Реєстрація

Спільнота

ЧаПи

Календар


Назад   Чорна Рада-національний форум політичних дискусій > Політичне > Ваші статті

Реакція системи на справедливу протидію

Ваші статті

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 21.05.2013, 19:58   # 71
Ейхман
Користувач
 
Аватар для Ейхман
 
Реєстрація: 18.01.2010
Дописи: 588
Репутація: 46
Типово

Цитата:
Допис від Profesor Переглянути допис
Треба було сввяткувати Родіну Мать. Доки Батьківщина досі існує!
Треба було мити своїх предків
Ейхман зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Sponsored Links
Старий 19.06.2013, 12:21   # 72
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Постать

Непередодні Пасхи (Христового Воскресіння) 1993-го року, в помешканні редактора газети “Нескорена Нація” Романа Коваля, мені випало познайомитись з Петром Хмаруком. Зовнішність жодним чином не виказувала в ньому колишнього боївкаря. Невисокого зросту, не огрядний (проте з “черевцем”), гладко виголене обличчя, накрохмалена, біліша від снігу сорочка, в окулярах з недешевою оправою. Зазначу, що до першої безпосередньої зустрічі доводилось чути про цю постать і раніше. Більшість з тих, кому мушу завдячувати заочному знайомству запевняли, що факт долучення Хмарука до організованого патріотичного руху серйозно підсилить позиції небайдужого до долі України люду.

Наше перше, більш ніж годинне спілкування, не дарувало можливості відразу побачити в ньому наділену багатьма харизмами людину. Дещо пізніше він пояснив власне небагатослів'я прагненням придивитися до мене й намаганням зрозуміти з ким має справу. В ті часи, Роман Коваль, як редактор радикально-опозиційної постокупаційному режимові Кравчука газети, й фактичний очільник політичної партії “Державна Самостійність України” (газета “Нескорена Нація” була партійним офіціозом) майже щодня зустрічався з громадськими активістами та політичними діячами. Нерідко в тих зустрічах доводилось брати участь й мені. Станом справ на той час, я був заступником голови київського осередку Спілки Української Молоді. Прагнення бути безпосереднім учасником процесу поборення лишених у спадок вже почилою (і геть не в Бозі) злочинною системою Сов'єтського Союзу зла і несправедливості, помножені на ще юнацький радикалізм, дарували чимало сил та енергії. Пригадую, що впродовж дня я встигав провести кілька зустрічей, та взяти участь в якійсь (нерідко й не одній) з акцій.

Не відклались в моїй пам'яті й деталі кількох наступних, здебільше короткотривалих застрічей. Хмарук матеріально допоміг панові Роману в справі видання брошури з його статтями, профінансував видання кількох номерів газети й оплатив проведення Збору ДСУ в актовій залі будинку Спілки Письменників України. Крок до ближчого знайомства пан Петро зробив першим, запросивши мене до своєї оселі. Це відбулось в грудні 1993-го року, в його однокімнатному помешканні шістнадцятиповерхового будинку. Перед розмовою, пан Петро почастував густим ситним борщем.

Хмарук не обтяжував мене оповідями про минуле й викладом деталей власної біографії. Розмова відразу набрала конкретного русла. Його цікавив реальний стан справ в молодечому та націоналістичному середовищах, наявність або відсутність “здатних на чин”. Форма спілкування жодним чином не обтяжувала. Навіть більше. Окремі натяки, поради, обіцянка підтримати ініціативи в разі необхідності, дарували розуміння того, що його слова не є пустопорожнім дзвоном. Мені і нині тяжко зрозуміти, чим саме, з хвилини нашого ближчого знайомства мені вдалось здобути його увагу та прихильність.

Гадаю, доречною буде коротенька перерва в справі оповіді про моє особисте з ним спілкування, й виклад кількох віх його біографії. По батькові, Петро Хмарук належав до козацьких нащадків. Певно гук невгамовної і не здатної до примирення з брехнею, підлістю й несправедливістю крови, ще в юнацькому віці штовхнули його до конфлікту зі злочинною системою нівелюючого людську гідність марксово-ленінського вчення. З його адептами та плодами він дійсно був жорстоким.

