Реєстрація

Спільнота

ЧаПи

Календар


Назад   Чорна Рада-національний форум політичних дискусій > Політичне > Ваші статті

Реакція системи на справедливу протидію

Ваші статті

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 29.11.2011, 14:05   # 21
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Спогад про недільну проповідь

Сьомого лютого 2010 року (нагадаю що того недільного дня формально суверенізована постколоніальна адміністрація в черговий раз шляхом брехні й фальсифікацій узаконювала узурпацію влади), перед вірними розташованої в селищі Софіївська-Борщагівка (мікрорайон передмістя Києва) церкви “Пробудження” (Церква Єванангельських Християн-Баптистів) виступив американський пастор Ерік Мох. Зрозуміло що проповідь була прив'язаною до того вертепу який безпринципні й продажні політикани охрестили “виборами президента”. Аргументи проповідника вражали до самих глибин душі, тож обтяжу себе (пробачте що не дослівним, проте максимально наближеним до почутого) переказом лише кількох абзаців.

-Українці! З перших-же днів мого перебування на вашій щедрій на врожай землі, я знайшов підстави для смутку й занепокоєння. Значний відсоток з-поміж вас вірують гучним закликам й теоріям фальшивих пророків. Вас змусили повірити що шляхом зміни політичної верхівки ви подолаєте суворі, багаті на біди й негаразди виклики часу. Мушу вас розчарувати. Ця теза є помилковою. Більше року тому Сполучені Штати обрали нового президента. Переможець обіцяв стабілізацію долара, скорочення зовнішніх витрат й збільшення асигнувань спрямованих на зміцнення економіки. Чимало моїх співвітчизників повірили чорношкірому хлопцеві якого навчили переконливо озвучувати привабливі для обивателів ідеї. Минув час, а проблеми з якими стикаємось ми нині, є суттєво більшими, астрономічно складнішими й в стократ актуальнішими, аніж ті, які брались поборювати його радники. Під сучасну пору рейтинг Барака Обами падає щодня, й чимало американців починають нарешті розуміти, що покладання на доктрини котрі зосереджують увагу загалу на поборенні проблем можливо й складних, проте в суті своїй дочасних, ніколи не дадуть позитивних наслідків. Кличу й вас, у власному побуті і вчинках, керуватись наукою й Заповідями Творця, гуртуватись довкола відвічних та довічних вартостей. Зрозумійте: зациклення на дочасних проблемах і негараздіах є беззмістовною “війною з вітряками”, оскільки ігнорація духовного й переймання виключно “економічними й комерційними проектами” провокують до лицемірства й цинічної нівеляції людської гідності.

Пригадую що емоційна проповідь спонукала до роздумів. Ерік Мох таки мав рацію. Перенасичений матеріальними благами Захід щораз глибше занурюється в багно духовного розкладу й всебічної розбещеності. Ігноруючі чесноту моралі сатанинські ліберальні ідейки мірилом земного щастя проголосили стандарти ситості, а інтереси громади, нації й держави - “кайданами особистості”. Мирним шляхом людей перетворили на покірних рабів ринку й формально демократичної, проте прагнучої тотального контролю над особистим життя системи.

Прикро визнавати, проте аналогічними за суттю матеріалістичними міркуваннями керувався й “пересічний українець” в часі Всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991р. Нагадаю, що організатором того дійства виступила неочікувано для самої себе (в дійсності формально) суверенізована окупаційна адміністрація. Штучно злюмпенізований й зпролетарізований злочинним марксовим вченням загал повірив що “припинивши годувати Росію” він опиниться в переповненій матеріальними статками країні. Брехнею й репресіями супроти свідомої причин буття людини в цьому грішному світі верстви, українців позбавили змоги належно помститись й покарати за століття фізичного терору та духовного винародовлення. Від самих початків бутафорної незалежності, Україна так і не здійснила логічного для періоду принципових пертурбацій цілковитого усунення від влади тих, хто в часи поневолення шляхом праці в органах окупаційної влади відмовляв нашим предкам на право бути повновласним господарем рідної землі. Скориставшись владою, постколоніальна адміністрація поспішила самопроголосити себе політичною та економічною елітою. Наявність в руках владних важелів жодним чином не свідчила про вміння й бажання творити гідний вільної людини спосіб життя. Верхівку жодним чином не цікавили здібності та духовні ресурси тероризованих впродовж кількох століть автохтонів.
Справжнім лихом українського суспільства є вміння блискавично братись до справи й підійматись на дусі, але при першій же зустрічі з труднощами зневірюватись й опускати руки. Зіткнувшись з проявами недолугості, відвертого саботажу, ігнорації моральних засад та потреби належним чином дбати про духовний та культурний розвиток, зухвалим вивищуванням власних прихотей й забаганок над суспільними потребами, відвертою зневагою до закликів і звернень громадскості, українці замість нехай вже і запізнілого усунення від влади прислужників вчорашніх окупантів й унеможливлення виховання ними ще цинічнішої зміни, почали масово зневірюватись, байдужіти, втрачати надію та ентузіазм, виїздити з України на заробітки або й цілковито емігрувати. Чинна виборча система призвела до перетворення багатьох партій на закриті корпоративні структури з відсутністю внутрішньої демократії та відсутніми зв'язками з виборцями. Партійні ідеології практично не впливають на ухвалу рішень керівництва партій.

Декілька років тому, в передріздвяний час, Україна пережила потужний поштовх до позитивних змін у суспільному і політичному житті. Тоді багато хто наївно вбачав у цьому справжні оновлення й відродження, забуваючи що помаранчеві й біленькі з червоною плямою шарфи гендлярів-мільярдерів та колишніх комсомольських й навіть компартійних функціонерів (значний відсоток з-поміж яких не були навіть етнічними українцями) жодним чином не є індульгенцією за вчинені злочини і перепусткою до владних крісел. Минуло лише декілька місяців, й ейфорія почала спадати, а разом з нею і віра в перемогу справедливості та добра. Багато хто забув, здавалося б, цілком очевидну істину. Наповнене реальним й здоровим змістом оновлення не може здійснитись за помахом чарівної палички. Задля його реалізації, потрібні принциповість, самодостатність та терпелива й послідовна праця. Передвиборчі обіцянки більшості претендентів на президентську папаху в часі останніх виборів також обмежувались голослівним запевненням в справі побудови економічного раю в Україні, збільшенням пенсій, стипендій і зарплат, заграванням з окремими категоріями й обіцянками дарувати їм пільги й привілеї. Прикро визнавати, проте українці і цього разу купились на вже скомпроментовану комуністичним тоталітаризмом й західним лібералізмом побрехеньку.

