижневику багатьма авторами, які кличуть дивитися гіркій правді в очі. Україна над прірвою опинилася через 21 рік незалежності, нема України,а є невідомо яка держава з вивіскою Україна, на яку не полюють, а роблять все,щоб вона,за словами Т. Шевченка, «сердешна» залишилася і надалі такою, як є. Роблять це провладні сили і,як не прикро ті,хто називає себе опозиціонерами, не бажаючи дивитися правді в очі, дослухатися до песимістів,зробити належні висновки і взятися за порятунок мови,нації,України, діяти ,а не звинувачувати когось, писати листи з надією виховати владу, зробити її українською, проводити круглі столи,товкти воду в ступі, випускаючи пару у гудок.
Отож, погодьтеся, ніякого полювання на Україну немає, а є лише питання, що робити маємо, щоб Україна ,українська національна держава була і ,як не прикро,чи є ще можливість врятувати положення, відійти від прірви, куди штовхали і штовхають залишки українства хто зі злими намірами, а хто, як оптимісти-патріоти, через свою бездіяльність і небажання глянути правді в очі, зробити висновки, дослухатися.
Постає питання, які ,зокрема, законодавчі акти можуть сприяти порятунку мови, української нації ( без мови немає нації) і відтак розпочати на 21 році незалежності побудову дійсно української національної держави, бо другої держави УКРАЇНА ,як показує світовий досвід, не може бути. Очевидно, це мають бути закони, які сприяють зняттю ярма байдужості з українців, зростанню національної свідомості, духовному відродженню української нації, відтак, її єдності, гуртування української більшості з почуттям відповідальності за стан справ у державі Україна. А це,як вказують ,зокрема,чисельні публікації хоча б в тижневику «Слово просвіта» - національна освіта, обов’зкове визначення національності кожним громадянином, представництво українців в усіх органах влади, де сьогодні вони в меншості, зокрема, і у Верховній раді України, а в більшості - росіяни,євреї і представники інших національних меншин. Саме останні і будують , як кажуть, правову, демократичну державу з вивіскою Україна! Хоч ,як відомо,демократичною і правовою люба держава стає, коли вона НАЦІОНАЛЬНА, коли корінна нація, більшість править , а становище нинішнє –це лжедемократія , в зашморгу якої знаходиться дійсна Україна. І ніхто ,як не прикро, не поспішає зняти той зашморг. Зокрема, і через закон про використання мов, в якому, нарешті , мали б бути уточнення , яка мова і для кого є рідною , яка мова може бути регіональною з уточненням , що регіональною російська мова аж ніяк не може бути.
На жаль, той закон, який Ви презентуєте,на мій погляд, не відповідає вищеназваним цілям порятунку української мови, нації , дійсної України, бо кличе , як і сьогодні, діяти і надалі поза рамами титульної нації, що ще І.Франко,як відомо,вважав фарисейством або невиправданим оптимізмом. Не знаю,як вже визначити,чого більше у Вас і авторів закону після всього, що надруковане ,бодай, в тижневику «Слово просвіта» про проблеми порятунку мови, нації і України і з чим сподіваюся Ви знайомі., але чомусь ,як і більшість політиків, громадських діячів не берете до уваги, не бажаєте дослухатися.
Згадаймо лише слова вашого колеги письменника В. Захарченка в його останній статті »Мова рідної землі… та про мислячий очерет» :»Поки ми не заговоримо всуціль українською громадою від старого (так,так,і старого!) рідною мовою, не бачити нам щастя на своїй землі( бо й вона через нашу національну недолугість, недорозвиненість нещасна), не скинути нам чужого колоніального ярма… …І не розуміє наш рядовий ( і не дуже рядовий) українець.,що своєю відмовою спілкуватися( саме СПІЛКУВАТИСЯ) рідною мовою він нищить її, бо там, де він мав стати муром, утворилася прогалина. Там, де він спілкується чужинською мовою, виникає нищівне силове поле для рідної мови» («Слово просвіти»,ч.6 ст.7).
Такі дуки були висловлені різними авторами майже в кожному числі тижневика. Прикро ,що їх не почули, не дослухалися , політики, еліта ,навіть,ті,хто видає тижневик, ці публікації не стали предметом широкого обговорення , Натомість, як і раніше, кличуть на захист української мови, звертаючись не до нації, а до суспільства, людей. Як приклад, шеф-редактор тижневика, Голова ВУТ «Просвіта» П.Мовчан звертається до Форуму на захист української мови і державності ( якої державності,бо українську державність не захистить,а вже врятує не мова сама по собі,а лише українська нація, об’єднана,оздоровлена рідною мовою???!!!!) :»Боротьба за мову… Це ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА проблема, й СУСПІЛЬСТВО нарешті має прокинутися до неї…зрозуміти, що мова йде про самозбереження…Якщо ми не об’єднаємо ЛЮДЕЙ навколо національних і соціальних проблем, то будь-які заклики про порятунок залишаться гласом волаючого в пустелі» («Слово просвіти « ч.8,ст..1)
Чи не тому і на 21 році незалежності всі заклики про захист української мови залишаються гласом волаючих в пустелі без належного відгуку і реагування з боку титульної нації, дійсного рятівника мови і України, , без звернень за вірною адресою, бо не кличуть рятівника і вперто продовжують йти і кличуть інших прямувати по хибному шляху, залишаючись «глухонімими»!!
На жаль,по тому ж хибному шляху пропонуєте йти і Ви, бо покладаєтесь не на націю, а на політиків і пишете :»Але громадянин хоче знати, що в країні є маса відповідальних політиків, які готові відстоювати його права….По-перше, на все потрібна політична воля верхівки-і це ЄДИНИЙ спосіб змінити країну. А іншої причини таких не – змін - немає».(«Слово просвіти ч.5,ст..4,5).Хоч,як відомо, таких політиків може дати лише здорова титульна нація, більшість населення., якщо дбати про дійсно українську Україну
Ще М.Грушевський в своїй роботі «Хто такі українці і чого вони хочуть» стверджував ,що незалежну українську Україну мають будувати , насамперед , українці з роду і племені під проводом Українців з великої літери, до яких приєднуються представники інших національних меншин, проявляючи толерантність ,як писав журналіст В.Ференц,без фарисейства, повагусть до української справи, до права більшості за національною ознакою,а не, як Ви пропонуєте ,толерантність до всіх ,а титульна нація за визначенням багатьох перебуває на рідній землі ,в У країні в пригніченому стані. То яка ж тут толерантність !!!
Ви самі наводите слова українця:» Тепер захищати українське в Україні стало фашизмом. Хочеться просто емігрувати і покинути цю країну, бо не буде в ній майбутнього.» Ви вважаєте, що» це думка із присмаком емоцій» На жаль, пані Маріє, гірких емоцій про дійсне становище українства на 21 році незалежності.,емоцій , до яких давно мали би прислухатися політики, еліта. . А те, що за 21 рік незалежності не те, що з’вилася така критична маса відповідальних політиків, на яку Ви покладаєтеся, а нема , бодай ,одного такого політика,Українців з великої літери., мало би Вас переконати, що далі йти по хибному шляху-це штовхати Україну до прірви, над якою вона, сердешна , уже стоїть .
Ви забуваєте ч не знаєте, що як стверджує М. Сядристий (і не тільки він!) «ми живемо при радянській владі, яка переодяглася»(«Слово просвіти»ч.8,ст..10).
Пропонуючи і далі йти по хибному шляху, не дивно, що Ви, як і нинішня влада, бачите Україну російськомовну і україномовну, навіть знаходите « багато російськомовних патріотів України» ., хочете захищати права тих і інших, хоч в дійсності Україна багатонаціональна, багатомовна, де кожній нації і народу відповідно до статті 11 Конституції України держава забезпечує розвиток мовної, культурної, релігійної, ЕТНІЧНОЇ самобутності .Цим правом в Україні, не покладаючись на владу, сповна користуються представники національних меншин , насамперед, російської., які мають розгалужену мережу організацій.
І тільки титульна нація українська, залякана націоналізмом і не сприймаючи в більшості останній як ідеологію державного будівництва, залишається бездіяльною, покладаючись на владу, яка не була, не є і невідомо коли буде українською ,якщо українці не прокинуться, не скинуть ярмо байдужості, до якого вони так звикли, що воно їм і не муляє , не будуть нарешті спроможними обрати дійсно українську владу. То ось ,погодьтеся, про що мають дбати законодавці, захищаючи , як у всьому світі, не права мовних груп, в Україні російськомовних і україномовних,а права української нації і національних меншин, права українців,росіян,поляків,євреїв,татар і інших..
На жаль, Ваш законопроект, на мій погляд продовжує запропоновану ще Л.Кучмою лукаву гру, політику поділу України на російськомовних і україномовних при засиллі першої.
Не дивно, що для Вас мова українська стане державної не тоді, коли нею будуть спілкуватися всі українці, як вказує В.Захарченко, коли українська мова буде почувати себе добре в рідному мовному середовищі, яке нині за словами А.Погрібного висихає на очах і із океану перетворилося на озерця, рівчаки і перетічки , а коли нею . будуть публічно користуватися чиновники, депутати. Тому Ви пишете :»І цей законопроект стосується суто публічного життя держави, і жодним чином не впливає на мову приватного спілкування. … хочеш працювати в державних структурах, отримувати платню з податків громадян – знай державну мову.. А поза тим, я вже це казала, спілкуйся хоч на мигах,хоч десятьма мовами одночасно.». То ми таке вже маємо і сьогодні, коли , кажуть, навіть народні депутати на трибуні Верховної ради не забувають українську,а поза тим - спілкуються російською, коли українська державною є на папері,а в дійсності - державною є російська, як не прикро. Адже ,якщо вірним є «без мови немає нації», то вірним , погодьтеся буде і зворотнє « без нації, без рідного мовного середовища немає мови, яка вмирає, а мова є державно де юре, а не де факто. І Ви впевнені, що в такій ситуації , з таким законом, спілкуючись дома на мигах, здебільшого російською, прокинуться українці , щоб реалізувати своє конституційне право на розвиток мовної самобутності, щоб українська мова стала державною не тільки де юре, а і де факто??!!
Один із авторів репрезентованого Вами законопроекту І.Фаріон , виступаючи н а 111 етапі Всеукраїнського Форуму « На захист української мови…», оцінює законопроект « як дуже серйозну юридичну пам’ятку, що може вплинути на нашу правову свідомість, мовну й національну свідомість»(« Слово просвіти»,ч.9,ст4) Можливо і так, але спочатку треба мати згуртовану титульну націю, яка б усвідомлювала значення мови для української державності., захищала рідну мову ,а не казала, що «немає значення»,що рідною мовою для українця може бути і російська.
До речі,на тому ж Форумі не дослухалися до думок тих, хто кликав «формувати українську націю»(М. Поровський і інші) Їхні думки не знайшли відгук в рішеннях Форуму, де продовжені звинувачення влади і В. Януковича, звернення до останніх, хоч таж І. Фаріон дійшла до висновку, що справа не в Януковичу і обіцяє» будьмо впевнені, що ми перейдемо через той стан пекла, яке ми самі собі створили. Але ми очищемося й оздоровимося»( там же).
Та мабуть не скоро, з огляду на Ваш законопроект і рішення Форуму, де намагаються діяти поза рамами титульної нації, товкти воду в ступі,шукаючи ворогів зовні і бачачи, що ворог сидить в нас самих, українцях, плодячи недієві організаційні структури( були НКЗУ і ще якісь, зараз створюють КР з тими ж учасниками ??!!), обмежуючись лише закликами діяти , кличуть на Майдан, на вулиці До кого ті заклики і чи спрацюють вони, коли навіть на Форум із запрошених всіх народних депутатів прийшли лише двоє??!!
До речі ,на тому ж Форумі І.Фаріон висловила впевненість, що репрезентований Вами законопроект ніколи не буде прийнятим. В рішеннях Форуму згадують про Ваш законопроект, а також про законопроект, доопрацьований комісією, який влаштовує опозицію і який В.Янукович обіцяв внести на розгляд в парламент, але із зрозумілих причин не робить цього. То, можливо, пані Маріє, не варто морочить голову суспільству варіантами законів , а зосередите увагу і зусилля на тому, щоб законопроект комісії був внесений до парламенту. Адже в такому разі можливо вдасться об’днаними зусиллями опозиції і більшості, насамперед , зусиллями народних депутатів, українців за національністю із різних фракцій, згадавши Т.Шевченка «Обніміться брати мої». з прийняттям закону комісії скасувати закон КК.
Можливо я помиляюся. Дай Бог,щоб було так і нові сили в парламенті зробили на законодавчому полі ,бодай , перші впевнені і вірні кроки в напрямку порятунку української мови, нації і дійсної України, української національної держави, омріяної України.
Бажаю успіхів. Щиро Леонід Пінчук,Миколаїв,шанувальник і дописувач А.Погрібного,член ініціативної групи громадянської акції «Калинова гілка»
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 16.04.2013, 18:33   # 84
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry " А де ж та нація, де патріоти? "

“ А де ж та нація, де патріоти? ”
Чого ж Ви чванитеся, Ви,
сини сердешної Украйни?
Т. Шевченко.