Несприйняття злочинного й несправедливого устрою нерідко стає причиною вчинення дій які є незрозумілими для мовчазного і не здатного до спротиву злу вічно переляканого плебсу. В часи формування злочинних кланів господарницької номенклатури (60-70-ті роки вже минулого століття), Хмарук зумів обкласти даниною значну частку наділених посадами шахраїв. Причетні до розподілу коштів й дефіциту воліли мовчки “ділитись”, але не ускладнювати собі життя скаргами до КГБ й ОБХСС. Ярмаркові м'ясники, картярі, директори і завгоспи відомчих баз й недешевих ресторанів, небезпідствно побоюючись кари, виділяли паперові асигнації “на українську справу”. Вилучані кошти йшли на підтримку ув'язнених патріотів та їхнім родинам.

Козацька хвацькість й небажання “пливсти за течією” спільно з аморфним й позбавленим чітких орієнтирів “радянським народом”, насправді і в ті часи ставали причиною захоплення. Донині шкодую, що не розпитав в Хмарука деталей багатьох, табуюваних і нині подій. Йдеться про втечі з таборів й переховування від переслідувань на Кавказі, “екси”, котрі сухою і бездушною мовою міліційних протоколів трактувались “розбійними нападами”, застосування методів конспірології з наклеюванням вус й густої бороди, перевдяганням, фарбуванням волосся й використанням лінз.

Значна кількість дій і вчинків Хмарука багатьом нині видаються беззмістовним радикалізмом, нікому не потрібною жертовністю, і навіть “ провокацією й дискредитацією ідеї”. Дійсно, хіба могла серйозно зашкодити й підірвати підмурівок тоталітарного комуністичного устрою стрілянина оточених відчайдух з озброєними церберами системи? Можливо й ні. Але вимушене застосування броньованої військової техніки супроти гурту небажаючих піймати до гори руки (а серед них й Петро Хмарук) котрі забарикадувались в одному з будинків у Пущій Водиці (поблизу Києва) набуло широкого розголосу не лише в Україні. Закордонні кабінетні політологи отримали дієве підтвердження бортьби з окупантами поневоленим українським народом.

Справа визнання в'язнями тюрем й таборів харизми не є настільки простою, як це зображуєть нині в дешевих, примітивних, й вульгарних, нібито кримінальних серіалах. Дійсність набагато страшніша, й суттєво різнится від тієї, котру подають всеядним споживачам. Гідна поведінка, непритаманна значній кількості арештантів гуманність до ближніх, а головне принциповість й послідовність в справі втілення в життя сповідуваних поглядів й переконань свідчать, що українська національна ідея не була для пана Петра пустопорожнім дзвоном. Авторитет й повага здобувались організацією страйків ув'язнених й підняттям (ще раз нагадаю, що в семидесятих роках минулого століття, в часи глухої брєжнєвщини) синьо-жовтого стягу. Вірним декларованим гаслам залишився Хмарук й після проголошення незалежності. Саме його меценатській підтримці в скрутну годину завдячують київські храми УГКЦ Миколи Доброго (що на Подолі) й Аскольдової Могили. Оплачені ним астрономічні по тим часам рахунки та здійснення ремонтних робіт суттєво зміцнили позиції церкви, переслідуванням клириків і вірних якої в часи бездержавності йому довелося бути. Згадка ж його імені в часи “бурхливих 90-их” була надійним захистом для багатьох підприємців від здирників, й нерідко зупиняла конфлікти які могли скінчитись смертю задіяних і причетних.

Для багатьох показовими мусять бути ті обвинувачення, згідно яких героя цього спогаду репесовували каральні органи. За часів окупації його судили за зберігання зброї, пограбування і розбійні напади, друк антикомуністичної літератури, грошових знаків комуністичної імперії й фальшивих лоторей. Впродовж 1994-го року я неодноразово відвідував судовий процес, де Хмаруку закидували спробу незаконного перетину кордону, наявність в нього підробних документів, замах на життя колишнього компартійного функціонера й тогочасного очільника постокупаційної адміністрації Леоніда Кравчука, причетність до замаху на життя злодійкуватого прем'єр-міністра Павла Лазаренка. Після звільнення, Хмарук відійшов від ДСУ, й долучився до діяльності нарешті отримавшої реєстрацію як політична партія Української Національної Асамблеї.