Тверезий аналіз причин більшості нинішніх бід і негараздів зайвий раз підтверджують тезу про необхідність якнайшвидшого здійснення в Україні принципових реформ. Першочерговими в цій справі є дематеріалізація (себто повернення до національних духовних витоків), десовєтизація, дерусифікація, а віднещодавна й девестернізація та протидія найрізноманітнішим деструктивним й націєвбивчим окультним вченням. Зрозуміло що боротьба з тріумфальною ходою брехні і несправедливості вимагає титанічних зусиль й болючих втрат. Отримана в спадок від почилого геть не в Бозі сатанинського Союзу система вже передбачила можливі кроки незгідних, й діючи на упередження нищить навіть найбезневинніші протести проти її політики свавілля й всебічного винародовлення. Проте небайдужим до долі рідного народу патріотам варто зрозуміти: законослухняність в неприродніх, штучно створених умовах — зрада і злочин. Потрібно врешті-решт остаточно позбутись нав'язаних окупантами стереотипів й злочинних трактувань суспільних явищ і процесів, подій минулого і нинішнього буття. Український загал врешті-решт мусить зрозуміти, що національні особливості не є чимось випадковим а тим паче архаїчним. Чинниками котрі їх формували є територія замешкання народу, її географічне розташування, клімат, побут, хімічний склад споживаних продуктів, довколишні флора і фауна. Кожна етнічна спільнота має притаманне лише їй світосприйняття. Ігнорація й занедбування національних ідентичностей руйнує як в окремих індивидах так і в етнічних спільнотах (націях) спадковий зв'язок між предками й нащадками. Людина котра не відчуває будь-яких зобов'язань є бездуховною істотою. З причини кількасотлітньої приналежності до чужих за походженням, змістом і духом тоталітарних держави, в уяві багатьох обивателів влада стала асоціюватись з купкою нічим не поєднаних з народом бюрократів. Зрозуміло що це трактування є помилковим. Головним призначенням держави є унормування стосунків між громадянами на основі притаманних автохтонам традицій, захист населення від проявів зовнішньої агресії, створення якнайкращих умов задля реалізації талантів. Національні держави мусять уникати ситуацій де прибуток буде виключно клановим або індивідуальним, й водночас поборювати ігноруючі особисту свободу форми нівелюючого людську гідність колективізму. Навіть поверховий аналіз нинішнього стану речей, дарує розуміння, що нинішня внутрішня і зовнішня політика режиму є продовженням започаткованої ще за часів окупації практика духовного і фізичного винищення українців. Вбивством і винародовленням є демонстрація озвучених мовою вчорашніх окупантів на телеекранах стрічок, засилля низькоякісної й вульгарно-брутальної москвомовної естради, примушування до святкувань нічим не поєднаних з історією українців дат та подій, брехливо-упереджене трактування подій минулого. Вже котрий рік українців дурять побрехеньками про першочерговість “економіки й підвищення рівня життя”, замовчуючи що позбавлених честі, гідності й розумінь причин негараздів (а вони криються саме в духовній площині) є лише формою поневолення та утримування в покорі. Українцям варто якнайшвидше відмовитись від дискусій з поневолювачами, котрі закликами “передати владу професіоналам” відвертають увагу від єдиної причини всих бід і негараздів. Єдиноправильний шлях до поліпшення життя свого часу вказав видатний теоретик українського націоналізму Дм. Донцов: “Не визволимося політично, доки не визволимося духовно”. Варто раз і назавжди відмовитись від ганебної практики запобігання і навіть врахування забаганок, побажань і вимог населених в Україну етнічних чужинців та їхніх вже наділених громадянством нащадків. Останні мусять якнайшвидше повернути награбоване та викрадене ними та їхніми предками в українців майно, й повернутись на історичну Батьківщину. Принциповою мусить бути й позиція стосовно осіб котрі заплямували себе працею в окупаційній адміністрації часів Радянського Союзу та вихованою нею зміною з числа новітніх аморальних й безпринципних (проте готових щохвилини і з-за будь-яких умов заради особистої вигоди зрадити Україну) політиків й посадовців. Толерація зради загрожує возведенням її ранг чесноти. Головним мірилом будь-яких вчинків мусить бути узгодженість їх з Божими Заповідями, національними традиціями українського народу й здоровим глуздом. Решта теорій вже давно скомпроментовані часом. Прикро, проте цю істину майже ніхто не поспішає взяти на озброєння. То чи варто дивуватись результатам останніх “виборів” й можливістю передбачити результати майбутніх? Підлістю й брехнею українців утримують в незаздрісному стані духовної деградації й непомітному для позбавленого вміння відрізняти кукіль від пшениці обивателя ярмі фізичного рабства. Такими легше правити.

Господи! Мої ножі для кари вже освячені. Вірю що захист честі рідного народу Ти не потрактуєш злочином. Благаю лише одного: даруй українцям прозріння.
Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Sponsored Links
Старий 13.12.2011, 17:01   # 22
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Пробудження сезонних лицедіїв

Трагічним спадком кількасотлітньої бездержавності українського народу є спричинені кріпацтвом та войовничим атеїзмом моральний розклад, духовна деградація і керунок матеріалістичними міркуваннями в справі вирішення побутових проблем та викликів часу. Факт проголошення незалежності здавалось би повинен був повернути українців до витворених предками й посталих на християнстві духовних вартостей. На жаль, аналіз нинішнього буття дарує невтішні висновки. Справа утримання українців в тенетах егоїстичного матеріалізму (себто віри в перевагу чуттєвого над духовним) є вкрай вигідною для земного воїнства лукавого. Проте наслідки поклоніння мамоні й ганебному запобіганню перед наділеними владою та грішми вкрай загрозливі, оскільки продовженням духовної руїни є фізичне вимирання.

Серед тем, що безугавно і невтомно експлуатуються когортою вітчизняних аналітиків, експертів та самозакоханих кар'єристів-політиканів, одне з чільних місць посідають теревені про першочерговість так званої “стабілізації суспільно-політичного життя та економічних чинників”. Поважні дядьки та ще безвусі, проте вкрай зухвалі й амбітні політологи простраційно просторікують про стабільність як панацею і абсолют. Водночас, геть всі вони без жодного виключення, істеричними голосами закликають грім і блискавку на голови тих, хто згідно їхніх визначень “провокує кризові процеси й конфліктні ситуації в суспільстві та заважає здійснювати заходи, спрямовані на соціальний захист населення”.

На щастя, не позбавлені вміння відрізняти полову від пшениці вже зауважили, що здіймання галасу довкола новітньої кризи (котра, до речі, є одним із елементів розвитку) насправді є формою виправдання власних недолугості та неспроможності подолати атаку проблем новітнього часу. Конкуруючі між собою фінансові угрупування, використовуючи позбавлені чіткої ідеології підконтрольні їм політичні партії чи іменні блоки, вдаються до взаємного звинувачення в найтяжчих гріхах і найстрашніших злочинах. Кожен прагне довести власну вагомість, тож звинувачує політичних опонентів (насправді економічних конкурентів) в замаху на ідилію, навіяну гудінням хрущів над вишневим садком біля тієї самої хати, що скраю. Поза сумнівом, що речники, а тим паче замовники цих беззмістовних і більш ніж помилкових тез є людьми матеріалістичного світосприйняття. Трагедія окрадених системою автохтонів їх ніколи не цікавила. Сумні реалії засвідчили: доля народу, ім'ям котрого начебто здійснюють політику, практиків “корупційного раціоналізму” жодним чином не цікавить. Як і в часи тоталітаризму, балачки про захист гідності кожної особи та реальні потреби загалу залишаються пустопорожнім дзвоном.
Майбутнє, яке безальтернативно нав'язують Україні, не передбачає місця наділеним гідністю і вмінням самостійно оцінювати явища та події. Єдині й обов'язкові для штучно позбавлених моралі та духовності псевдовартості перетворять наділену душею людину в біологічного робота, котрому задоволення найгріховніших забаганок буде критерієм щастя і сенсом буття. На тлі переваги смертності над народжуваністю, дії цих політиканів варто трактувати актами цілеспрямованих геноциду та винародовлення.

Попри відсутність чітко окресленої дати чергових виборів до Верховної та Київської міської рад, факт з'яви на вулицях Києва розповсюджувачів інформаційно-рекламної та агітаційно-пропагандистської літератури свідчить про початок передвиборчої кампанії. Як відомо, процес очікування війни нерідко є тривожнішим від неї самої. Нападник, рівно як і майбутня жертва, майже завжди перебувають в полоні штучних умовностей. Психологічна напруга робить світ простішим і жорстокішим, але водночас яскравішим і відчутнішим. Екстрим загострює почуття, загартовує волю й провітрює мізки. Виклики і перешкоди провокують до дій й пошуку шляхів в справі протидії загрозам.

Двадцять років дискредитації української державності дарували змогу спостерігати за діяльністю великої кількості дешевих, проте вкрай амбітних штукарів. Відразу після проголошення незалежності, впродовж кількох виборів президента, платники податків вислуховували обіцянки керівника Української Фінансової Групи Валерія Бабича. Народжений після війни в одному з містечок Західної України етнічний росіянин (син вбивці НКВДиста) без найменшого докору сумління обіцяв виборцям швидкий зріст особистих статків в разі здобуття ним крісла президента. Пригадую, як в першій половині 90-х років вже минулого століття загал дивувався об'ємам “подарунків” та кількості друкованої агітаційної продукції. Підозрюю, що саме ця нескромність і стала причиною прийняття ВР кількох законів, котрі (нехай і формально) регламентували суми коштів, котрі можуть бути витраченими на передвиборчу агітацію. Лицемірна “щедрість” Бабича швидко забулась, оскільки напередодні й відразу після перших парламентських виборів почали з'являтись аналогічні, не менш зухвалі й амбіційні “проекти”: “Громада”, Народно-Демократична, Соціал-Демократична, Ліберальна, Прогресивно-Соціалістична партії й чимало інших. Сподіваюсь, мої однолітки ще не забули брехливих запевнень і закликів чільників тих без перебільшення злочинних угруповань. Жодне з них так і не було втіленим в життя, а прізвища Пустовойтенко, Лазаренко, Медведчук й Вітренко асоціюються нині виключно з негативом.