Згадав про запитання, поставлене Л. Костенко як відповідь на те, що українців обзивають націоналістами, націонал – патріотами, і замислився над словами Гімну України, які дають, мабуть, відповідь, чому сьогодні маємо таке запитання.
Як відомо, слова Гімну написані М. Чубинським понад сто років тому. І той факт, що ми співаємо державний Гімн з цими словами і в 21- ому столітті, уже в незалежній Україні, без сумніву підтверджує справедливість і іншої думки Л. Костенко: “У нас на кожну проблему можна лягти і заснути. Прокинутись через сто років, а вона та сама.”.
І дійсно. Слова Гімну були написані в той час, коли вони звучали, як клятва патріотів України зробити все можливе і неможливе, щоб зберегти українство і Україну, зробити Україну незалежною українською державою. А з проголошенням незалежності перед патріотами, насамперед, національно свідомими політиками, національно свідомою елітою мали би постати інші проблеми. І головна із них, мабуть, як в умовах 21– ого століття, маючи хвору українську націю, яка за словами С.Петлюри, сказаними ще в 1925 році, нездатна до самостійного життя і яка пройшла в подальшому радянську школу зросійщення і денаціоналізації під час створення нової спільноти, єдиного “ совєтського народу і чєловєка” на шляху до комунізму, як в цих умовах будувати українську національну державу, коли інші країни з цією проблемою впоралися декілька століть тому. Та ще ж треба було порахувати, cкільки тих щирих національно свідомих політиків і еліти. Чи є вони взагалі?! Адже всі провідники пройшли ту ж радянську школу, яка ідеологію націоналізму вважала ворогом №1 і нещадно її дискредитувала. Дехто навіть допомагав в останньому…Треба було глянути гіркій правді в очі. На жаль, не сталося.
Натомість, новоявлені провідники нації, батьки незалежності, сповнені оптимізму ( нація здорова! нація знайде в собі сили! якось минеться: не те було і витримала! І т.д. і т.п..), створили партії і партійки, кинулися в політичні змагання з силами вчорашнього дня, які мали величезний досвід обдурювання людей, маніпулювання громадською думкою, затіяли і, на жаль, продовжують і сьогодні політичні ігрища навколо владного корита, сподіваючись на чудо і будуючи державу в тумані уявлень і з безкінечною балаканиною.
Не згадали, що ще Іван Вишенський декілька століть тому дійшов до висновку: ” На Україні чудес не може статися. Для чуда треба віри беззастережної і злету духу, гордості. А край його живе давно вже у напівсні. Зневірення, байдужість чи вид самозбереження? Народ наш став як віл, байдужий, надто вже витривалий….Несе своє ярмо, скубе траву і ремигає…” На жаль, той злет духу і віри, з якими український народ сказав своє вирішальне слово під час референдуму 1991 року, швиденько розтринькали і навіть не стали переносити свято, День Незалежності, на 1 грудня. Ще цинічніше обійшлися зі злетом духу і віри в 2005 – тому році, відразу ж після Майдану.
А сподіваючись на чудо і на 21-му році Незалежності співаємо: “ Ще не вмерла України ні слава ні воля”. Хоч , зрозуміло, з проголошенням незалежності те, що Україна не вмерла, стає очевидним і беззаперечним фактом. Залишалося лише докласти зусиль, аби залучити українців насамперед до збереження і розбудови української національної держави без будь – яких сподівань на когось і на щось.
Та ми продовжуємо і далі співати ось уже 21 рік: “Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…” А доля вже усміхнулася, подарувавши безболісно, без кровопролиття Україні і українському народу незалежність. Треба було лише провідникам усвідомити, що ми , українці, не готові скористатися подарунком долі і працювати, аби готовність така прийшла якомога скоріше. І знову не сталося, бо проігнорували думки багатьох з цього приводу, бодай , І. Франка, який сто років тому сказав: “Горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими, непідготовленими”. Горе стукає в двері України і нині, але знову вкотре не чуємо слів тепер уже Л.Костенко: “Поки у нас лопотіли про виклики часу, час таки викликав нас. А ми не готові. Ми ніколи ні до чого не готові”. Чи готові ми нині?! Може, готуємося ?! Мабуть, ні, якщо вірити гірким словам тієї ж Л.Костенко, які залишаємо знову чомусь без уваги: “Триста років ходимо по колу. З чим прийшли у двадцяте століття, з тим входимо і в двадцять перше. І жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само”.
Скоріш за все, як не прикро, все залишиться так само, бо і далі сподіваємося не на себе і співаємо: “Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануємо ми, браття, у своїй сторонці”.Та хто ж ті воріженьки, що мають і сьогодні згинути?! Політики, еліта, провідники нації, з чиєю участю і допомогою Україну заштовхали і штовхають до прірви, для українців визначили ворогами Росію, Кремль, Москву, російську мову, колоніальну, бачте, і п’яту колону російську в Україні. Згадують царя Олексія Михайловича, Петра 1, Меншикова, Катерину 11, Валуєва, Емський указ, Леніна, Сталіна, Молотова, Кагановича, Путіна, Мєдвєдєва, Жириновського, Кирила, “кремлівських ідеологів”, “московську ментальність - ментальність орди”, Януковича, Азарова, Ківалова і багатьох інших, живих і мертвих. Мертві не чують і не мають змоги відповісти на звинувачення, а живі роблять свою справу по захисту російської мови і Росії. Роблять цю справу сьогодні відверто , дивлячись на безпорадність, бездіяльність українців, використовуючи низьку мовну стійкість українців, запопадливість, відсутність єдності, байдужість зі сподіваннями, що воно саме собою якось складеться, роблять її так, як мала би робити українська національна еліта в Україні, українці по порятунку української мови, нації, України, якби така еліта була.
Киваючи на північ, забуваємо згадати, як відразу ж після Богдана царі швиденько і вправно прибрали до рук гетьманів, старшину козацьку, надавши посади, звання, гроші, через що останні забули про автономію, козацькі вольності і привілеї, допомагали сіяти кріпацтво на Україні. Не хочемо згадати, як ті ж гетьмани, зокрема і І.Мазепа(під впливом емоцій його дехто вже видає за керівника національно – визвольної боротьби українського народу, народу, який не підтримав Мазепу, а став на бік царя???? ), багато українців вірно служили царям і “отєчєству”, розраховуючи на підтримку останніх у своїх безкінечних сварах між собою, боротьбі за владу.
Забуваємо, що уже в радянські часи провідниками комуністичних репресій, Голодомору і всіх жахливих заходів на теренах України були українці, партійні і державні керівники, керівники всіх рівнів. Не усвідомлюємо, що, як неодноразово відзначає О. Романчук, Система приборкання українців, яка діяла з часів царизму, діє і нині, підпорядковуючи всіх,хто при владі і в опозиції, грати за її правилами( “Слово просвіти ”,ч. 14, ст.. 3). Не беремо до уваги, що нині серед членів Партії регіонів, КПУ, проросійських відвертих партій і організацій більшість членів партій, депутатів всіх рівнів складають теж українці. Закриваємо очі на те, що серед захисників пам’ятників Катерині 11 в Одесі і в інших містах були українці. Були вони і серед учасників так званого антифашистського мітингу в Одесі.
То хто ж оті “воріженьки наші”?! Чи не ми самі, українці, більшість населення України, оті воріженьки? Як тут не згадати слова Т.Шевченка, які ми, українці, насамперед, політики, еліта соромимось повторювати, цитуючи Т. Шевченка: ”Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають”. І співаємо, чекаючи , коли згинуть воріженьки..
З огляду на те, що Гімн державний, то хто оті воріженьки для представників всіх національних меншин, громадян України, насамперед, росіян. Українці? Політики, які намагаються примусити всіх громадян шанувати українську мову, державну, коли її в більшості не шанують українці, коли дехто із яких навіть вважає рідною мовою російську ? Чи не настав час для українців відкинути емоції та не чекати , коли згинуть воріженьки уже в рідній незалежній Україні, а взятися за розум і працювати на єдність суспільства і злагоду, гуртуючи, насамперед, націю, дбаючи про її духовне відродження?
І не співати далі “Запануємо ми, браття, у своїй сторонці”. Адже , зрозуміло, не запануємо ніколи, якщо не станемо діяти за розумом, не почуємо тих,хто кликав до цього, насамперед, батька нації Т.Шевченка: “Обніміться, брати мої, молю вас, благаю”. Та й рідна сторона, ненька Україна, зачекалася, коли українці стануть нацією!
Натомість чуємо ось уже 21 рік: “Душу , тіло ми по ложем за нашу свободу і докажем, що ми, браття, козацького роду”. Мабуть, забувають сини “сердешної Украйни”, що Україна незалежна, отримала свободу і від українців потрібна вже не жертовність, а щоденна праця на духовне відродження і самовизначення титульної нації, що за них ніхто не зробить, на пошук непростих шляхів до душ і розуму зневірених , байдужих, зросійщених українців.
І хто в Україні нині козацького роду?! Як відомо навіть в кращі часи козацької держави козаків було жменя. Більшість українців були посполитими, селянами, міщанами, які тяжко працювали, щоб не вмерла Україна з голоду, потерпаючи від шляхти, татар і ,навіть, від української козацької старшини. Чи може в Україні козацького роду поляки, які свого часу сажали українців на палі за прояви свободи, діяли вогнем і мечем?! Чи може росіяни, які обдурили Богдана?! Чи може татари, які свого часу постійно збирали на теренах України живий ясир?! То чого варті такі нездійснені обіцянки в 21 столітті уже в незалежній Україні? Чи є визначальною для майбутнього України належність до театрального козацького роду декого із дослідників свого генеалогічного дерева?! Чи не пропагуємо ми “шароварщину” в державному Гімні, сьогодні, коли, як казав один із провідників УНР ще в далекому 1918, здається, Україну треба любити не тільки до глибини душі і тіла, а і до глибини кишені?!
Чи не прийшов час з огляду на визнані всіма загрози українству в Україні і нашу горезвісну байдужість, бездіяльність з випуском пари у гудок через безкінечну балаканину, очікуванням чуда і марними сподіваннями на владу, розпочати негайно ту роботу, яку мали провести з перших днів незалежності: духовне відродження титульної нації і її самовизначення через розбудову української національної держави. Як радив ще І, Франко, діяти в рамах нації без фарисейства і хворобливого сентименталізму фантастів, позвавши нових провідників української справи, які б були позбавлені останнього і впливу радянської школи, критично оцінюючи все і взявши на озброєння багато чого із того, що було досягненням українізації українців і України за 70 років радянської влади: зокрема, освіта, медицина, книговидавництво, преса, радіо, телебачення, втрачений нині безнадійно так званий інформаційний простір українською мовою, повернувши державне управління в ті галузі виробництва, які визначають соціальний захист населення від бідноті і злиднів?. Бо ми, здається, разом з непотребом в 1991 році викинули і дитя, як кажуть, критикуючи і розвалюючи, нічого путнього не запропонували. Викинули і державний Гімн УРСР, позбавлений невідповідних часу емоцій, песимізму, сподівань Хоч, зрозуміло, мали би зберегти все останнє за прикладом ,зокрема, РФ, викинувши всі слова про перебування України в СРСР..
Хоча б так: “Живи Україна прекрасна і сильна, щоб як незалежна ти щастя знайшла, між рівними рівна, між вільними вільна під сонцем свободи як квітка цвіла б. Слава тобі українська держава! Слава Вітчизні народів – братів! Живи Україна як прадідів слава, возз’єднаний краю навіки віків».
Зрозуміло,фахівці знайдуть більш переконливі слова, які б відповідали реаліям 21 століття, щоб мати державний, а не національний Гімн, який би без лицемірства співали всі громадяни України. Державний Гімн, в якому б не вирішувалось питання ,вмерла чи ні Україна, її слава, її воля, не було очікувань загибелі «воріженьків», в якому було б місце сподіванням багатьох щирих патріотів України на українців, які б мали стати народом, нацією, здатною до самостійного життя. Зокрема були б сподівання і реалізація чи,бодай, перші вірні кроки до виконання заповідей Т. Г. Шевченка.
До речі, митець із світовим ім’ям , щирий патріот України, В. Томашевський вже на початку Незалежності, звертаючись до творчої інтелігенції в Україні, писав: “… божественна муза хай шепне вам на “вушко” золоті слова нового національного гімну України. Уже час! Я. переконаний, що Президент і Верхова рада України виберуть найкращий варіант і дадуть своє благословення”( “Слово просвіти”, ч. 14, стор. 10). Був він не одним, хто отак радив. Та муза, як не прикро, не шепнула. Чи її не стали слухати, а дали благословення словам, які не відповідали реаліям 20 – того століття. То ж маємо, що маємо.
Наближаються 200 –ті роковини з дня народження Батька нації. В одному із останніх чисел тижневика “ Слово просвіти” власний кореспондент нарешті написав таке: “
Цитувати Тараса Григоровича ми вміємо, навчились. А чи й справді Кобзар прочитали? Не минаючи ані титли, ніже тії коми…”
В числі 13 на ст..1, 2 того ж тижневика Володимир Панченко в статті “ Українська мрія Тараса Шевченка” нагадує нам, українцям, “ненарожденним землякам” Тараса про десять заповідей, які залишені Батьком зі сподіваннями , що його почують, дослухаються і нарешті відбудеться пробудження України. Зокрема , заповідь друга: “ знайте, що найбільше зло України - в її ”байстрятах”, у горе – провідниках, “дядьках отечества чужого”…Ідеться, зрештою загалом про перевертнів давніх і сьогочасних…Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”
Про це ж іде мова і в заповіді шостій: “ Знаходьте в собі сили, щоб бути одностайними бодай перед зовнішніми загрозами.”
Чи почули? Чи виконали ми, українці, бодай одну заповідь, насамперед ті, що стосуються самовизначення української нації? На мій погляд, не виконана жодна із заповідей. Більше того, ми навіть не згадуємо про них, не нагадуємо про них українцям, не кличемо до виконання. То що ж ми скажемо Батькові нації в день 200 - тих роковин з дня народження, бо “де ж та нація, де патріоти? ” Може ми, схаменувшись, ще здатні виконати ці заповіді в недалекому майбутньому.? Мабуть ні, якщо не закривати очі на гірку правду і вірити визначенню багатьох авторитетних людей нинішнього ганебного стану української титульної нації, зокрема, Л. Костенко: “Цю ж націю вже фактично здали в історичний хоспіс. Хтось її ще провідує , а в більшості вже відсахнулись. Вона безнадійно хвора , вона так довго вмирає , декому вже й навкучилоо , тільки що не кажуть уголос : “ Умираючи , умирай!” Якщо до того ж згадати про нинішніх горе – провідників, батьків незалежності, за участю яких за роки незалежності Україну привели до прірви, і які не бажають зробити висновки, визнати помилки і зійти з політичної сцени.
Залишається лише вибачитися перед Батьком нації і заспівати знову: “Ще не вмерли…згинуть воріженьки..запануємо…душу тіло ми положем..” Ось тільки , коли?! І чи дадуть нам це зробити недруги української справи, які співають ці слова разом з нами? Мабуть, на запитання Тараса у нас сьогодні відповіді нема. А мала би бути з перших днів незалежності. Прикро…
Дай, Боже, щоб я і ті, хто поділяє такі погляди на нинішній стан української справи в Україні, помилялися, щоб прийшов і не покидав українців злет духу і віри, щоб Чудо відбулося і прокинулася українська Україна.