В'язниця ніколи і нікому не дарувала додаткових років здоров'я. Вимушені цілодобова напруга, очікування провокацій, неналежне харчування, обмеженість в можливості пересуватись й викликані таким побутом нервові стреси суттєво підривають здоров'я. 35 років тюрем й таборів таки дались взнаки. Востаннє побачити Хмарука довелось наприкінці листопада 2008-го року, в одній з київських лікарень, за два дні до смерті. Він вже чув сухе, позбавлене будь-яких емоцій повідомлення лікаря про її неминучість впродовж кількох найближчих днів. Наша останнє розмова мало чим різнилася від тієї якою була в день знайомства. Він і цього разу більше слухав, також давав поради й кликав не сходити з обраного шляху.

Мені важко пояснити, чому Господь іноді так швидко забирає з цього світу до себе найкращих. Здавалося б, жертовність прагнучих вдосконалити цей світ заслуговує на Його милість. Проте глибокі і сакральні роздуми над цим дарують втішні пояснення. Земна мандрівка скованої тілом людської душі є випробуванням, екзаменом на право довічно бути з Творцем після переходу межі з-за якої вороття назад вже неможливе. Фізична смерть вірних і свідомих свого призначення є формою звільнення від мук суєти цього грішного світу.

Нехай земля його тілові буде пухом! Вічна пам'ять! Слава герою!

Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 12.07.2013, 17:55   # 73
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Безальтернативний шлях гуманізації

Запропонований Президентом України понад рік тому фахівцям для обговорення новий Кримінально-Процесуальний Кодекс України (КПК) зазнав чималої (і як дехто вважав нищівної) критики з боку діячів та активістів вічно невдоволеної опозиції. Насправді, лише окремі пункти набулого чинності в листопаді минулого року КПК, в першу чергу тих, котрі стосуються формування доказової бази органами досудового слідства, не витримали випробування часом й дійсно потребують першочергового обговорення, доопрацювання і законодавчо закріпленого вдосконалення. В цілому ж, нині вже діючий КПК є суттєво гуманнішим від попереднього й відчутно полегшує права і становище підозрюваних, підслідних, обвинувачуваних та підсудних. Удосконалення нині практикованих й запровадження нових норм в царині визначення статусу вищезгаданих категорій, наперекір упередженим застереженням недоброзичливців, жодним чином не збільшили рівня побутової злочинності. Суттєве розширення практики взяття на поруки, грошової застави, домашнього арешту та особисті зобов'язання не стали причиною масового ухиляння підслідними від органів досудового розслідування та нез'яви підсудними до суду задля участі в судовому розгляді кримінальної справи по суті. Водночас, упродовж кількох місяців дії нового КПК, на 40% (13.250) зменшилася кількість осіб утримуваних в підпорядкованих органам МВС ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ), та підпорядкованих Державній пенітенціарній службі України (ДПтСУ) слідчих ізоляторах (СІЗО). (З 32.000 станом справ на 01.12.12. до 18.750 станом справ на 14.06.13.) Насправді, розширення застосування альтернативних превентивних методів (поруки, домашній арешт, особисті зобов'язання, застава) — є позитивною тенденцією в царині гуманізації кримінальної юстиції.

На жаль, процес гуманізації поки-що обмежився виключно запровадженням нового КПК. Поза увагою відповідних відомств та його критиків залишаються установи, які перебувають в підпорядкуванні ДПтС України. Складається враження, що державу жодним чином не цікавить доля й майбутнє осіб, які вироком суду на підставі статей КПК 1960-го року і вже нового КПК визнані винними у скоєнні злочину, і відбувають покарання у виправних установах, або ще не є визнаними й утримуються рішенням суду в ІТУ та СІЗО.

Варто визнати, що переважна більшість чинних нині норм, котрі визначають права та обов'язки “спецконтингенту” (себто взятих рішенням суду під варту на час досудового й судового розслідування, і утримуваних в ІТУ й СІЗО, та визнаних судом винними у скоєнні злочину, й вже відбуваючих покарання в виправних установах) є успадкованими від тоталітарної системи Радянського Союзу. Вітчизняні й міжнародні правозахисні організації вже давно визнали їх виключно репресивними, й такими, що не сприяють становленню засуджених на шлях виправлення. Численні, нічим не виправданні обмеження, замкнений простір, надзвичайно суворий режим, значне звуження особистого простору, велика кількість побутових незручностей (часто штучно створених), нерідко стають причиною роздратуваннь, неврозів, психічних зривів, конфліктних ситуацій, провокують до вчинення злочинів вже в установах виконання покарань, членоушкоджень та суїцидів.