Вибори за змішаною системою 1998 року уможливили внаслідок усної вказівки Леоніда Кучми потрапити до ВР вкрай агресивному уламку соціал-демократів. В глибинах пам'яті я надовго закарбував такий випадок: на моє прохання пояснити різницю між соціал-демократією й лібералізмом від оплачуваних чільників молодіжних філій цих самих партій відповіді я так і не почув. Хизування знайомством з депутатами ВР й челядниками Апарату Президента, Кабінету Міністрів або якихось міністерств їм видавалось суттєво вагомішим. Чи не найбільшу огиду викликали методи пошуку “прихильності загалу”. Бабич у наданому в ефірі часі “вшановував” загиблих в часі Другої Світової совєтських окупантів, вчорашні комсомольські очільники Матвієнко й Зінченко хрестилися, представник “тяжкої промисловості” Кучма сіпав струни гітари, а компартійний ідеолог Кравчук жахався злочинами КГБ. Нещирість викликала огиду, проте зматеріалізований загал прагнув “хліба і видовищ”, й дозволяв себе дурити.

Методи нинішніх шукачів владних крісел є суголосними за змістом і формою. До пам'яті приходять обіймання Юлії Тимошенко з улюбленкою ЦК КПСС Аллою Пугачовою та зорганізований в часі останньої передвиборчої агітації тур переважно російськомовних і хамовитих співаків теренами України. Нехай молодь казиться, аби лишень не заважала “керувати”. Опинившись в незаздрісному становищі, Тимошенко звернулась до патріотичних гасел, сповідниками яких в переважній більшості є україномовні українці. На щастя, втомлений її цинічністю люд з байдужістю споглядає на дешевенький водевільчик, який безпідставно охрестили “актом політичних репресій”.

Колегою в нечуваному дурисвітстві Тимошенко був і Леонід Чернівецький. Обраний його радниками шлях виявився фатальним для киян. Розпродаж комунальної власності спричинився до суттєвого погіршення життя та призвів до кількох арештів і безлічі нарікань. Проте пакунки з харчами, якими Чернівецький купував голоси не лише закоханих в “радянське минуле” бабусь, не стали для останніх причиною каяття. Кілька років тому, факт підняття цін на комунальні послуги викликав різке невдоволення киян. Чільником протестних акцій оголосив себе нащадок грішних втікачів з берегів Йордану й принциповий неплатник податків Михайло Бродський. Епітети, якими він осипав (щоправда, завбачливо поза камерами) Чернівецького заслуговують уваги правоохоронців, оскільки адміністративної відповідальності за брутальну лайку в громадському місці ніхто не скасовував. Пізніші зізнання Чернівецького в єврейському корінні матері й оприлюднення факту наявності в нього паспорту громадянина Ізраїлю засвідчили, що очолені Бродським “протести” в дійсності були лише формою “випускання пару” й грою в одні ворота. Утримається Чернівецький - добре, ні — лаври “переможця” здобуде співплемінник. Кагал претендує на передбачливість.
Під сучасну пору, кияни продовжують дозволяти дурити себе першому союзникові Чернівецького в Київраді Кличку та ніким не обраному колишньому офіцерові кривавого КГБ, а за сумісництвом “Голові держадміністрації” Олександру Попову. З'явилися й нові. Громадське об'єднання “Народна Ініціатива” показовим перейманням побутовими незручностями свідомо відволікає увагу киян від постання причин явищ, з якими закликає боротись. Заяви формального керівника штабу Ігоря Тенетка про аполітичність й відсутність залежності від олігархів не відповідає дійсності. Присутність на нарадах особи в супроводі озброєного охоронця, яку відрекомендовують “Іваном Констянтиновичем” і вказівки якої гламурний Тенетко запопадливо втілює в життя, свідчить про нещирість керівництва “Народної Ініціативи”.

До речі, ідеї ще “нерозкрученого” громадського об'єднання не є новими, а тим паче ексклюзивними. Впродовж кількох останніх років киянам муляв очі і псував настрій позбавленими глузду закликами чільник так званого “Громадського Активу Києва” Олександр Пабат. Показові “обурення свавіллям влади” виявились формою заробітку. Політичні та бізнесові конкуренти Чернівецького оплачували ГАКівцям мітинги біля стін КМДА і надавали змогу оприлюднювати різноманітні заяви з телеекранів. Нині пан Пабат зник з політичної арени міста. Зароблені кошти й набуті знайомства уможливили розпочати “власну справу” і, вже не криючись, зайнятись вирішенням меркантильних питань. Аналогічними методами послуговувався і Вадим Гладчук, чільник міфічного громадського об'єднання “Молодь — майбутнє України”. До честі останього (щоправда, звідкіля в нього ця чеснота?), він навіть не приховував, що є заробітчанином на довколаполітичній ниві.

Нині, окрім “Народної Ініціативи”, нішу Пабата й Гладчука опановує й “Коаліція Учасників Помаранчевої Революції”. Позбавлені честі, совісті та гідності парубки роздають коментарі журналістам, влаштовують показові бешкети в громадських місцях - і непогано на цьому заробляють. Реальні ж проблеми українців їх ніколи не турбували. Змаг за правду, прибутків імітаторам боротьби з режимом на рахунки не дарує. Йолопи! Кличу вас, спиніться! У вже визначений час Всевишній кожного покличе до звіту. Тяжко доведеться шукачам дочасної слави й закоханим у власні світлини на шпальтах бульварних газеток.

Скориставшись соціальною напругою й свавіллям кримінального і неукраїнського навіть за складом елементу, українців з новою силою починають втомлювати егоїстично-прагматичні й натреновані в царині американістики “молоді політики” з “Фронту Змін”, “Громадянської Позиції” та “Батьківщини”. Діяльність останніх жодним чином не є відпором здеградованому середовищу, а декларовані переконання й погляди нічим не різняться від практикованих постколоніальною адміністрацією. В разі здобуття нинішньою нібито опозицією депутатських крісел, українців і далі змушуватимуть труїтись московською блекотою, “святкуючи” 23-тє лютого, 8-ме березня, 9-те травня. Варто зрозуміти, що пронципової різниці між чужинцями Азаровим, Януковичем, Табачніком й шукачами дочасної слави Мартиненком, Яценюком й Гриценком годі шукати. Рух очолюваних ними середовищ узгоджений з інерцією системи, а доля етнічних українців їх ніколи не турбувала.

Свого часу руками помаранчевої зграї була здійснена спроба спаплюжити національну ідею. Вдало зігравши на прагненні жити в державі з розвиненим громадянським суспільством, вільним від свавілля челядників всіх рангів і рівнів, корупції й несправедливості, воїни лукавого використали гнів народу задля ще глибшого закабалення України. Зміна владної верхівки не дарувала платникам податків жодних прав при зіткненні з системою, і не змусила спецслужби захищати народ та закон. Силовики і далі вартують бюрократію від гніву окрадених системою й правових вимог.

Новітні процеси вкотре ставлять українців перед вибором. Або знову купитись на обіцянки нічим не поєднаних з народом політиканів та гендлярів-магнатів, які ними маніпулюють, або принципово стати на позиції ідеалізму й віри в першість духовного і його матеріальний наслідок. Боротьба з викликами, негараздами та проблемами сьогодення є приреченою війною з вітряками. Варто зрозуміти: поборенню підлягають не наслідки, а устрій, що їх продукує.
Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 19.12.2011, 17:39   # 23
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Оголошення про презентацію фільму

До уваги киян, та присутніх в столиці.

В понеділок, 26.12.11., в Києво-Могилянській академії відбудеться презентація чешського документального фільму "Бандерівці". Запрошуємо всих зацікавлених історією визвольних змагань. Цікавий, неупереджений погляд на сторінку нашого минулого.
Серед запрошених: історики, працівники Посольства Чехії в Україні, автор україномовного титро-перекладу - Євген Возняк.

Адреса місця проведення презентації: вул. Набережно-Хрещатицька 27, аудиторія 13. Початок о 18.00.

Всеукраїнська Громадська Організація "Чесне Слово"
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.12.2011, 18:34   # 24
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Чарівна оболонка вбивчого атавізму

Період бездержавності витворив серед українців орду зденаціоналізованої, а з цієї причини безпринципної, морально розкладеної і духовно здеградованої погані, для якої чесноти пошани гідності ближніх, принциповості, переймання долею рідного народу видаються обтяжливим тягарем й викликають роздратування. Нагода бути хоча б якось причетним до зграйки спроможних “вирішувати питання” можновладців, дарує сумнівної вартості самовпевненість й фальшиве почуття суспільної вагомості. Проте, успадковане від тоталітарної системи духовне кріпацтво є великою перешкодою в справі національного поступу.