Леонід Пінчук, Миколаїв, шанувальник і дописувач А. Погрібного, член ініціативної групи громадянської акції «Калинова гілка».
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 17.04.2013, 20:09   # 85
Shiver2005
помаранчевий
 
Аватар для Shiver2005
 
Реєстрація: 30.08.2009
Звідки Ви: Ужгород, Київ
Дописи: 100.214
Репутація: 52
Типово

Об'єднано.
Shiver2005 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.04.2013, 18:27   # 86
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Exclamation "А де ж та нація, де патріоти? "

“ А де ж та нація, де патріоти? ”
Чого ж Ви чванитеся, Ви,
сини сердешної Украйни?
Т. Шевченко.

Згадав про запитання, поставлене Л. Костенко як відповідь на те, що українців обзивають націоналістами, націонал – патріотами, і замислився над словами Гімну України, які дають, мабуть, відповідь, чому сьогодні маємо таке запитання.
Як відомо, слова Гімну написані М. Чубинським понад сто років тому. І той факт, що ми співаємо державний Гімн з цими словами і в 21- ому столітті, уже в незалежній Україні, без сумніву підтверджує справедливість і іншої думки Л. Костенко: “У нас на кожну проблему можна лягти і заснути. Прокинутись через сто років, а вона та сама.”.
І дійсно. Слова Гімну були написані в той час, коли вони звучали, як клятва патріотів України зробити все можливе і неможливе, щоб зберегти українство і Україну, зробити Україну незалежною українською державою. А з проголошенням незалежності перед патріотами, насамперед, національно свідомими політиками, національно свідомою елітою мали би постати інші проблеми. І головна із них, мабуть, як в умовах 21– ого століття, маючи хвору українську націю, яка за словами С.Петлюри, сказаними ще в 1925 році, нездатна до самостійного життя і яка пройшла в подальшому радянську школу зросійщення і денаціоналізації під час створення нової спільноти, єдиного “ совєтського народу і чєловєка” на шляху до комунізму, як в цих умовах будувати українську національну державу, коли інші країни з цією проблемою впоралися декілька століть тому. Та ще ж треба було порахувати, cкільки тих щирих національно свідомих політиків і еліти. Чи є вони взагалі?! Адже всі провідники пройшли ту ж радянську школу, яка ідеологію націоналізму вважала ворогом №1 і нещадно її дискредитувала. Дехто навіть допомагав в останньому…Треба було глянути гіркій правді в очі. На жаль, не сталося.
Натомість, новоявлені провідники нації, батьки незалежності, сповнені оптимізму ( нація здорова! нація знайде в собі сили! якось минеться: не те було і витримала! І т.д. і т.п..), створили партії і партійки, кинулися в політичні змагання з силами вчорашнього дня, які мали величезний досвід обдурювання людей, маніпулювання громадською думкою, затіяли і, на жаль, продовжують і сьогодні політичні ігрища навколо владного корита, сподіваючись на чудо і будуючи державу в тумані уявлень і з безкінечною балаканиною.
Не згадали, що ще Іван Вишенський декілька століть тому дійшов до висновку: ” На Україні чудес не може статися. Для чуда треба віри беззастережної і злету духу, гордості. А край його живе давно вже у напівсні. Зневірення, байдужість чи вид самозбереження? Народ наш став як віл, байдужий, надто вже витривалий….Несе своє ярмо, скубе траву і ремигає…” На жаль, той злет духу і віри, з якими український народ сказав своє вирішальне слово під час референдуму 1991 року, швиденько розтринькали і навіть не стали переносити свято, День Незалежності, на 1 грудня. Ще цинічніше обійшлися зі злетом духу і віри в 2005 – тому році, відразу ж після Майдану.
А сподіваючись на чудо і на 21-му році Незалежності співаємо: “ Ще не вмерла України ні слава ні воля”. Хоч , зрозуміло, з проголошенням незалежності те, що Україна не вмерла, стає очевидним і беззаперечним фактом. Залишалося лише докласти зусиль, аби залучити українців насамперед до збереження і розбудови української національної держави без будь – яких сподівань на когось і на щось.
Та ми продовжуємо і далі співати ось уже 21 рік: “Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…” А доля вже усміхнулася, подарувавши безболісно, без кровопролиття Україні і українському народу незалежність. Треба було лише провідникам усвідомити, що ми , українці, не готові скористатися подарунком долі і працювати, аби готовність така прийшла якомога скоріше. І знову не сталося, бо проігнорували думки багатьох з цього приводу, бодай , І. Франка, який сто років тому сказав: “Горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими, непідготовленими”. Горе стукає в двері України і нині, але знову вкотре не чуємо слів тепер уже Л.Костенко: “Поки у нас лопотіли про виклики часу, час таки викликав нас. А ми не готові. Ми ніколи ні до чого не готові”. Чи готові ми нині?! Може, готуємося ?! Мабуть, ні, якщо вірити гірким словам тієї ж Л.Костенко, які залишаємо знову чомусь без уваги: “Триста років ходимо по колу. З чим прийшли у двадцяте століття, з тим входимо і в двадцять перше. І жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само”.
Скоріш за все, як не прикро, все залишиться так само, бо і далі сподіваємося не на себе і співаємо: “Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануємо ми, браття, у своїй сторонці”.Та хто ж ті воріженьки, що мають і сьогодні згинути?! Політики, еліта, провідники нації, з чиєю участю і допомогою Україну заштовхали і штовхають до прірви, для українців визначили ворогами Росію, Кремль, Москву, російську мову, колоніальну, бачте, і п’яту колону російську в Україні. Згадують царя Олексія Михайловича, Петра 1, Меншикова, Катерину 11, Валуєва, Емський указ, Леніна, Сталіна, Молотова, Кагановича, Путіна, Мєдвєдєва, Жириновського, Кирила, “кремлівських ідеологів”, “московську ментальність - ментальність орди”, Януковича, Азарова, Ківалова і багатьох інших, живих і мертвих. Мертві не чують і не мають змоги відповісти на звинувачення, а живі роблять свою справу по захисту російської мови і Росії. Роблять цю справу сьогодні відверто , дивлячись на безпорадність, бездіяльність українців, використовуючи низьку мовну стійкість українців, запопадливість, відсутність єдності, байдужість зі сподіваннями, що воно саме собою якось складеться, роблять її так, як мала би робити українська національна еліта в Україні, українці по порятунку української мови, нації, України, якби така еліта була.
Киваючи на північ, забуваємо згадати, як відразу ж після Богдана царі швиденько і вправно прибрали до рук гетьманів, старшину козацьку, надавши посади, звання, гроші, через що останні забули про автономію, козацькі вольності і привілеї, допомагали сіяти кріпацтво на Україні. Не хочемо згадати, як ті ж гетьмани, зокрема і І.Мазепа(під впливом емоцій його дехто вже видає за керівника національно – визвольної боротьби українського народу, народу, який не підтримав Мазепу, а став на бік царя???? ), багато українців вірно служили царям і “отєчєству”, розраховуючи на підтримку останніх у своїх безкінечних сварах між собою, боротьбі за владу.
Забуваємо, що уже в радянські часи провідниками комуністичних репресій, Голодомору і всіх жахливих заходів на теренах України були українці, партійні і державні керівники, керівники всіх рівнів. Не усвідомлюємо, що, як неодноразово відзначає О. Романчук, Система приборкання українців, яка діяла з часів царизму, діє і нині, підпорядковуючи всіх,хто при владі і в опозиції, грати за її правилами( “Слово просвіти ”,ч. 14, ст.. 3). Не беремо до уваги, що нині серед членів Партії регіонів, КПУ, проросійських відвертих партій і організацій більшість членів партій, депутатів всіх рівнів складають теж українці. Закриваємо очі на те, що серед захисників пам’ятників Катерині 11 в Одесі і в інших містах були українці. Були вони і серед учасників так званого антифашистського мітингу в Одесі.
То хто ж оті “воріженьки наші”?! Чи не ми самі, українці, більшість населення України, оті воріженьки? Як тут не згадати слова Т.Шевченка, які ми, українці, насамперед, політики, еліта соромимось повторювати, цитуючи Т. Шевченка: ”Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають”. І співаємо, чекаючи , коли згинуть воріженьки..
З огляду на те, що Гімн державний, то хто оті воріженьки для представників всіх національних меншин, громадян України, насамперед, росіян. Українці? Політики, які намагаються примусити всіх громадян шанувати українську мову, державну, коли її в більшості не шанують українці, коли дехто із яких навіть вважає рідною мовою російську ? Чи не настав час для українців відкинути емоції та не чекати , коли згинуть воріженьки уже в рідній незалежній Україні, а взятися за розум і працювати на єдність суспільства і злагоду, гуртуючи, насамперед, націю, дбаючи про її духовне відродження?
І не співати далі “Запануємо ми, браття, у своїй сторонці”. Адже , зрозуміло, не запануємо ніколи, якщо не станемо діяти за розумом, не почуємо тих,хто кликав до цього, насамперед, батька нації Т.Шевченка: “Обніміться, брати мої, молю вас, благаю”. Та й рідна сторона, ненька Україна, зачекалася, коли українці стануть нацією!
Натомість чуємо ось уже 21 рік: “Душу , тіло ми по ложем за нашу свободу і докажем, що ми, браття, козацького роду”. Мабуть, забувають сини “сердешної Украйни”, що Україна незалежна, отримала свободу і від українців потрібна вже не жертовність, а щоденна праця на духовне відродження і самовизначення титульної нації, що за них ніхто не зробить, на пошук непростих шляхів до душ і розуму зневірених , байдужих, зросійщених українців.
І хто в Україні нині козацького роду?! Як відомо навіть в кращі часи козацької держави козаків було жменя. Більшість українців були посполитими, селянами, міщанами, які тяжко працювали, щоб не вмерла Україна з голоду, потерпаючи від шляхти, татар і ,навіть, від української козацької старшини. Чи може в Україні козацького роду поляки, які свого часу сажали українців на палі за прояви свободи, діяли вогнем і мечем?! Чи може росіяни, які обдурили Богдана?! Чи може татари, які свого часу постійно збирали на теренах України живий ясир?! То чого варті такі нездійснені обіцянки в 21 столітті уже в незалежній Україні? Чи є визначальною для майбутнього України належність до театрального козацького роду декого із дослідників свого генеалогічного дерева?! Чи не пропагуємо ми “шароварщину” в державному Гімні, сьогодні, коли, як казав один із провідників УНР ще в далекому 1918, здається, Україну треба любити не тільки до глибини душі і тіла, а і до глибини кишені?!
Чи не прийшов час з огляду на визнані всіма загрози українству в Україні і нашу горезвісну байдужість, бездіяльність з випуском пари у гудок через безкінечну балаканину, очікуванням чуда і марними сподіваннями на владу, розпочати негайно ту роботу, яку мали провести з перших днів незалежності: духовне відродження титульної нації і її самовизначення через розбудову української національної держави. Як радив ще І, Франко, діяти в рамах нації без фарисейства і хворобливого сентименталізму фантастів, позвавши нових провідників української справи, які б були позбавлені останнього і впливу радянської школи, критично оцінюючи все і взявши на озброєння багато чого із того, що було досягненням українізації українців і України за 70 років радянської влади: зокрема, освіта, медицина, книговидавництво, преса, радіо, телебачення, втрачений нині безнадійно так званий інформаційний простір українською мовою, повернувши державне управління в ті галузі виробництва, які визначають соціальний захист населення від бідноті і злиднів?. Бо ми, здається, разом з непотребом в 1991 році викинули і дитя, як кажуть, критикуючи і розвалюючи, нічого путнього не запропонували. Викинули і державний Гімн УРСР, позбавлений невідповідних часу емоцій, песимізму, сподівань Хоч, зрозуміло, мали би зберегти все останнє за прикладом ,зокрема, РФ, викинувши всі слова про перебування України в СРСР..
Хоча б так: “Живи Україна прекрасна і сильна, щоб як незалежна ти щастя знайшла, між рівними рівна, між вільними вільна під сонцем свободи як квітка цвіла б. Слава тобі українська держава! Слава Вітчизні народів – братів! Живи Україна як прадідів слава, возз’єднаний краю навіки віків».
Зрозуміло,фахівці знайдуть більш переконливі слова, які б відповідали реаліям 21 століття, щоб мати державний, а не національний Гімн, який би без лицемірства співали всі громадяни України. Державний Гімн, в якому б не вирішувалось питання ,вмерла чи ні Україна, її слава, її воля, не було очікувань загибелі «воріженьків», в якому було б місце сподіванням багатьох щирих патріотів України на українців, які б мали стати народом, нацією, здатною до самостійного життя. Зокрема були б сподівання і реалізація чи,бодай, перші вірні кроки до виконання заповідей Т. Г. Шевченка.
До речі, митець із світовим ім’ям , щирий патріот України, В. Томашевський вже на початку Незалежності, звертаючись до творчої інтелігенції в Україні, писав: “… божественна муза хай шепне вам на “вушко” золоті слова нового національного гімну України. Уже час! Я. переконаний, що Президент і Верхова рада України виберуть найкращий варіант і дадуть своє благословення”( “Слово просвіти”, ч. 14, стор. 10). Був він не одним, хто отак радив. Та муза, як не прикро, не шепнула. Чи її не стали слухати, а дали благословення словам, які не відповідали реаліям 20 – того століття. То ж маємо, що маємо.
Наближаються 200 –ті роковини з дня народження Батька нації. В одному із останніх чисел тижневика “ Слово просвіти” власний кореспондент нарешті написав таке: “
Цитувати Тараса Григоровича ми вміємо, навчились. А чи й справді Кобзар прочитали? Не минаючи ані титли, ніже тії коми…”
В числі 13 на ст..1, 2 того ж тижневика Володимир Панченко в статті “ Українська мрія Тараса Шевченка” нагадує нам, українцям, “ненарожденним землякам” Тараса про десять заповідей, які залишені Батьком зі сподіваннями , що його почують, дослухаються і нарешті відбудеться пробудження України. Зокрема , заповідь друга: “ знайте, що найбільше зло України - в її ”байстрятах”, у горе – провідниках, “дядьках отечества чужого”…Ідеться, зрештою загалом про перевертнів давніх і сьогочасних…Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”
Про це ж іде мова і в заповіді шостій: “ Знаходьте в собі сили, щоб бути одностайними бодай перед зовнішніми загрозами.”

Залишається лише вибачитися перед Батьком нації і заспівати знову: “Ще не вмерли…згинуть воріженьки..запануємо…душу тіло ми положем..” Ось тільки , коли?! І чи дадуть нам це зробити недруги української справи, які співають ці слова разом з нами? Мабуть, на запитання Тараса у нас сьогодні відповіді нема. А мала би бути з перших днів незалежності. Прикро…
Дай, Боже, щоб я і ті, хто поділяє такі погляди на нинішній стан української справи в Україні, помилялися, щоб прийшов і не покидав українців злет духу і віри, щоб Чудо відбулося і прокинулася українська Україна.

Леонід Пінчук, Миколаїв, шанувальник і дописувач А. Погрібного, член ініціативної групи громадянської акції «Калинова гілка».
Чи почули? Чи виконали ми, українці, бодай одну заповідь, насамперед ті, що стосуються самовизначення української нації? На мій погляд, не виконана жодна із заповідей. Більше того, ми навіть не згадуємо про них, не нагадуємо про них українцям, не кличемо до виконання. То що ж ми скажемо Батькові нації в день 200 - тих роковин з дня народження, бо “де ж та нація, де патріоти? ” Може ми, схаменувшись, ще здатні виконати ці заповіді в недалекому майбутньому.? Мабуть ні, якщо не закривати очі на гірку правду і вірити визначенню багатьох авторитетних людей нинішнього ганебного стану української титульної нації, зокрема, Л. Костенко: “Цю ж націю вже фактично здали в історичний хоспіс. Хтось її ще провідує , а в більшості вже відсахнулись. Вона безнадійно хвора , вона так довго вмирає , декому вже й навкучилоо , тільки що не кажуть уголос : “ Умираючи , умирай!” Якщо до того ж згадати про нинішніх горе – провідників, батьків незалежності, за участю яких за роки незалежності Україну привели до прірви, і які не бажають зробити висновки, визнати помилки і зійти з політичної сцени.
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 27.05.2013, 18:04   # 87
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry Чи ж народилася?!