Проголошення незалежності жодним чином не змінило силоміць нав`язану систему збочених вартостей. Владні крісла утримали старанні виконавці злочинних вказівок Кремля. Рабська натура спідлених душею безідейних пристосуванців зненавиділа захист власної гідності й прояв навіть побутової непідконтрольності. Постколоніальна адміністрація, яка не маючи на те жодного морального, а тим паче, юридичного права узурпувала в Україні владу, усвідомлюючи, що суспільні пертурбації загрожують їй цілковитим занепадом і можливістю бути притягненими до відповідальності за злочини проти народу, не обтяжує себе вибором методів в справі протидії силам які прагнуть змін на краще. Окрім “профілактичних співбесід” (себто залякувань) в хід йдуть порушення замовних кримінальних справ, оббріхування, звільнення з роботи, виключення з ВНЗ, збір інформації про приватне життя. Такі методи багатьох змушують відмовитися від боротьби, й під тиском незаздрісних обставин перетворитися на покірного (або принаймні німого) раба антинаціональної за суттю й змістом системи.

Боротьба з постколоніальною, постокупаційною, народовбивчою системою зламала життя не одному патріотові. Пригадую як на зламі 1990-91 рр. багатьох відвідувачів приміщення Центрального Апарату розташованого неподалік готелю “Либідь” Народного Руху затримували міліціонери звинувативши в підозрі скоєння найрізноманітніших дрібних правопорушень. “З'ясувавши особу”, затриманих звільняли. Не тяжко здогадатися, що таким чином збирали дані про членство й активістів на той час вже опозиційної пануючій КПСС потузі. “Дрібним хуліганством” й арештом на сім діб потрактували спалення мною прапору Совєцької України напередодні першогрудневого Всеукраїнського Референдуму. Обставини затримання (воно відбулося не вдень спалення, а трьома днями пізніше) й питання які ставили мені на щоденних допитах офіцери міліції вже після арешту, свідчили що впродовж певного часу за мною й кількома товаришами здійснювався нагляд. Приналежність до Спілки Української Молоді, участь в патріотичних мітингах, ширення антикомуністичних листівок, ушкодження пам`ятників які незаслужено вшановують окупантів видавався їм гідним смерті злочином. Згодом, в період очолювання організаційної референтури Київської міської організації Конгресу Українських Націоналістів, а дещо пізніше - Київської міської організації СНПУ, мої дії спрямовані на досягнення сповідуваних переконань також ставали причино пильної уваги. Зацікавленість особистим життям давалась взанаки майже на кожному кроці. “Лицарів пострілу в спину” (працівників МВС та СБУ) цікавили знайомства, зв'язки з діаспорою, причини приналежності до УГКЦ. Пригадую, як особа котра відрекомендовувалася Валентином Івановичем, вихвалялась поінформованістю, що я окремо від решти однокурсників отримав диплом про здобуття вищої освіти й не брав участі в розпитті з цієї нагоди алкоголю. Його хвороблива уява вимальовувала далекі від дійсності причини. До згадки приходять й факти з'яви підозрілих «закоханих пар» та одинаків довкола дзвіниці Миколи Доброго, яка розташована за адресою м. Київ, вул. Покровська 6. В період з травня 1992 р., до мого арешту в липні 1998-го року, з причини відсутності сталого приміщення, київський осередок СУМ, а згодом СНПУ вимушені були використовувати для зборів одну з її кімнат. Смішно було спостерігати за мужланом років 45-ти й 20-ти літньою певно практиканткою, які упродовж кількох годин кружляли довкола дзвіниці в часі зборів, а в хвилини мого наближення імітували глибокі поцілунки. Одного з таких «спостерігачів» влітку 1998 р. нам вдалось навіть затримати й позбавити посвідчення працівника МВС. Остерігаючись нашої кількісної переваги й небажаючи бути битим, він зображав з себе п'яного, переконував що є найманцем, й перед від'їздом до Чечні прагнув лише поставити в церкві свічку.

Успадований від почилого (і геть не в Бозі) Совєцького Союзу тоталітаризм, нинішня система маскує «захистом Конституції та державного устрою». Ігноруючи потреби платників податків й запопадливо виконуючи вказівки режиму, новітні НКВДисти цілеспрямовано ідейно дезорієнтують загал, й не обтяжують себе усвідомленням існування чесноти моралі. Пригадую як в часі проведення Світового Конгресу Українців, який відбувався 2008 р. в приміщенні Українського Дому, я спробував звернутися з усною скаргою до чільника СБУ Валентина Наливайченка. Письмові, оприлюднені в кількох газетах та поширені в мережі Інтернет скарги, з якими я звертався до нього, Президента, Генерального Прокурора й міністра МВС залишались без жодних наслідків. Перешкодою в спробі поспілкуватись виявилась приваблива особа жіночої статі. Зацікавлення політикою уможливило ідентифікувати її як прес-секретаря СБУ Марину Остапенко. Чарівна зовнішність не завадила їй безцеремонно підвищити мало не до фольцету голос. Моїй настирності був поставлений діагноз “ненормальний”, а конституційне право на вільне пересування зневажене кількома брутальними епітетеми. Сам Наливайченко в моїх діях жодного криміналу не побачив, й запропонувавши залишити телефон громадянці Остапенко (що я відразу і в його присутності зробив) пообіцяв зв'язатися і вислухати скарги особисто. Зустріч звичайно ж не відбулася. Я не знаю про долю папірчика, на якому прес-секретарка записала мій мобільний телефон, проте стверджую, що використався він не за обіцяним Наливайченком призначенням.

Підлу і кріпацьку суть Марини Остапенко широкий загал зміг пізнати після зміни політичної верхівки. Не знаю, яким зіллям вона причарувала до себе гендляра-магната, а за сумісництвом й нинішнього Голову СБУ Хорошковського, але її лакейське слугування “помаранчевому” Наливайченку не стало причиною пропозиції знайти інше місце праці. Скигління колишнього директора Галузевого державного архіву СБУ Володимира В'ятровича, який нарікав на надмірну зацікавленнісь його особою вчорашніми колегами, вона коментувала з цинічною посмішкою, й звинувачувала в заполітизованій упередженості. Проте факт затримання на київському вокзалі історика і директора музею "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого засвідчив, що слідкування за політичними опонентами й перешкоджання їхній діяльності з боку СБУ насправді існують.

Аналогічно, без найменшого докору сумління, брехала загалові Остапенко й коментуючи сфабриковану справу “васильківських терористів”. 22.08.11. прес-центр СБУ ошелешив загал повідомленням наступного змісту: “22 серпня ц.р. у м. Васильків Київської області співробітники СБУ затримали трьох учасників організованого злочинного угруповання, які мали намір скоїти вибух під час святкування Дня незалежності. Під час обшуку приміщення, яке зловмисники орендували неподалік центральної площі, виявлено саморобний вибуховий пристрій (СВП), наповнений елементами ураження різного розміру (цвяхи, гайки тощо). За попередніми висновками експертної служби, у разі вибуху СВП радіус ураження може сягати понад сто метрів, що спричинило б людські жертви і значні матеріальні збитки. За даними слідства, зловмисники планували здійснити вибух 24 серпня у м. Києві або передмісті під час святкування Дня незалежності України”. 25.08.11. прес-служба оприлюднила деякі “уточнення”: “У ході розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 14 та ч.2 ст. 258, ч.1 ст. 258-2 та ч.1 ст. 263 Кримінального кодексу України, за підозрою у вчиненні вказаних злочинів затримано три особи. Під час проведення обшуків за місцем проживання цих осіб виявлено вибухову речовину – тротил, бойові набої, схему виготовлення саморобного вибухового пристрою, листівки з погрозами щодо вчинення вибуху та інші заборонені до вільного обігу предмети. 24 серпня 2011 року за матеріалами СБ України Генеральною прокуратурою порушено кримінальну справу щодо двох депутатів Васильківської міської ради за ознаками готування до вчинення терористичного акту, виготовлення та зберігання з метою розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення терористичних актів та незаконного зберігання вибухових речовин і боєприпасів. Також слідчим відділом УСБУ в Київській області порушено кримінальну справу проти громадянина Ш. за ознаками терористичної діяльності”. Нагадаю, що арештованими виявились депутати Васильківської міської ради Сергій Бевз, Ігор Мосійчук, та громадський активіст Володимир Шпара. Подальші події засвідчили, що започаткована ще за часів ЧК-НКВД-КГБ традиція безсоромно брехати й приписувати собі героїзм та цілодобову “працю на захист спокою громадян” залишилась керунком в діях й для їхніх спадкоємців з СБУ. Вибачатися за брехню, а тим паче каятися за злочини (попередників і власні) вони ніколи не наважаться. Здійснені в часі досудового слідства на вимогу захисників й самих арештованх 33 експертизи так і не зафіксували на нібито знайдених (методи обшуку дають підстави стверджувати що “вилучені” речі були підкинутими) в часі нічних обшуків в помешканнях арештованих набоях, наркотичних засобах, тротиловій шашці їхніх відбитків пальців. Так само не були виявленими цвяхи та гайки у вибуховому пристрої. До речі, згадка про наявність у вибухівці елементів враження (тих самих цвяхів та гайок) також не знайшла підтвердження.

Аналогічно до коментування скарг В'ятровича й Забілого, цинічно брехала Остапенко журналістам й про оприлюднене в мережі Інтернет відеозвернення громадяна Чернеги, який стверджував що працівники СБУ намагались змусити його підписати наперед заготовані “покази свідка” які не відповідають дійсності, проте брехливо обтяжують Мосійчука, Бевза і Шпару.

- Все, що викладено у зверненні – повний ідіотизм, спрямований на уникнення покарання за підготовку вибуху, який би міг зашкодити життю і здоров’ю громадян України у разі його вчинення. Брехлива заява зроблена з єдиною метою – відвести слідство і уникнути покарання”, – заявила тоді речниця СБУ.

Як свідок може “уникати покарання”, Остапенко звичайно не пояснила. Куций розум пристосуванки придатний лише для бездумного шельмування й озвучення наказів ворожого українському народові керівництва. Свідчення тому — реакція на подану наприкінці жовтня громадянином Бойко скаргу на ім'я Генерального Прокурора та Голови СБУ, в якій скаржник також стверджує про факти застосування супроти нього заборонених чинним КПК методів з вимогою визнати себе свідком в справі підготовки теракту. Прохання журналістів прокоментувати скаргу Бойко Остапенко не задовільнила, бовкнувши “без коментарів”.

Брехнею речниці СБУ було й твердження (з детальним описом процесу) про негайну ліквідацію шляхом підриву згаданого вище вибухового пристрою. В цивілізованій державі факт проведення експертизи над вибухівкою вже після заяви про її знищення, а тим паче долучення до матеріалів кримінальної справи висновків, які інакше характеризують її можливості, аніж про це було заявлено, повинен стати причиною порушення, якщо не кримінального, то принаймні дисциплінарного провадження. Але професійним брехунам з СБУ очей в Сірка не позичати. Сором й каяття їм геть не притаманні.
Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 12.01.2012, 17:15   # 25
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Симуляторам "голосу народу"

Приводом написання цієї статті став наклеп. Примітивний, безграмотний і переповнений непритаманними українській мові термінами. Про його існування я довідався зовсім випадково, завдячуючи тому, що його копію розмістили як додаток до опусу “Большие страсти мальнького городка”, автор якої заховався за псевдом “Андрей Правдоподобный” (електронний ресурс: режим доступу: http://h.ua/story/347482/ ).

Не беруся переповідати й коментувати зміст писанини боягуза-стукача “Правдоподобного”. Вибори до місцевих рад породжують окрім переможців й тих, хто зазнав поразки. Для наділених гідністю й інтелектом ця обставина стає підставою для роздумів й тверезого осмислення причин останньої, а позбавлені честі, совісті та гідності себелюбці шукають винних.

Обставини та висунуті звинувачення арештованим в серпні 2011 року трьом керівникам київського відділення ГО “Патріот України” (двоє з яких були депутатами Васильківської міської ради, що на Київщині), вже стали причиною кількох телесюжетів і журналістських розслідувань. Наділені вмінням відрізняти полову від пшениці відразу зрозуміли, що за брехливо висунутими звинуваченнями криється злочинний акт політичних репресій. Ні для кого не є таємницею той факт, що попри декларування демократичних принципів, формально суверенізована постколоніальна адміністрація України вдається до найпідліших методів поборення незгідних з її злочинною політикою. Прагнучи подати руку помочі арештованим товаришам (з Володимиром Шпарою та Сергієм Бевзом знайомий з 2008 року, а з Ігорем Мосійчуком з 1994-го), я опублікував в мережі Інтернет взяте в режимі телефонної розмови інтерв'ю з Ігорем (“Розмова з політичним терористом”), а також написав кілька статей (одна з яких була опублікована в газеті “Інформаційний бюлетень”, №42), в яких поділився з загалом власними думками й баченнями незаздрісного для трійці та їхніх родин становища. (“Чарівна оболонка вбивчого атавізму”, “Терористичні перипетії”, та “З приводу “викриття терористів”).

Реакція на факт надання моральної підтримки арештованим не лишилася непоміченою. Першою, шляхом “блокування доступу для подальшої публікації матеріалів, відреагувала” редакція сайту “Спільна Справа”. Ну що ж, з практикою затикання рота мені доводиться стикатися не вперше, тож нехай кріпацьке запобігання перед вимогами перейменованих в СБУ КГБістів залишиться на совісті бутафорного “революціонера” Олександра Данилюка. Наступним кроком став згаданий вище, надісланий на імена Генерального Прокурора, Голови СБУ та Міністра МВС наклеп, авторство якого взяв на себе Голова ГО “Антифашистський Блок” Д. Савченко.

Віднайти в інтернеті хоч якусь інформацію про “Антифашистський Блок”, а тим паче Д. Савченка я звичайно ж не зміг. Ця обставина, аргументи на які посилається “антифашист”, а головне - самі вимоги, дають підставу підозрювати що реальними замовниками тексту є працівники Служби Безпеки України. Пославшись на “голос народу”, легше здійснювати репресії проти незгідних зі злочинною діяльністю осілої на печерських пагорбах постколоніальної адміністрації.

Наклепник називає арештованих керівників громадської організації “Патріот України” «відморозками», «зграєю», а моє християнське співчуття ув`язненим трактує «допомогою провізією та грошима» і «писанням славетних опусів». Терміни знайомі. Аналогічними користувались його попередники за часів лихої пам'яті виродків Сталіна, Хрущова, Брєжнєва, Андропова та Черненко.

Час є найчеснішим суддею. Цілеспрямований терор, оббріхування, штучні голодомори, нав'язування фальшивих псевдовартостей та заселення теренів України расово та етнічно чужим елементом, який нічим не поєднаний з її славним і водночас трагічним минулим, так і не змогли вбити прагнення українців бути повновласними господарями рідної землі і власної долі.

Я свідомий того, що надісланий на імена Генерального Прокурора, Голови СБУ та Міністра МВС донос швидше всього стане причиною чергової провокації, з подальшими арештами, проти українських патріотів в цілому і мене особисто зокрема. Послідовникам садиста Дзержинського чеснота пошани гідності інших є ненависною. Даремно стараєтеся. Здатність вбити фізично, або ув'язнити за брехливим звинуваченням, ніколи не вб'є ідею, час якої настав. Покайтеся, грішники. Ми всеодно приречені на перемогу.
Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 12.01.2012, 17:23   # 26
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Долучаючись до дискусії про НЕК

Аналіз публічної дискусії, яку викликало обговорення нової редакції закону “Про захист суспільної моралі”, засвідчив, що значний відсоток противників прийняття закону не мають навіть анінайменшої уяви про діяльність Національної Експертної Комісії з Питань Захисту Суспільної Моралі. Поза сумнівом, що певні політичні кола намагаються використати останню як форму тиску на політичних опонентів. Особисто в мене велике занепокоєння викликає намагання змусити комісію давати експертну оцінку висловам діячів українських патріотичних середовищ. Звинуватити в поширені екстремізму й національної ворожнечі дуже просто. Для діячів українських патріотичних середовищ, які стали на захист впродовж кількох століть фізично винародовлюваного народу, ця обставина є вкрай загрозливою. Визнання “расистськими” слова пісень львівського гурту “Білий Шквал” зайве тому підтвердження. Звичайно, в цій царині є й позитивний приклад. Не останню роль в справі депортації за межі України психічнохворого чільника одного з “кримських козацьких середовищ” Віталія Храмова стали висновки НЕК, де його людиноненависницьким й українофобським заявам було дано належну оцінку.