Чи ж народилася?
Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога!
Т. Шевченко
Держава Українська народилася, як стверджує один із батьків незалежності І. Драч, пояснюючи, зокрема, за допомогою теорії В . Вернадського те, що відбулося і що буде в незалежній Україні Він пише:”Усе робиться до часу. Все це зрозуміле і знайоме – енергія не народжується на порожньому місці й безслідно не зникає. Ця енергія існує, накопичується впродовж 12 – 15 років. Збирається, збирається і вибухає. Якщо на той час були готові інтелектуальні і культурні сили, то вона. – така перетака, а народилася держава Українська. А потім, після кучмівщини, вибухнула ж Помаранчева революція?! Це підтвердження того, що наша енергія нуртує, збирається докупи і потім неодмінно вибухає. Хочете, щоб воно було швидше? А хто не хоче? На жаль, це як нове життя, яке жінка має народити після 9 місяців виношування. Інколи може в шість, сім чи вісім…. Але не завжди воно буває здоровим і щасливим, я так думаю” . ( “Слово просвіти”, ч.12, ст..7)
Так, вибух в 1991 році був та народилася, як не прикро, не українська національна держава, якою єдино вона мала би бути, а народилася формально незалежна якась держава з вивіскою ‘Україна”, де все залишилося таким, як в радянські часи. Може, ще й гіршим, безвідповідальним., Це впадає в очі кожному, хто приїздить в Україну з – за кордону. Інакшою держава Україна і не могла бути, бо на той час не були готові не тільки інтелектуальні і культурні сили, а і сама титульна українська нація, більшість населення за національною ознакою, яка у всіх країнах світу визначає обличчя влади, держави.
Ось що з цього приводу писав свого часу один із засновників руху за перебудову В. Яворівський в зверненні з нагоди створення руху під промовистою назвою “Що ж ми за народ такий?”, даючи гірку відповідь на поставлене запитання в головному: “Кажуть, що ми націоналісти. Теж правда. Причому унікальні націоналісти. Без мови, без історії, без суверенної республіки, без національної самосвідомості, без землі,… без національної інтелігенції.”.
Без сумніву, такі висновки мали би покликати зробити рух українським, національним, політичним рухом титульної нації за духовне відродження нації, її самовизначення, без чого не позбутися “унікальних націоналістів” і не збудувати дійсно Українську державу . Та рух визначили як відкритим для всіх, про що той же В. Яворівський писав: “Таки – Рух. Як виклик економічній, політичній, духовній, національній атрофії українського суспільства, в якому разом з нами задихаються мільйони росіян, євреїв,… Нам просто нічого ділити в нашому спільному домі. Відроджена, демократична, духовна, багата, економічно розвинена, екологічно чиста Україна….І ніхто нас не спровокує на ворожнечу… Рух – відкритий для всіх” .
Зрозуміло, що в 1990 році писати про українське національне обличчя руху було не можливо, бо організацію просто не зареєстрували б. Але із здобуттям незалежності з перших днів, згадавши “унікальних націоналістів”, рух мав би змінити обличчя на національне, українське, залишаючись відритим для всіх, хто щиро і з розумінням сприймає українську справу, без чого нічого було і мріяти про дійсно незалежну, правову, демократичну, відроджену, духовну, багату, економічно розвинену, екологічно чисту Україну. Не згадали. І. якщо спочатку рух ще мав наміри із “хохлів” зробити українців, то незабаром забув про таке і рух, пройшовши на вимогу прихильників В. Чорновола “департизацію”. як відомо, розпався на окремі партії.
Українська ж нація з” «унікальними націоналістами” була кинута напризволяще. Сподівалися, мабуть, на черговий вибух енергії, забуваючи, що вибуху має передувати величезна робота з «унікальними націоналістами», поширенню серед українців ідеології націоналізму, щоб вибух спрацював на самовизначення титульної нації, її згуртування. Продовжуючи аналогію І.Драча з виношуванням жінкою дитини, треба було “запліднити” українську націю ідеологією націоналізму. Виявилося, що “запліднити” було нікому через відсутність національно свідомої української еліти, яка б сама сповідувала ідеологію націоналізму як вимогу державного будівництва. Правда, були поодинокі, зокрема, А. Погрібний, які нагадували про це, але до них не дослухалися, не почули слів про хвору націю і необхідність захисту ідеології націоналізму від радикалізму і звинувачень в нацизмі, расизмі, фашизмі, розгорнуті силами вчорашнього дня з перших днів незалежності, що нині густо проросло відвертим , цинічним розгулом українофобії..
Натомість ми стали свідками безкінечної балаканини, де не чули одне одного і не працювали на вироблення спільного бачення . Як тут не загадати знову і знову Т. Шевченка: “Найшли, несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слов велику силу та й більш нічого.”
Навіть після вибуху на Майдані не схаменулися, не згадали про роботу з титульною нацією, “унікальними націоналістами”. Натомість. В. Ющенко і його оточення заговорили про якусь політичну,єдину націю. Народ дав оцінку В.Ющенкові на виборах 2010 року ,як і тім, хто галасував “буде Ющенко - буде Україна”, хоч добре знали, що Ющенка не буде. Не згадали Тараса “якби ми вчились так як треба, то й мудрость би була своя ”, продовжували і несуть в Україну “великих слов велику силу”, звинувачуючи всіх, окрім себе, випускаючи пару у гудок через різні комітети, круглі, столи, форуми.
Сьогодні знову чуємо розмови про об’єднання і створення єдиної партії. Зроблений перший крок на шляху об’єднання: ЗМІ повідомляють про згуртування НРУ і УНП. Та залишається відкритим питання ідеології, що визначатиме обличчя руху і напрямок роботи. Чи готові НРУ і УНП, їх лідери сприйняти ідеологію українського націоналізму, стати на захист останнього, покликавши за собою ОУН, в ідеологічних засадах якої добре викладена ідеологія націоналізму, всі ОУН з літерами, асамблеї, конгреси націоналістів, об’єднавши всіх в давно очікувану єдину УКРАЇНСЬКУ партію?!
Насторожує те, що пишуть навіть щирі прихильники відновлення національного руху:’ І в тому, що має відбутися відродження національно – демократичного руху, ми переконані….для єдності всіх громадян України” . Сподіваються на об’єднання опозиційних партій, які далекі від ідеологічних, тим паче, не сприймали і не сприймуть ідеологію українського націоналізму (“Слово просвіти “, ч.18. ст.. 3 , “Чи відродиться…”). А це вже помилки, які поставили українську справу в Україні на межу катастрофи: не політичний рух титульної нації, як пропонував навіть СКУ, а знову – “Рух відкритий для всіх” . Прикро …
.Що з того вийде, можна заздалегідь сказати, пригадавши сумний досвід 21 року незалежності.. Можливо, ті, хто пропонує такий рух, уже і не вірять в спроможність парламентської і позапарламентської роботи серед українців, не боячись звинувачень в націоналізмі (зокрема, створення об’єднань українців - депутатів в радах всіх рівнів, насамперед, у Верховній Раді, створення українських громад повсюдно, їх самоорганізація, впровадження національної освіти і таке інше ) , що є єдиним вірним кроком до створення дійсно національного, українського руху, Народних рад.
А якщо дійсно так і є, то, мабуть, нічого наступати на граблі і набивати синці, дискредитувати остаточно українську справу в Україні. Схаменіться! Будемо сподіватися, що ми все ж чомусь навчилися і стали мудрішими.
Леонід Пінчук,шанувальник і дописувач А.Погрібного, член ініціативної групи громадянської акції «Калинова гілка», Миколаїв.
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 05.07.2013, 14:50   # 88
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry " Страшилка" - націоналізм.

“Страшилка” - націоналізм.
Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане й знаку на землі…