В період з липня 2010 по лютий 2011, мені довелось пропрацювати в НЕК й дати не один висновок даній на дослідження продукції. Долучаючись до дискусії про доцільність існування НЕК, пропоную для ознайомлення лише один з висновків який мені довелось дати близько року тому.

Сподіваюсь, що оприлюднення не стане причиною звинувачення мене в поширенні порнографії.





НАЦІОНАЛЬНА ЕКСПЕРТНА КОМІСІЯ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ
04053, м. Київ, вул. Артема, 73, тел. 486-11-61, Е-mail: info@moral.gov.ua

ЕКСПЕРТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ № ____

м. Київ 29.12.2010

Головним спеціалістом відділу експертизи у галузі друкованої продукції та реклами, товарів та послуг Управління експертизи Вахнієм О.В. на підставі звернення регіонального представника Національної eкспертної комісії в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Аленіної В.М. від 02.12.10 вих. №40/8-15 проведено експертне дослідження інформації на DVD-диску щодо відповідності чинному законодавству про захист суспільної моралі й можливість її обігу на території України.

Об’єкт експертизи: 1 (один) диск для лазерних систем зчитування формату CD-R.

Обставини справи (відомі зі звернення): у зв`язку з проведенням дослідчої перевірки колективної заяви громадян щодо протиправних дій сексуального характеру, які здійснюються відвідувачами нічного клубу «86» в м. Сімферополі.

Разом з об’єктом експертизи надано: копія звернення заступника начальника управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми ГУ МВС в АР Крим Деміна С.О. від 01.12.2010 № 1643 на 2 (двох) аркушах.

При проведенні експертного дослідження використовувалися такі інформаційні джерела:
1. Закон України „Про захист суспільної моралі” від 20.11.2003 № 1296-ІV. Відомості ВРУ. – 2004. – № 14. – С. 192.
2. Основи законодавства України про культуру від 19.02.1992
№ 2141-XIІ. Відомості ВРУ. – 1992. – № 21. – С. 294.
3. Положення про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, затверджене постановою Кабінету Міністрів України
від 17.11.2004 № 1550. Офіційний вісник України. – 2004. – № 46. – С. 3036.
4. Інструкція про порядок проведення експертизи Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі, затверджена рішенням Національної комісії від 26.03.2009 № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Національної комісії від 27.08.2009 № 14 та від 20.04.2010 № 12), (ЛІГА: ЗАКОН).
5. Рекомендації визначення ознак віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а також переданих
та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів
до продукції порнографічного характеру, продукції еротичного характеру, продукції, що пропагує культ насильства та жорстокості, а також продукції, що пропагує національну та релігійну ворожнечу, неповагу до національних
і релігійних святинь та ображає національну гідність, затверджені рішенням Національної комісії від 20.04.2010 № 3 (ЛІГА:ЗАКОН).
6. Бойко М.І., Прощаков К.В. Сексологічні критерії еротики
та порнографії при проведенні експертизи сексуально відвертих матеріалів. Андрологія і сексуальная медицина. – 2007. № 1(2). – С. 19-29.
ДОСЛІДЖЕННЯ
Матеріали для дослідження надійшли у прозорому поліетиленовому пакеті файлового типу. Пакет скріплений прозорою клейкою стрічкою та опечатаний за допомогою аркуша паперу білого кольору розміром 24х43мм. На аркуші паперу містяться відтиск печатки й три підписи.
При візуальному огляді пакету виявлено порушення цілісності упакування: пошкодження пакету шляхом надриву, що не заважало доступу до об’єкту дослідження сторонніх осіб.
При огляді вмісту пакету виявлено пластиковий футляр без обкладинки й без вкладки з DVD-диском, на неробочій поверхні якого містяться графічні зображення синього й темно-синього кольорів та написи: «Mir@; CD-R; 52x; 700Mb».

Дослідження ґрунтувалось на визначеннях і положеннях:
1.Закон України „Про захист суспільної моралі”:
Стаття 1. Визначення термінів
порнографія - вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти;
продукція еротичного характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована
на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти,
не є образливою;

продукція порнографічного характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру;
суспільна мораль – система етичних норм, правил поведінки,
що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.
Стаття 2. Загальні положення
Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні забороняються.
Стаття 6. Заборона обігу предметів та продукції порнографічного характеру
Забороняється:
виробництво і ввезення в Україну творів, зображень, інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження,
їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення, реклама, збут
чи розповсюдження;
обіг, демонстрація та прокат друкованих видань, кіно-, аудіо-, відео-, радіо-, телепродукції, матеріалів на електронних носіях, інших видів продукції, що пропагують порнографію.

Під час дослідження встановлено, що на наданому диску для лазерних систем зчитування знаходяться 875 файлів з кольоровими та некольоровими фотозображеннями.
При візуальному ознайомленні з інформацією на файлах встановлено що:
файли 044, 045, 052, 139, 163, 164, 191, 192, 202, 203, 205, 211, 206, 207, 208, 212, 401, 402, 540, 663, 666, 668, 682, 727, 728, 729, 066 містять фотозображення з частковим оголенням (демонстрацією жіночих грудей), які належать до категорії еротичних зображень;

Файл 139 Файл 192
файли 091, 092, 093, 094, 095, 710, 711, 690, 691, 712, 826 містять зображення процесу цілковитого оголення жінок в громадському місці, що відносить їх до категорії еротичних зображень;

Файл 711 Файл 826
файли 109, 110, 113, 129, 133, 134, 140, 754, 757, 762, 763, 765, 770, 776, 777, 778, 779, 780, 822, 871, 866 містять зображення з самоцільною та спеціальною демонстрацією жіночих геніталій, що є ознаками порнографії;

Файл 871 Файл 866
на файлі 867 зафіксовано можливе здійснення мастурбаторних дій рукою;

Файл 867
файли 848, 850, 868, 869, 870 містять зображення з спеціальною демонстрацією ануса;

Файл 870 Файл 848
файли 782, 783, 784, 785, 786, 787, 788, 789, 790, 791, 792, 793, 794, 895 містять зображення з мастурбаторними діями з використанням стороннього предмету, з демонстрацією анального отвору, розведенням сідниць рукою;

Файл 784 Файл 794
файли 524, 525, 527, 533, 534, 535, 536, 549, 634, 635, 636, 647, 648, 650, 723, 733, 734, 735, 736, 799, 800, 807, 808, 809, 810, 813, 814, 815, 823, 827, 828, 829, 836, 835, 838, 839, 840, 841,842, 843, 844, 845, 846, 847, 862, 872, 873, 858,859, 860, 861 містять зображення з непристойними рухами тіла, які імітують статевий акт;

Файл 524 Файл 636
файли 742, 743, 745, 746, 747, 748, 749, 752, 773, 774 містять зображення з непристойними рухами тіла, а саме, імітацією статевого акту в неприродній, збоченій формі;

Файл 745 Файл 773
Проаналізувавши інформацію, яка міститься на наданому DVD-диску було встановлено, що запропоновані для дослідження фотозображення не містять жодної культурної або наукової цінності, не відносяться до категорії наукових, науково-популярних, освітніх з питань статевого виховання, не мають жодного медичного призначення, не містять художності.
Зафіксовані на фотографіях сцени порушують чинне законодавство про захист суспільної моралі, оскільки містять крупнопланове відтворення зображень статевих органів, що є порнографією.
Особи, які зображені на фотографіях, вдаються до дій що в цинічній формі демонструють неповагу до суспільства та порушують загальноприйняті в суспільстві норми моралі, які виражаються в демонстративному оголенні в громадському місці, здійсненні непристойних рухів тіла що імітують статевий акт в присутності оточуючих, безсоромно спонукаючи їх до негідних вчинків. Фотозображення, на яких зафіксовано сцени розбещення, не відповідають моральним критеріям суспільства, ображають честь та гідність людини.

ВИСНОВОК
Досліджений за звернення регіонального представника Національної експертної комісії в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Аленіної В.М. від 02.12.10 вих. №40/8-15 диск для лазерних систем зчитування формату CD-R, який згідно з інформацією у цьому ж зверненні надано заступником начальника Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми в Автономній Республіці Крим С.А. Деміним не відповідає вимогам чинного законодавства про захист суспільної моралі, оскільки містить зображення, що відповідно до статей 1, 2 та 6 Закону України „Про захист суспільної моралі” відносяться до продукції порнографічного характеру, яка заборонена до виробництва та обігу в Україні.


Головний спеціаліст відділу експертизи
у галузі друкованої продукції та реклами,
товарів та послуг; О.В. Вахній
Згоден
Начальник відділу
Управління експертизи В.П. Корнелюк
Згоден
Начальник Управління експертизи

Д.В. Аносов
Погоджую
Голова Національної експертної
комісії України з питань захисту
суспільної моралі В.В. Костицький
„______” _______________ ______р.
М.П.

Востаннє редагував Oles Vahnij: 12.01.2012 о 17:27 .
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 16.01.2012, 17:51   # 27
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Переконливі аргументи

Суспільство, в якому існуючі механізми розв`язання викликів часу і посталих проблем уже не ефективні або й взагалі не діють, потребує докорінних реформ й оновлення. Гальмування або ігнорування цих чинників нерідко штовхають небайдужих до долі рідного народу на радикальні вчинки.

Станом справ на весну 1992-го року, дві досить таки чисельні київські громади УГКЦ не мали в своєму розпорядженні жодного храму для відправи духовних потреб вірних. Літургії правилися просто неба. Письмові звернення до державних установ та публікації в ЗМІ цинічно ігнорувалися неочікувано для самої себе суверенізованою постколоніальною адміністрацією. Ця обставина свідчила про байдужість до долі платників податків й не давала жодних сподівань на позитивне вирішення проблеми. Підозрюю, що тогочасне небажання клиру УГКЦ йти на компроміс з постокупаційною адміністрацією, відмова від участі в ініційованих режимом підлих ігрищах, були причиною відмовлянь й прагнення обмежити юрисдикцію УГКЦ виключно західними теренами України. Цей ненормальний стан речей змушував до активної протидії.
Напередодні Свята Воскресіння Христового, квартет активістів київського осередку Спілки Української Молоді (автор цих рядків був серед них), разом з в'язнем комуністичних таборів Ігорем Бондарем, завітали до Київської Міської Державної Адміністрації. Відверто кажучи, ми не мали чіткої уяви з ким конкретно доведеться спілкуватися. Отримуючи перепустки, з'ясували, що справою контакту з релігійними громадами займається особа на прізвище Соловей. Пошуки останнього в коридорах установи зайняли близько двадцяти хвилин. Не відрекомендовуючись й не обтяжуючи себе поясненням причин нашого візиту, ми вивели його з службового кабінету, завели до туалетної кімнати й відчинили вікно. Якщо мені не зраджує пам'ять, дійство відбувалося на сьомому поверсі. Пославшись на ігнорування поданих раніше звернень, Ігор Бондар декілька разів стусанув бюрократа по обличчю й в тіло, після чого запитав, яким саме чином проблема надання сакральних споруд вірним обох громад УГКЦ буде вирішена. Неабияк наляканий перспективою бути виштовхнутим з вікна, посадовець мало не плачучи запевнив що в найкоротший строк докладе титанічних зусиль задля вирішення кількарічної проблеми. Умовляння справили на Бондаря враження, тож град стусанів припинився, а пану Солов'ю було запропоновано відразу зайнятися вирішенням взятого на себе зобов'язання. Прощаючись, я запевнив, що в разі скарги до органів міліції, я особисто, і вкрай жорстоким способом, позбавлю його та членів родини життя.
Увечері того ж дня, “відповідальний за зв'язки” зателефонував втомленому довготерпінням політв'язневі й повідомив про рішення надати “для задоволення духовних потреб на період релігійного святкування” дзвіницю Церкви Миколи Доброго, яка розташована за адресою м. Київ, вул. Покровська 6, та ротонду на Аскольдовій Могилі. В тій же телефонній розмові, пан Соловей порекомендував не повертати його підлеглим ключі від храмів а продовжувати “здійснювати там релігійні обряди” й запевнив, що незабаром влада прийме окреме рішення про передачу сакральних споруд у власність громад на довший час. Цим здобутком, вірні УГКЦ користуються і нині. Нецивілізований метод дав практичну користь.

Нинішнє буття засвідчило, що аналогічні події відбуваються і у великій політиці. Цілеспрямовано населені у Латвію в період окупації та донині так і не депортовані на історичну батьківщину москвини та євреї, зібрали упродовж 2011 року близько 170-ти тисяч підписів з вимогою надати державний статус російській мові. Формальним ініціатором того паскудства виявився навіть не громадянин Латвії Владімір Ліндерман. Зрозуміло що зухвалість знахабнілих від безкарності приблуд та приходьків викликала серед латишів обурення. Згідно Конституції, зібрані підписи зобов'язували президента Андріаса Берзіньша подати на розгляд сейму відповідне подання. Виконуючи 20-го грудня минулого року бюрократичну формальність, він рішуче засудив ідею зрівняння мов автохтонів та вчорашніх окупантів, і заявив про готовність піти у відставку в разі її схвалення.

Замах на мову звичайно ж шокував латишів і викликав адекватну реакцію. “Для всіх патріотів Латвії, латвійська мова – святе! Вона була, є і буде єдиною державною мовою", - заявив, депутат сейму Райвіс Дзинтарс. “Ми прагнемо щоби Латвія була національною країною, а не малою Росією”, - підтримала його колега Вінета Пориня. На відміну від України, в присязі депутата сейму присутнє речення що захищає державний статус латвійської мови. Конституція Латвії містить 5 статей а латвійське законодавство ще й декілька законів, які захищають національну ідентичність та регламентують використання мови. Неналежне володіння, як і будь-яке порушення, караються справедливим штрафом.

Варто визнати, що населені всупереч волі автохтонів москвини Латвії, перебувають в суттєво кращому становищі аніж їхні єдинокровні брати в сусідніх Литві та Естонії. На відміну від останніх, де більшість окупантів так і не отримали статусу громадян, внаслідок шаленого тиску кремлівських чинників, керівництво країни пішло на поступки, й визнало громадянами цілеспрямовано оселену за часів вже почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Союзу погань. Як і передбачали політологи та аналітики, поступку латвійського керівництва москвини сприйняли проявом слабкості, й зажадали більшого. Під сучасну пору, завдячуючи грошовій підтримці Кремля та міжнародно-кримінальній діяльності (статус латвійського громадянина для москвинів та членство Латвії в міжнародних європейських структурах цьому суттєво сприяють) уможливили налагодити незалежний від державних чинників спосіб життя. У Латвії функціонують російськомовні газети, радіо, телебачення й освітні заклади. Чужинці мають всі можливості ігнорувати латвійські закони, не володіючи латвійською мовою здобувати освіту та мати інформацію. Таке собі безтурботне життя в непередбаченій для них Богом і природою країні.

Дискутуючи довкола подання президента, активісти патріотичних середовищ заявили про готовність знайти кожного парламентарія, який проголосує за надання російській мові статусу державної, й фізично за це покарати. Запевнення стосувалися, в першу чергу, депутатів проросійської фракції “Центр Згоди”. Голосування (депутати-латиші навіть на обтяжували себе зайвими дебатами) відбулося 22-го грудня. Зі ста парламентаріїв, 60 проголосували проти, решта, не бажаючи бути битими прямо в сесійній залі, від участі в голосуванні завбачливо відмовилися. Не в кращому становищі опинилися й ті, хто підтримав авантюру Ліндермана. Кожному з них, організатори акції ставили в паспорт штамп синього кольору. Факт його наявності, латиші роботодавці вже оцінюють шляхом звільнення підлеглих росіян з роботи. Цинічна зухвалість й наруга над пам'яттю знищених в часи окупації не повинні лишатися безкарними.
Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 09.03.2012, 07:33   # 28
Вадя Ротор
Користувач
 
Аватар для Вадя Ротор
 
Реєстрація: 21.09.2010
Звідки Ви: КИЇВ
ПП: Меритократія
Дописи: 82
Репутація: 22
Типово

Цитата:
Допис від Oles Vahnij Переглянути допис
• забезпечення стабільних джерел фінансування вітчизняного кіновиробництва
За рахунок чого?

Цитата:
Допис від Oles Vahnij Переглянути допис
• забезпечення присутності вітчизняних фільмів на світовому ринку кіно
Яким чином?