Обніміться, брати мої,
Молю вас, благаю.
Т.Шевченко

Читаючи пресу, слухаючи радіо чи дивлячись передачі ТБ на всіх каналах, можна дійти висновку, що, як не прикро, націоналізм український як “страшилку” використовують не тільки сили вчорашнього дня, в першу чергу, Партія регіонів і КПУ, проросійські громадські організації, а для самих українців в більшості, насамперед, для політиків, еліти, які видають себе за націонал – демократів, український націоналізм страшний і не сприймається як єдино вірна ідеологія розбудови української національної держави. Навіть сьогодні, на 21 році незалежності, коли український націоналізм регіонали і комуністи, російські шовіністи , розгорнувши як в Україні так і в Європі цинічну і відверту кампанію, видають за “нацизм “, “расизм”, “фашизм”, створюють так звані анти - фашистські комітети, ми мовчимо, не знаходимо необхідних слів для пояснень українцям , насамперед, і суспільству, Європі, що ж є що і чого треба дійсно боятися.. 20 років вважаємо не вартим уваги захист націоналізму як ідеології , діючи словом , ідеологічно, а не радикальними методами, штовханиною і бійками у Верховній Раді, сутичками на вулицях, майданах. Видаємо останнє за спротив силам вчорашнього дня, хоч насправді такі дії лише дають привід для розпалювання вогнища антинаціоналізму. Мовчить і діаспора…
І на 21- ому році незалежності ми так і не дійшли порозуміння, що ж таке націоналізм, що це - не патріотизм, як вважає більшість політиків, еліти, зокрема, відомий громадський діяч Є. Сверстюк, а це – ідеологія будівництва національної держави за допомогою згуртованої більшості суспільства за національною ознакою, маючи згуртовану найбільш чисельну титульну націю, в Україні – українську.
Тому можна сказати, що весь український націоналізм висловлений коротко словами Т.Шевченка , адресованими українцям, “ і мертвим,і живим , і ненарожденим землякам..”, себто , і нам:” Обніміться,брати мої, молю вас, благаю”.
Не дослухалися, не зрозуміли, чи не захотіли зрозуміти, не чуємо чи не хочемо чути і сьогодні. Як не дослухалися до багатьох, хто кликав враховувати ганебний стан української нації,хто, зокрема, як А .Погрібний кликав вдарити у дзвони до українців, щоб почули шевченкові слова “обніміться..” І сьогодні багато хто нагадує українцям про слова Т.Шевченка з тлумаченням ідеології націоналізму. Зокрема, письменник Ярослав Мельник пише:” Кількісно велика нація має теоретично і більший потенціал. Ми є велика нація, тільки загнана у кут у своїй(?) країні”. ( “Слово просвіти”, ч.21, ст.. 12 )
Чи дослухаємося, чи сприймемо націоналізм як тяжку роботу по згуртуванню титульної нації, виведенню її із глухого кута в Україні, шукаючи непрості, нестандартні шляхи, насамперед, для того, щоб зупинити процес зросійщення українців, який набув стихійного чи навіть незворотнього характеру, повернути зросійщених українців до рідної мови?! Як не прикро, та скоріш за все не сприймемо, бо не хочемо і чути про “безнадійно хвору націю”, про одужання якої маємо подбати всі, хто ще сподівається на дійсно українську Україну., насамперед, політики, українська національно свідома еліта, якщо вона є в Україні.
На жаль, сьогодні більшість суспільства сприймає український націоналізм через радикалізм ВО “Свобода” з ідеологом С. Бандерою. Та чи можна вважати націоналістом людину, яка, не беручи до уваги дійсний стан української нації, кличе її до звитяги, до боротьби, заздалегідь знаючи про неминучу поразку, прирікаючи на знищення цвіту нації, найбільш національно свідому, замість того, щоб дбати про одужання нації, єдність, духовне відродження?! Як не прикро, але в сьогоднішніх діях ВО” Свобода” теж є ігнорування хвороби нації і фактично відсутня робота по її одужанню. Чи не тому свого часу при визначенні шляхом опитування громадян 10 - ти найбільш видатних українців стараннями активістів і прихильників ВО “Свобода” С. Бандера випередив в рейтингу таких українців як І.Франко, Л.Українка, Б. Хмельницький і навіть батька нації Т. Шевченка?
То хто Батько нації, її Пророк?! Степан Бандера чи Тарас Шевченко?! Чи не шукаємо ми героїв нації, виходячи із сьогоднішніх політичних уподобань ?! Як будуть нас, українців, сприймати в Європі, дивлячись на нашу невизначеність, байдужість і безпорадність на протязі 20 – ти років? Адже зрозуміло, що ані в ПольшІ, ані в Європі і навіть в Україні,окрім Західної не сприймуть С.Бандеру і заклики до радикальних дій в 21 – ому столітті. Мабуть, недаремно дехто із журналістів пишуть про “ театральний націоналізм” ВО “Свобода”.
Чи не тому політичні партії національно-демократичного спрямування в своїх програмах і не згадують про націоналізм як ідеологію будівництва національної держави, не забуваючи при цьому, як говорив В.Ющенко, рядитися в національні одежі і говорити “на публіку” про національні інтереси, національну свідомість, національну платформу, національне відродження, національну ідею і навіть про національну державу, хоч зрозуміло, що шлях до всього означеного вище пролягає через оздоровлення нації її ж зусиллями, а не зусиллями політиків, через сприйняття нацією ідеології націоналізму.
Здається ще М.Міхновський давно визначив, що українцям не вистачає насамперед націоналізму,сприйняття ідеології націоналізму. А нинішні партії націонал – патріотичного спрямування , що тільки не видумують, аби , не дай боже, не звинуватили в націоналізмі?!. Вказують, зокрема, на недостатню національну складову в програмах опозиційних партій. Пишуть про правоцентриські партії, хоч , зрозуміло, розташування стосовно умовного політичного центру не дає суспільству ясність, якої ж ідеології дотримується партія. Обіцяють «модернізацію ідеології» об’єднаних нарешті НРУ і УНП, хоч про яку модернізацію ідеології цих партій можна говорити, коли вона за 20 років не принесла успіхів ані партіям, які cтрімко втрачали довіру українців, свого електорату, рейтинги і нині самотужки не проходять в парламент, ані національному відродженню нації, яка із хворої, але сповненої сподівань і очікувань, стала “епідемічно хворою” (А Погрібний) чи навіть “безнадійно хворою” (Л.Костенко), ані Україні, яка опинилася за визнанням багатьох над прірвою. Пишуть, що розгорнута українофобія є намаганням провладних партій, насамперед, ПР відвернути увагу суспільства від провалів в економіці і соціальній політиці, хоч провладні партії з перших днів незалежності роблять все, аби дискредитувати націоналізм так, щоб про нього забули українці, забули Тарасове “обніміться,брати мої..”. Мріють про якусь умовну політичну націю без етнічних барв,без оздоровленої насамперед і єдиної української більшості суспільства, титульної нації і товчуть воду в ступі, забуваючи, що термін нація має лише етнічні підгрунття.
Нагадує про театральний націоналізм ВО” Свобода”, зокрема, і журналіст В. Ференц із Івано – Франківська, намагаючись обійти якимось чином ідеологію українського націоналізму , видаючи націоналізм як неіснуючий в Україні., в статті “Проти національної ідентичності” (“ Слово просвіти”. ч.22, ст..5,).
Відхрещування від націоналізму журналіст починає з того, що буцімто ВО «Свобода» немає нічого спільного з націоналізмом . і пише про “ організований рух ( де той рух??) за національну ідентичність, який дехто сприймає за націоналізм , згадуючи ВО “Свобода:” В українській політиці таким рухом є ВО “Свобода” зі своєю Програмою захисту українців. Це ще не націоналізм, а консервативний рух за збереження конституційних прав самобутності етнічних українців і захист національних і життєвих інтересів громадян”.
Та чи можна говорити про захист національної ідентичності українців і не бути націоналістом, не нести українській більшості ідеологію єдності, ідеологію націоналізму, оте Тарасове ” Обніміться,брати мої”?!. Адже, зрозуміло, і підтверджено досвідом 21-го року незалежності , захистити українське в Україні зможе тільки згуртована титульна нація, рух нації, а не партій, політиків , рухів яких ми вже давно стали і являємося свідками , як ці рухи спрямовані лише на боротьбу за владу, яка нічого не міняє і не змінить без згуртованої української більшості, озброєної ідеологією націоналізму.
Прикладом тут може бути сумний досвід президентства В.Ющенка з його турботою про політичну , якусь модернову націю без належної роботи по одужанню хворої титульної нації.
Та журналіст, очевидно,поділяючи нинішні сподівання на партії, продовжує: ”Жорстким націоналізмом європейського взірця ( не українського??) цей рух стане лише тоді, коли українці усвідомлять себе реальною відповідальною більшістю, від якої багато чого повинно залежати в Україні, і почнуть вимагати від влади конституційних прав, передовсім забезпечення трудової зайнятості, гідної оплати праці та захисту національної економіки і внутрішнього ринку”. З цього В.Ференц робить новітні висновки про прошуки світових і російських корпорацій, які не бажають “ зменшити апетити щодо зиску на кожному із нас”, а тому і організовують боротьбу з “ потенційним націоналізмом”,.видаючи за останній “невинний рух”. Як казав один із персонажей російської літератури:” Эк , куда метнул!”.
Зрозуміло, ніяких посилань на рішення чи заяви бодай хоч однієї із корпорацій автор не наводить, але до вже існуючих зовнішніх ворогів української справи додає ще одного, які вкупі відвертають увагу українців всі роки незалежності від боротьби з основним ворогом, який сидить в них самих і заважає їм стати нацією, користуватися сповна конституційним правом ( ст..11) на розвиток мовної, культурної, релігійної,ЕТНІЧНОЇ самобутності без марних сподівань на владу, до чого їх кликали багато щирих українців, зокрема, А.Погрібний. Не дослухались.
Не дослухався і автор, коли прогнозує “жорсткий націоналізм”, за якого українська більшість знову стане вимагати чогось від влади, сподіватися на неї, виховувати останню, що маємо і сьогодні, а не обрати дійсно українську владу, яка б разом із згуртованою українською більшістю сприймала би ідеологію УКРАЇНСЬКОГО націоналізму і виконувала би волю титульної нації, більшості, з повагою до прав всіх громадян. До того ж, дбаючи не про соціальні цінності (гідну оплату праці і інше), а, насамперед ,про духовні, духовне відродження.
До вже означених зовнішніх ворогів, організаторів світового антифашистського руху автор додає “чиновників ООН” і ,закликаючи бути пильними і настороженими, робить висновок: ”Найважливіший висновок - в Україні визначальним чинником ескалації так званої “боротьби з фашизмом “ є світовий вплив”. А світ, як відомо, зачекався, коли ж українці стануть нацією і почнуть будувати дійсно українську національну державу, обравши дійсно українську владу, а не нарікаючи всі 20 років на існуючу, неукраїнську, обрану ж українцями владу, звинувачуючи всіх, тільки не себе. Та, мабуть, світ вже втратив чи втрачає надію, що українці, насамперед,політики, еліта прокинуться та схаменуться.
А автор закликає чекати приходу якогось “жорсткого націоналізму європейського взірця”, а не негайного впровадження ідеології українського націоналізму, що Україна чекає ось уже 21 рік. Скільки ще будемо чекати з Україною над прірвою і хворою титульною нацією?!Яка перспектива? На що і на кого сподіватися?
Відповідь на ці запитання давно вже існує з часів І.Вишенського, Т.Шевченка, П.Куліша,І.Франка , М.Грушевського, С.Петлюри і багатьох інших, хто кликав звернути увагу на кинуту не роздоріжжі напризволяще націю. Сьогодні відповідь дає , зокрема, В.Баранов в книзі з промовистою назвою ”Україна зникома”:, наводячи безліч гірких фактів сьогодення: :”Перспектива перед Україною безрадісна. Вона дійшла до тієї межі, за якою може справдитися страшне застереження Тараса Шевченка “Погибнеш, згинеш Україно, на стане й знаку на землі” Але кому це болить?” (“Слово просвіти”, ч. 24, ст..10)
І справді, кому це болить, якщо вже на 21-ому році незалежності маємо таку мішанину в головах стосовно ідеології українського націоналізму, національної ідеї і національних цінностей, шляхів розбудови справді української національної держави, коли націоналізм є страшилкою і для націонал – патріотів,української еліти?
Слава богу, здається, болить представнику інтелігенції академіку М.Жулинському, який нарешті самокритично висловлюється про інтелігенцію і закликає її негайно розпочати роботу по впровадженню українського культурного націоналізму як першого кроку до націоналізму політичного, посилаючись на І.Франка, який свого часу все більше утверджувався в думці, що народ не здобудеться на політичну й економічну самостійність, якщо не сформується українська нація – суцільний культурний організм, а для цього слід мати свою, національну еліту, національну інтелігенцію, головним обов’язком якої буде “ по всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати общеукраїнське народне самопочуття”. (“Слово просвіти”, ч.23, ст..2, 3, “Іван Франко – речник культурного націоналізму”).
Та чи почує інтелігенція, чи здатна ще вона на роботу відповідно до порад І.Франка, зокрема, вийшовши із комітетів, круглих столів,форумів конгресів, зaлишивши балаканину, поєднуючи слово і діло, роботу з українцями, знайшовши до розуму їхнього і сердець непрості, нестандартні шляхи?!.
Сподівання тільки на неї,інтелігенцію, на те, що сам М.Жулинський стане будити і саму інтелігенцію, а не тільки говорити, писати, на що вже мало хто звертає увагу.
Як не прикро, політики продовжують політичні ігри біля владного корита і вже в програмах об’єднаних партій пишуть про “відновлення демократії і справедливості”, неначе можна це виконати, здолати лжедемократію, на маючи в суспільстві згуртованої більшості за національною ознакою, в Україні – української, над чим саме треба тяжко працювати, не покладаючи рук.
Як кажуть, надія вмирає останньою, надія , що нарешті почуємо заклик і застереження Т.Шевченка. Дай ,боже!
Леонід Пінчук, Миколаїв,шанувальник і дописувач А.Погрібного, член ініціативної групи громадянської акції “ Калинова гілка”..
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 18.09.2013, 14:25   # 89
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry ВІдкритий лист. Вихователям влади...

Відкритий лист… Вихователям влади…
Зокрема, учасникам Всеукраїнських конференцій з питань українського національно – патріотичного виховання, підписантам рекомендацій владі з цього питання. І не тільки їм…
Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога.

Заснула Вкраїна,
Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
А в дупло холодне гадюк напустила.
А дітям надію в степу оддала.
А надію….
Вітер по полю розвіяв,
Хвиля морем рознесла.
Т.Шевченко.

Шановні пані і панове! Вчителі, професори, провідні співробітники, директори шкіл, відомих ВУЗ - ів з питань освіти, педагогіки! Народні депутати, політики!
Прочитав в “Слові просвіти” ч. 27, ст.. 13 повідомлення про Всеукраїнські конференції на тему “Українське національно – патріотичне виховання: реалії, тенденції, перспективи” і, скажу відверто, мені стало соромно за Вас і за всіх нас, українців. Соромно за те, що і на 22-ому році незалежності Ви не зробили відповідних висновків із помилок, які заштовхали Україну до прірви, ігнорували і продовжуєте ігнорувати завдання національної інтелігенції, продовжуєте безперспективну і безнадійну справу по вихованню існуючої влади, переконуючи себе і суспільство, що вона ,ця влада може стати справді українською і виконати Ваші рекомендації по українському національно патріотичному вихованню. Хоч, як відомо всім і Вам, існуюча влада і всі попередні, навіть, за часів В.Ющенка, в своїх програмах і не згадували про українське національно – патріотичне виховання , а, навпаки, декларували зовсім інше, далеке від українського духовного відродження. ( Це неправда)
Чи ,може, Ви, закликаючи до українського національно-патріотично виховання, дбаєте не про етнічних українців, не про реально існуючу хвору до того ж етнічну українську націю, а маєте на увазі якусь химерну, віртуальну політичну націю, де про етнічні проблеми і не згадують? Де намагаються зробити всіх громадян українцями, не зробивши спочатку національно свідомими етнічних українців, більшість суспільства., національно свідомими, українцями., здатними до самостійного життя, здатними будувати справді українську національну державу, посилаючи до влади Українців з великої літери.
Де вважають за можливе проведення українського національно - патріотичного виховання всіх громадян України, різних національностей, хоч в статті 11 Конституції України, про яку Ви слушно згадали і нагадуєте владі, записано, що держава сприяє розвитку мовної, культурної, релігійної , ЕТНІЧНОЇ самобутності представниками всіх народів і національностей, зрозуміло, і української етнічної нації.
І таке пропонуєте Ви, високоосвічені люди, з фаховим і життєвим досвідом, переконуючи себе, українців, суспільство , виховуючи владу?! Чи не сприяєте Ви владі, як не дивно, виконувати програми побудови України без українців, де про етноси і розвиток їхньої самобутності через рідну, зрозуміло мову і не згадують?!. То чому б Вам не запропонувати відповідні зміни до Конституції України в проект Конституційної асамблеї, діючи відверто і щиро, не радячись, як казав В.Ющенко, в національні одежі та знявши маску з пропонованого Вами ПСЕВДОУКРАЇНСЬНОГО національно – патріотичного виховання?!
Якщо вже говорити про справжню національну освіту, українське національно – патріотичне виховання, то не завадило б Вам і всім нам згадати сказане з цього приводу на сторінках “Слово просвіти” одного із провідних фахівців з цього питання ректора університету ім. Драгоманова.: для впровадження національної освіти, українського національно - патріотичного виховання не треба чекати розпоряджень влади, марних сподівань на останню, а все залежить від національної свідомості кожного освітянина - українця, від його наполегливої праці і творчого пошуку.
Впевнений , що Вам добре відомі слова І.Франка, сказані багато років до цього і про які нагадав нещодавно академік М.Жулинський:”… народ не здобудеться на політичну і економічну самостійність, якщо не сформується як українська нація – суцільний культурний організм, а для цього слід мати свою, національну еліту,, національну інтелігенцію, головним обов’язком якої “ по всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати общеукраїнське народне самопізнання”. ( “Слово просвіти”, ч. 23, ст.. 3, М.Жулинський”«Іван Франко – речник культурного націоналізму”)
Чи виконали Ви за роки незалежності бодай соту долю від такої роботи?! І взагалі, що Ви запропонували, напрацювали за ці ж роки, щоб національна освіта, українське національно – патріотичне виховання мали міцний фундамент, наповнити їх відповідним змістом, окрім звинувачень влади, виховання останньої і пошуку зовнішніх ворогів?!
Чи Ви думаєте, що національна освіта, українське національно – патріотичне виховання буде впроваджувати влада, яка ще не була, не є і вже невідомо, коли буде справді українською і чи буде взагалі?! Чи може сподіваєтеся, що національна освіта, українське національно – патріотичне виховання стане можливим на резолюціях такої влади і Ваших їй рекомендаціях, марних сподівань?! А де ж національна еліта, національна інтелігенція?! Чи була вона з перших років незалежності, чи є сьогодні і чи буде колись в Україні?!
На Україні маємо парадоксальну ситуацію: є достатня кількість Героїв України, звання яким присвоєні здебільшого з політичних мотивів, лауреатів національних премій ім. Т.Шевченка , а омріяної України нема. Свого часу Герої, лауреати написали теж листа до В.Януковича з порадами, як тому стати українським Президентом., бо , як. і інтелігенція не взяли до уваги поради, зокрема, А.Погрібного , що треба вдарити у дзвони на сполох до етнічних українців, будити Україну, без марних сподівань на владу, любити Україну, як радили свого часу активісти УНР, “до глибини кишені”.Чи не тому маємо і сьогодні те, що мали і в 1991 році, чи, можливо, ще в гіршому , фактично в безнадійному стані.
Зайдіть в бібліотеки, міські, районні, не кажучи вже про шкільні,сільські, де на полицях лежать твори, написані до 1991 року. В більшості бібліотек, зокрема, Ви не знайдете творів Л.Костенко, А.Погрібного ,Л.Горлача, В. Захарченка, О.Чорногуза і багатьох інших, чиї книжки допомагали би впровадженню національної совіти, українського національно – патріотичного виховання. Послухайте передачі радіо «Культура», де переважно звучить те, що створене до 1991 року. Не станемо сипати сіль на рани і нагадувати про безнадійно втрачений український інформаційний простір, електронний, телебачення, радіо, преса, книговидання. Пусткою лякають Будинки культури фактично у всіх селах. Не чути українських народних хорів, які до незалежності звучали фактично в кожній школі, селі, районі і які для відновлення не потребують великих коштів, а лише наявність ентузіазму, ентузіастів і подвижництва серед відповідних фахівців із інтелігенції. Степан Вовканич нагадує про знакові камені, розкидані по всьому Львові і які заросли бур’янами, хоч на них мали б давно стояти пам’ятники борцям за волю України, про що сповіщають написи на тих каменях.(“Слово просвіти”, ч. 28, ст..2 “Знову малі і неприготовані”) І це – у Львові! А що ж говорити про Крим, Схід і Південь України, де споруджують пам’ятники Катерині 11, Сталіну і просять прощення у сім’ї царя Миколи 11 !
Чи ви забули, що про збереження і розвиток всього цього, без чого нічого і мріяти про національну освіту, українське національно – патріотичне виховання мала би дбати українська громада під проводом національно свідомої української інтелігенції, бо за Конституцією України держава лише сприяє розвиткові самобутності?! Як не прикро, Ви ж і сьогодні сподіваєтеся на владу, даючи їй рекомендації.
Правда дехто, поділяючи оцінки фактично безнадійного стану української справи і необхідність бити на сполох до українців, відверто кажуть, що не знають, як вже і будити українців. А тому – і мовчать. Дехто із оптимістів стверджує , що ситуація загрозлива, але не безнадійна. Це ми чуємо всі 20 років. Можливо і так, якщо негайно перестати виховувати владу, а спільно шукати непрості шляхи до зневірених українців, до їх розуму і сердець, якщо не схаменутися. То ж СХАМЕНІТЬСЯ нарешті!
Наближаються 200-ті роковини з дня народження Т.Шевченка. То ж, яку відповідь дамо , зокрема, на наведені вище,продовжені і багато подібних інших гірких, актуальних і нині слів Батька нації, її Пророка: ”За що ж боролись ми з ляхами?За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами московські ребра?? Засівали, і рудою поливали….І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось???!Уродила рута… рута… Волі нашої отрута….А я , юродивий, на твоїх руїнах марно сльози трачу….. Нехай же вітер все розносить на неокриленім крилі, нехай же серце плаче, просить святої правди на землі”. Гляньте ж, будь ласка, пильно в очі Тараса , не відводячи своїх очей, почувши і таке запитання Тараса до Вас і всіх нас:”За що ж голoсували українці на референдумі 1991- го року?! Що ж уродилося? Псевдонезалежність?!”.
Чи Ваші серця вже не заплачуть і не запросять разом із серцем Т.Шевченка святої правди, а Ви сподіваєтеся, засипавши квітами пам’ятники, цитуючи все, що Вам і владі до вподоби і не вимагає негайної реакції і дії, залучити і Тараса до виховання влади?!
Згадаймо ж ще раз Т.Шевченка:” Схаменіться… Обніміться,брати мої, молю вас, благаю”.

Леонід Пінчук,Миколаїв,шанувальник і дописувач А.Погрібного, член ініціативної групи громадянської акції «Калинова гілка» , leopin@ukr.net
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 20.10.2013, 20:48   # 90
leopin
Користувач
 
Реєстрація: 21.10.2010
Дописи: 70
Репутація: 27
Angry "Уперед!." "Навмання?" "По колу?"

“Уперед!...” Навмання ?! “Йдемо по колу…”?!

Нова русифікація України набагато страшніша…Вона
Не накинута нам зовні, вона є виплодом хахла,манкурта,
Яничара, одержимого ненавистю до свого національного п походження.. Д.Павличко Р Раз ми є, то де? А.Погрібний