Цитата:
Допис від Oles Vahnij Переглянути допис
• модернізація кіно-виробничих потужностей
Держава не захоче цим займатися: у неї багато більш нагальних проблем.
__________________
Націлений на УСПІХ! Vadia Rotor forever!
Вадя Ротор зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 19.03.2012, 10:02   # 29
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово

Не траба все так драматизувати. Достатньо кілька законів. Нещодавно узгодили справу про зняття двох фільмів про Тараса Шевченко. Особисто я проти того аби Остап Ступка грав Шевченка в фільмі. Репутація цього хоч і талановитого дядька зіпсована його участю в москвинському "Назад в будущеє". Але для фільмів і гроші знайшлись, і від податку вже звільнили. Хіба не приклад гідний подальшого вдосконалення?
Навіть вкрай великий шлях потребує першого кроку. А нині, на жаль, лише балачки
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 19.03.2012, 10:04   # 30
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Гортаючи ще не пожовклі шпальти

Аналіз публікацій в поважних загальноукраїнських виданнях, зфокусував мою увагу на небажанні, і навіть побоюванні журналістів дати чітку й тверезу оцінку подіям за опис або висвітлення яких вони взялися. В більшості випадків, автори обмежуються «неупередженою» костатацією факту, і лише окремі дозволяють собі наштовхнути читача на якусь думку. Дати ж чітке пояснення і тим самим донести до загалу правду - наважуються одиниці. Відсутність нехай і суб'єктивних оціночних суджень, не сприяє формуванню в громадскості спільного світосприйняття, та не узабезпечує загал вцілому й окремих громадян зокрема від повторних помилок.

Публікація в бізнесовому журналі “І. Статтус” №3(121) за 18.01-24.01.2010, без жодних коментарів повідомила про скасоване розпорядженням Кабінету Міністрів від 23.12.09. обов'язкове сертифікування продуктів харчування. Відмову від контролю якості 17-ти груп харчових продуктів, Україна здійснила йдучи на зустріч вимогам Всесвітньої Торгової Організації. Згідно слів тогочасного міністра економіки, відмова від сертифікації якості продукції була однією з головних умов надання Всесвітнім банком займу розміром в 500тис. доларів для фінансування дефіциту бюджету. Перейняті пошуком особистого зиску підприємці звичайно ж вітали скасування обов'язкового сертифікування, проте аналітики й фахівці застерігали, що це суттєво збільшить кількість неякісної продукції та фальсифікату. Негативні наслідки принизливого запобігання перед наднаціональними фінансово-політичними структурами не змусили себе очікувати. Нині, полиці крамниць переповнені продукцією яка становить загрозу здоров'ю платників податків, проте органи контролю позбавлені одного з найголовніших аргументів в справі протидії.

Не дали тверезої оцінки перебуванню України у ВТО й журналісти газети “Комерсанть”. В числі №176(1450) від 28.10.11. повідомлялось, що минулий рік був щедрим на врожай цукрового буряку. Згідно висновків фахівців галузевої асоціації “Укрцукор”, рівень споживання цукру в Україні сягає 1,86 млн. тонн на рік. Зібраного врожаю вистачало для виробництва 2,1 млн. тон. Проблемою для України також виявилось членство у згаданій вище ВТО, яке зобов'язувало нашу державу щорічно імпортувати 260тис. тон цукру-сирцю. Виробники вітчизняного продукту звичайно ж звернулись до президента з проханням доручити кільком міністерствам провести переговори й умовити бюрократів-глобалістів скасувати хоча б на рік обов'язкову купівлю Україною нав'язаної квоти. На жаль, ця звістка так і не стала причиною уважнішого дослідження й аналізу того стану в якому опинилась Україна після підпису угоди однополярного спрямування. Публікуючи звістки про скасування розпорядження про обов'язкове сертифікування продуктів харчування та вкрай невигідне і обтяжливе імпортування цукру-сирцю, журналісти не наважились засудити практиковану від самих початків проголошення незалежності практику пояснення власних дій та вчинків посиланням на вимоги зовнішніх чинників. Прикро, але про реальне призначення держави, як суспільної інституції, нині майже не згадують. Звідсіля і значний відсоток нинішніх бід та негараздів.

Офіціоз українських письменників, газета “Літературна Україна” за 06.10.11. в статті Марини Варич “Вечір пам'яті Михайла Логвиненка”, процитував кілька речень з виступу доньки літератора Олени, яка зокрема розповіла, що батько, досліджуючи «творчість» Миколи Островського, “акцентував увагу на тому, що твір “Як гартувалась сталь” спершу було написано українською мовою.” Переклад на російську та корегування сюжету, Островський здійснив нібито під тиском більшовицької цензури. Важко зрозуміти логіку автора замітки про подію й акцентування на фактах які жодного відношення до української літератури не мають. Невже нав'язувана для обов'язкового вивчення школярами періоду окупації примітивно-упереджена й антинаціональна в своїй суті, навіть за умови україномовності писанина, має вагоме і принципове значення для національної культури вцілому і літератури зокрема? Навіть якщо факти фізичної недуги Миколи Островського в часі написання та тиск більшовицьких пропагандистів відповідають дійсності? (Відверто кажучи, останню обставину ставлю під сумнів.) Прикре і ганебне явище атеїстичної віри в земний рай та слугування українцями окупантам (тим-же Островським, Приймаковим, Маркус, Галаном, Кожедубом, совєцьким генералом Дерев'янком, Боженком та ін.) мусить трактуватися зрадою рідному народові й зобов'язує до пошуків шляхів подальшого унеможливлення. Особисто мене й переважну більшість моїх знайомих ніколи не наповнювала гордістю україномовність запроданця Ковпака. То чому хтось намагається нині змусити мене повірити в щирість, відданість й патріотизм Островського? Під сучасну пору, як і в період бездержавності, українців позбавляють перспективи жити в національній державі. Претендуючі ж на роль інтелігенції (себто культурної та інтелектуальної еліти) не наважуються подати сміливий і принциповий голос на захист правди.

Не вдались до тверезого аналізу явища зденаціоналізації й журналісти з “Газета по-українськи”. Число (№154(1307) за 21.10.11. повідомляє про звільнену з ізраїльської в'язниці етнічну українку Ірину Саріхне (в дівоцтві Поліщук). Побіжно згадавши про її участь в теракті проти ізраїльських вояків, газета не обтяжила себе поясненням причини долучення українки до участі в єврейсько-арабському конфлікті. Читачів так і не наштовхнули до роздумів над тим, чим насправді в Україні є мусульманські громади, і яку загрозу етнічній спільноті становить шлюб з чужинцем. В ідеалі, факт відречення від рідного, перехід у віру яка в історії України асоціюється виключно з окупантами й негативом, повинен трактуватися зрадою. На жаль, злюмпенізованих в період бездержавності українців відучили мислити категоріями обов'язку та відповідальності перед нацією. Підозрюю, що прагнення уникнути звинувачень в ксенофобії, змусило редакцію обмежитись сухим повідомленням й не обтяжувати себе попередженням про наслідки.

Впродовж останніх двох місяців, активісти патріотичних середовищ втішаються “перемогою”, довідавшись що жоден з арештованих по підозрі в підриві пам'ятника Сталіну у Запоріжжі наприкінці 2010р., вироком суду так і не був позбавленим волі. Насправді, підстав для тріумфу вкрай замало. Опублікована на початку січня минулого року в офіціозі Когресу Українських Націоналістів “Нація і держава” розповідь Ростислава Винара “Аль-Коляда” або репортаж “терориста” про пережите в часі затримання й методи поводження з ним працівників СБУ та МВС, повинна була стати причиною суспільного збурення й відставки міністрів-силовиків. Побиття, хамське поводження, образи, приниження, вимоги визнати себе винним у скоєнні дій які не чинив, допит в нічний час, трата бюджетних коштів на перевіз чартерним авіарейсом з Івано-Франківська до Запоріжжя гурту брехливо-звинувачених... Не повинна оминути кара й рядових виконавців. Проте, цього так і не сталось. Прикро, суспільство в якому живемо є серйозно хворим на відсутність співчуття ближньому.

Чудовим прикладом принципової громадянської позиції й заклику до протидії свавіллю посадовців постколоніальної адміністрації, може бути коротенька замітка “Боргова залежність” в газетці “Точка” за 01.03.2012. Нагадавши, що в нинішньому році Київ мусить повернути взятий кілька років тому формальним міським головою Л. Чернівецьким кредит в сумі 250млн. доларів міжнародним фондам сумнівної репутації, автор відразу вдався до аналізу причин з'яви боргу. Окрім того, читачів відразу ж повідомили, що нав'язана без згоди киян адміністрація в особі Олександра Попова, не знайшла кращих шляхів подолання проблеми, як взяття ще одного, дещо більшого кредиту, задля погашення попереднього. Закликаючи киян засудити практику перетворення Києва зокрема й України вцілому у всесвітнього боржника, автор замітки рекомендує «потрусити крадіїв челядників». Порада не позбавлена здорового глузду.

Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки


Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 21:18 .