А де ж та нація, де патріоти ? Цю ж націю вже фактично

здали в історичний хоспіс. Хтось її ще провідує, а в

більшості вже відсахнулись. Вона безнадійно хвора,

вона так довго вмирає, декому вже й навкучило, тільки

що не кажуть вголос: “Умираючи, умирай!” Л.Костенко

На мій погляд, відповіді на ці пекучі запитання не дав, як не прикро, нещодавно проведений 1X З’ЇЗД ВУТ «Просвіта», громадської організації, яка б мала мужність, щоб сказати вголос на всю Україну про загрозливий стан української нації, мови, спробувати знайти шляхи реанімації нації та покликати всіх небайдужих українців, насамперед, інтелігенцію, еліта якої є членом “Просвіти”, вдарити, як радив свого часу А.Погрібний , на сполох, щоб врятувати Україну зусиллями самих етнічних українців без марних сподівань на владу.
Не сталося, про що, зокрема, свідчать публікації в тижневику “ Слово просвіти”, ч.36, ст.3,4,5 , ч. 37 ст.1,2,3,4,5,6,7,10,11,12 . І не те, що не сказали вголос, а навіть не згадали жодним словом про хворобу нації, порятунок мови ( не захист!!), нації і України.
Зокрема, не згадали про хвору націю члени Головної ради, голови обласних і міських об’єднань “Просвіти”, відповідаючи нa запитання редакції, які просвітянські заходи запам’талися, викликали схвальну реакцію громадськості під загальним питанням “Чим живе” «Просвіта”? З’ясувалося, що “Просвіта” байдужа до хвороби нації чи її замовчує, бо хвороба, мабуть, і товариству навкучила так, що вже і не шукають рецепти реанімації. Тому “Просвіта” , зокрема, жила концертами, фестивалями, мітингами і пікетуваннями, акціями, спорудженнями пам’ятних знаків, актуальними статтями і матеріалами, запропонованими в тижневик і на які , до речі, не реагувала сама ж “Просвіта”, конкурсами, кампаніями по захисту шкіл, форумами, лекціями у школах, виставками в бібліотеках. В різних областях ці заходи повторювалися і відрізнялися лише подіями, до яких були приурочені, місцями проведення. Мабуть, проти цих всіх окремих заходів не має заперечень, якби була єдина їхня спрямованість на зупинення зросійщення етнічних українців в Україні, оздоровлення титульної нації. Без цього, погодяться і просвітяни, всі ці заходи схожі на гру в самозадоволення, як влучно визначила О.Забужко, в “національний мазохізм”.
Виключеннями ,на мій погляд, були заходи, якими жила “Просвіта” в Чернігові і насамперед в Сумах, про що розказали коротенько Василь Чепурний та Олексій Шевченко. Духовно – просвітницький центр в Батурині, Рада представників українських патріотичних сил в Сумах, Українська громада, Український культурно – просвітницький центр “Світлиця”, система оповіщення про українські події в Сумах, що вже підняло активність українців – це, мабуть, реальні кроки до загальнонаціонального руху української нації, якщо діяти в тому ж напрямку скрізь по Україні.
На жаль, цей повчальний досвід не підтримали ані Головна рада, ані З’їзд, які теж залишили питання формування нації через її оздоровлення поза увагою. Щоправда, на сесії Головної ради М. Кульчицький із Полтави згадав про український народ, який нібито за роки незалежності “став трішки дійсно українським”. Та знову сподівався як завжди на бажану “національну політику нашої держави”, якої не було 22 роки , але яка має зробити чомусь український народ повністю українським.. Прикро, що в “Просвіті”, забувають, що влада не може бути дійсно українською з національною політикою держави, поки не буде сформована українська нація, більшість суспільства, яка тільки і здатна змінити ситуацію на краще. Тому не дивно, що про останнє не згадує і М. Кульчицький, повторюючи марні сподівання просвітян на владу і на зусилля політиків зробити існуючу дійсно українською владою.
До речі , постають запитання з приводу дій влади відносно організацій “Просвіти”. Відповідаючи на запитання редакції тижневика “ представники влади сприяють чи заважають”, керівники обласних організацій відзначили в більшості, що “ і не перешкоджають, але й не сприяють”. Не перешкоджають навіть в Тернополі, Хмельницькому, а в Донецьку – “буває різне”. І тільки в Луганську за визначенням В.Семистяги “Просвіта” - ворог №1; керівники об’єднань – націоналісти, бандерівці і мова їхня така ж.
Чи не пояснюється таке “ нейтральне ставлення представників владних структур” тим, що “Просвіта” не веде активної роботи по оздоровленню української нації через повернення , зокрема, російськомовних етнічних українців до рідної мови, відповідно в лоно української нації, що значно змінило б чисельність виборчого електорату влади і її прихильників, вірогідність збереження їх при владі?!
Чи не на публіку волає “Просвіта” про представників нинішньої влади як ворогів українства, вимагаючи їх усунення від влади?! Адже вже на сесії Головної ради прозвучало таке:”Треба працювати з владою, змушувати її належно шанувати нашу історію”. Щоправда, нічого не було сказано, як це зробити, “змушувати” владу, коли самі етнічні українці, як зазначив на З’їзді С.Хмара, в критичній масі - це хохли, для яких “не має значення”, якою мовою спілкуватися, яку історію шанувати.
За визначенням кореспондентів тижневика “сесія Головної ради на трибуну 1Х з’їзду “Просвіти” винесла АКТУАЛЬНІ ( ??!!) питання”. Але ці “актуальні” питання, погодяться і просвітяни, не передбачали зміни ганебного стану української справи в цілому по Україні на краще.
Так, Головна рада майже в повному складі проголосувала і запропонувала з’їздові підтримати кандидатуру П.Мовчана на обрання його головою “Просвіти” на новий термін, бо за визначенням академіка Г.Філіпчука “Павло Мовчан – один із кращих представників української інтелігенції…..і реальність спонукає ..ухвалювати мудрі, виважені громадянські й моральні українські патріотичні рішення”. І це замість того, щоб згадати і сказати делегатам про досягнення чи провали в роботі “Просвіти” за довгі роки головування П.Мовчана. Чи не було досягнень, а були провали, відсутність цілеспрямованої роботи т товариства по зупиненню зросійщення, по оздоровленню титульної нації? Чи не нагадує це в такому випадку, як зозуля вихваляла півня ?
Рада визначилася з кандидатурами до робочої групи, яка розгляне питання про зміни статуту в зв’язку з прийняттям нового закону про громадські організації.
Розглянула рада і питання про відзначення 200- річчя з дня народження Т.Шевченка і рекомендувала таке, зокрема: “Просвітяни і громадськість мають спонукати владу акти вніше вести підготовку до цієї дати”..Знову сподівання на владу…
На сесії обговорили питання про відзначення 145-річчя “Просвіти”..
Член ради В..Білоус наполягав на тому, щоб на З’їзді була відповідна реакція на статтю екс-депутата Ю.Гнаткевича в “Українській правді” про просвітянське життя , мотивуючи тим, що “звинувачена ним “Просвіта” мусить дати публічну відповідь”.
Чи не нагадують такі пропозиції публічні відповіді радянських часів, зокрема, на виступи академіка Сахарова чи на книгу Б.Пастернака “Доктор Живаго”, наслідки. Чи не до цього кличуть сьогодні “Просвіту” окремі члени Головної ради?!
Зрозуміло, з’їзд пройшов за сценарієм , визначеним Головною радою, члени якої складали майже більшість делегатів, і з розглядом запропонованих радою” «актуальних питань”, серед яких і не було згадки про хвору націю і її реанімацію. Не згадувалося про останнє і в звітній доповіді П.Мовчана “Просвіта” ХХ1 сторіччя: сьогоденні виклики”, хоч і наголошувалося, що “ завдання “Просвіти” третього тисячоліття рівнозначне завданню української нації…розбудувати власну модерну національну державу.. насамперед рух за порятунок нації треба створювати уже сьогодні спільно з парламентською опозицією” На жаль, далі в доповіді нічого не було сказано, що українська нація “безнадійно хвора” і сьогодні до одужання нездатна будувати власну національну та ще й якусь модерну(???) державу. Не сказано також , як створювати рух за порятунок нації і чому той рух має створюватися з парламентською опозицією, а не з усією нацією. Натомість, П.Мовчан розказав про книги “Просвіти”, Всеукраїнські конкурси, регіональні, вечори пам’яті, які , мабуть, на його думку мають якийсь зв’язок зі створенням руху за порятунок нації.
Слава богу, П.Мовчан визнав , що “зусилля “Просвіти” ..неспівмірні тим масштабним руйнівним процесам, які мають місце нині”. З’ясувалося, що ні на кого і опертися, а названі “Свобода”, два сегменти Руху, КУН самі переживають, як відомо, не кращі часи і оздоровлення нації не передбачають їхні програми, як не прикро.
Серед тих, на кого мала би опертися і співпрацювати “Просвіта” , чомусь не названі чисельні громадські організації, громадянські акції,зокрема, “Калинова гілка”, Простір свободи, Гуртом, члени яких, ентузіасти йдуть до людей і ведуть нелегку розмову з російськомовними етнічними українцями про повернення до рідної мови, ведуть ту роботу, до якої ось уже багато років лише кличе “Просвіта”, хоч про багатьох організацій писав свого часу тижневик.
Сказане про неспівмірні зусилля “Просвіти” вкупі з національно – демократичними, патріотичними силами не завадило П.Мовчану зробити оптимістичний висновок у тому, “що битва за Україну попереду, як і перемога” . Для цього він вкотре радить “активізуватися “ і “працювати”. Рухаючись і далі по колу?! І такі поради на 23 –ому році незалежності , поради, які чули на протязі всіх цих років ?!
Зокрема, як зазначив делегат В. Клічак , “минуло 20 років, а ми й досі повторюємо одне і теж..,щоб мати чітке уявлення про майбутнє , чіткий стратегічний напрям, нам варто розробити програму діяльності “Просвіти”, скажімо, на 20 років…, залучаючи національно - патріотичні сили”. Про необхідність мати нарешті чіткий стратегічний лан, про нагальність модернізації “Просвіти” говорили і інші делегати.
Зокрема, С.Волковецьkий нагадав про необхідність мати осередки товариства в кожному населеному пункті, бо “очевидно, головне завдання сьогодення – боротьба за Українську державу, адже ми не здобули її, за неї треба боротися”.
Я.Пітко намагався вкотре переконати в необхідності “поєднання індивідуальної роботи й донесення просвітницьких ідей до широких мас”.., що треба “насамперед іти до представників педагогічних колективів, учителів, викладачів”. З’ясувалося, у Львовi апробовані всі форми роботи.
Профeсор, член Головної ради І. Ющук нагадав: “Україна – це не держава українського народу, тобто усього населення…Українська нaція - господар цієї держави…Націоналізм - оборона власної нації”. Соромно було чути від І.Ющука про запропонований ним збір коштів на підтримку “Слова Просвіти”, бо,бачте, далеко не всі члени “Просвіти” читають та поширюють тижневик. Нагадав І.Ющук і про незабутнього А.Погрібного, роботи якого зібрані в 10 томах, що має бути і сьогодні величезною зброєю в роботі по оздоровленню нації. На жаль, навіть започаткована професором серія книжок про А.Погрібного “Українці, пізнаймо себе”, не знайшла підтримки у просвітян., як свого часу не знайшов підтримки заклик професора продовжити справу А.Погрібного.
До речі, в зв’язку із згадкою про А.Погрібного викликає здивування рішення Правління про присвоєння премій ім. А.Погрібного не просвітянам , які кличуть продовжити справу А.Погрібного і сприяють цьому поширенням книжечок чи роботою над самоврядуванням українських громад, зокрема, як І. Ющук чи О.Шевченко із Сум, а людям, які і не згадують про А.Погрібного і його справу, не сповідують заклик Т.Шевченка “Обніміться, брати мої..”, на який покладав великі надії сам А.Погрібний. .
При цьому спадають на думку і слова А.Багряної , сказані в тижневику на шанування пам’яті А.Погрібного, коли вона з сумом нагадала про труну А.Погрібного з горою квітів і проникливими речами і пише: ”Отак би за життя!”. На жаль, як відомо, за життя було інше.
Чому ж і нині маємо оте інше, а “Просвіта” не продовжує нагальну справу Українця з великої літери А.Погрібного повсякденно,фактично замовчуючи його ім.’я, згадуючи лише на день народження біля меморіальної дошки чи на день смерті біля могили, через що ім.’я і діло А.Погрібного невідомі не лише широкому загалу, а навіть і активу? Чому?! І не тільки “Просвіта”?!!!
.К.Стеценко в аналітичній статті, надрукованій в тижневику, визначив нинішній стан української справи в Україні і нагадав про найдавнішу і найдошкульнішу національну ваду – “кризу національної ідентичності”. До нього про цю і інші національні вади, яких мали би позбутися українці етнічні, писав не один автор.
Гість з’їзду С.Хмара дав пояснення до цього: “.Європейський шлях розвитку - це важливий чинник для нашої стратегічної мети: побудови національної держави. І поки українці не стануть критичною масою, свідомими патріотами, ми зазнаватимо поразки. Тому головне завдання - перетворити хохла і малороса на українця. А це щоденна боротьба. Потрібно йти до людей”. .До речі, маємо згадати, що завдання останні були поставлені ще Рухом 20 років тому. Про них писав неодноразово тижневик.
На жаль, ці пропозиції, думки залишилися поза увагою делегатів і не знайшли відображення в рішеннях з’їзду. Натомість, делегати схвалили роботу Центрального правління ВУТ “Просвіта” без стратегічного плану, без намірів модернізації і відповідних пропозицій, без уваги до пропoнованого, зокрема, навіть на сторінках тижневика, залишили поза увагою хвору українську націю.
Зокрема, про захист української мови(не порятунок!!!!) делегати звернулися до всіх громадян, населення України, хоч рятувати мову мали би насамперед етнічні українці, даючи приклад шанування рідної мови. Не дослухалися вкотре…. Говорили, балакали…І знову , вкотре не дослухалися., головне, не сприйняли біль хворої української нації. Чи , може, вже і просвітяни хіба що не вголос кажуть про “безнадійно хвору” націю : “Умираючи, умирай!”?!
Згадав П. Мовчан і про “Молоду просвіту”, за якою, бачте, майбутнє, зокрема, на чолі з К. Стеценко. Постає питання: ” А чи не постаріє молода просвіта в очікуванні майбутнього і чи не прийшов час всій “Просвіті” уже сьогодні почати омоложення, позбувшися насамперед пенсіонерів серед провідників, які здатні лише балакати, звинувачувати, шукати зовнішніх ворогів, а не працювати на оздоровлення нації?!
В кінці звітної доповіді “о дин із кращих інтелігентів” П.Мовчан, не беручи до уваги сказане ним і делегатами з пафосом наголосив: ” Слава “Просвіті”! Слава Україні!”
Чи не краще було сказати, враховуючи сумні і гіркі реалії,:” Прощай “Просвіта”! Вибач Україна!”?!
.Прощай глухоніме товариство на чолі з П.Мовчаном, “Просвіта”, яке не вміє чи не хоче чути і слухати, аналізувати і робити своєчасно висновки із помилок провідників, не реагує на хворобу нації, не сприймає , зокрема, слова Л.Костенко “йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію”, навіть коли про ці гіркі слова нагадують делегати з’їзду, не має стратегічного плану роботи і повторює одне і те ж ось уже 20 років. не чує і Т.Шевченка з його актуальними як ніколи словами: “Схаменіться!..... Обніміться, брати мої, молю Вас , благаю.”
Прощай “Просвіта”, яка як фактично всі національно – патріотичні сили, не сприймають чи не хочуть сприймати очевидне, що треба нині не говорити про захист рідної української мови від Януковича, Кремля, Москви і всіх інших, дійсних і надуманих зовнішніх ворогів, які тільки і паразитизують на хворобі нації, відсутності єдності і національної свідомості у більшості, а треба волати до українців етнічних про ПОРЯТУНОК мови, нації, України від хохлів, “ одержимих ненавистю до свого національного походження”, йдучи до кожного із останніх з намаганням встигнути декого повернути в лоно рідної мови, нації, сформувати останню.
Вибач Україна, що ми такі довірливі і щиро сподівалися на провідників національно - патріотичних сил, які б мали схаменутися своєчасно, дослухатися до тих, хто кликав глянути правді в очі про “безнадійно хвору націю”, покладали марні надії на відповідні партії, громадські організації і прогавили, як при їхній бездіяльності по оздоровленню української нації опинилися разом з тобою, ненько, над прірвою.
Зустрічаймо Малоросію під вивіскою “Україна”.?! Чи , може, остання вже оточує нас, а ми ще на щось і на когось сподіваємося?!
На що і на кого? На чудо? Ще І.Вишенський казав, що чудес на Україні немає, бо для цього треба злет духу високий. Де той злет 1991 року? Де ті українці з їхньої вірою в незалежну Україну? Хто їх поверне?
До позачергового з’їзду і після з’їзду не стане іншою “Просвіта” на чолі з П.Мовчаном, а націоналісти, ОУН, ОУН(Д) і інші не мають намірів виходити із окопів та йти до українців, пропагуючи дійсний , а не театральний “свободівський “ націоналізм. Втрачений час, мабуть, не дасть можливості розгорнути діяльність нових партій, громадських організацій по оздоровленню української нації.
Чи може ще вдасться розбудити еліту інтелігенцію і українців та почути, дослухатися нарешті, бодай, в 200-ті роковини з дня народження Т.Шевченка :” Схаменіться!..Обніміться, брати мої, молю вас, благаю.”? Дай боже!
Леонід Пінчук, Миколаїв, шанувальник і дописувач А.Погрібного, член ініціативної групи громадянської акції “Калинова гілка”, leopin@ukr.net
leopin зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки


Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 21:26 .