Відсутність прозорості й належного контролю за діяльністю установ ДПтС України з боку контролюючих органів (Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України), а також незалежних громадських організацій, уможливлюють корупцію й посадові зловживання. Вкрай незадовільне медичне обслуговування, позбавлене найнеобхідніших вітамінів харчування, різка зміна оточуючого середовища, фактична бездіяльність соціально-психологічної служби та кімнат психологічної релаксації, сутєві обмеження й настороженість до діяльності релігійних організацій, вкрай рідкі для багатьох спілкування з рідними та близькими, вимоги пересуватись виключно строєм, стають причиною дезорієнтації особистості, внутрішньоособистісних конфліктів, проявів насилля, конфліктів між арештованими та працівниками пенітенціарної служби, суїцидів і навіть вбивств. Факт прямого підпорядкування психологів пенітенціарних закладів виховній службі виправної установи, нерідко стає причиною примушення їх виконувати невластиві функції, які притаманні виключно режимній частині.

Незаздрісне і вкрай незадовільне становище осіб взятих рішенням суду під варту вцілому, жодним чином не свідчить про відсутність спроб окремих працівників і навіть представників керівного складу виправних установ та слідчих ізоляторів шукати шляхи для вирішення посталих проблем. Здебільше, це обмежується дозволом на необмежену кількість харчових передач та в більшості випадків малоцікавими творчими зустрічами.

Безугавні апелювання в бік недосконалості законів в дійсності не вирішують викликів з якими доводиться стикатись. Насправді, чимало пунктів і статей чинних нині прав, норм і вимог щодо внутрішнього розпорядку, є дійсно гуманними, й такими що позбавляють опонентів нинішньої влади підстав для критики і закидів. Проте на практиці, принаймні станом справ на даний час, вони є лише задекларованими на папері. Певно не бажаючи обтяжувати себе їх виконанням, значна кількість пенітенціаріїв дозволяють собі довільно, на власний розсуд трактувати власні посадові обов'язки і права арештантів, й знаходити підстави для їх невиконання та ігнорації. Аналіз скарг поданих на умови утримання в виправних установах свідчить, що саме невиконання гарантованих норм і прав найчастіше стає причиною критики й атак з боку арештованих та засуджених.

Досвід передових країн світу свідчить на користь необхідності гуманізації пенітенціарної системи. Затрачені кошти і зусилля дають позитивні наслідки. Логічним продовженням в справі гуманізації всього суспільства після вступу в дію нового КПК, буде розширення прав та можливостей осіб взятих рішенням суду під варту та визнаних судом винними у скоєнні злочину. Прийняття суттєво гуманніших “Правил внутрішнього розпорядку Управління виконання покарань” якими формально керуються пенітенціарії, може стати черговим, і геть не показовим кроком в справі гуманізації українського суспільства вцілому та пенітенціарної системи зокрема. Збільшення кількості довготривалих і короткотривалих побачень впродовж року (нині засуджені мають право лише на чотири довготривалі побачення на рік), чітке розмежування повноважень соціальної та психологічної служб, належне і неупереджене реагування на скарги та звернення арештованих, спрощення порядку листування засудженими й надання цього права взятим під варту підслідним та підсудним, надання можливості представникам громадських та релігійних організацій здійснювати нагляд за дотриманням законності в місцях позбавлення волі, сприятиме поверненню до суспільства повновартісними осіб які схибили або вчинили злочин.

Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 15.07.2013, 23:06   # 74
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Злодійкуватий цербер

Лихим і тяжким спадком почилого (і геть не в Бозі) тоталітарного Сов'єтського Союзу є нічим не пов'язана з народом зграйка управлінців та орда виконавців її наказів і забаганок. Значний відсоток причетних до влади полюбляють показово хизуватися нагодою визначати і навіть вирішувати долю решти. Аномальні для цивілізованого суспільства зверхнє ставлення до загалу, вкупі з зухвалістю і нічим не виправданою жорстокістю, нині перетворились в ганебну норму.

Згідно задекларованих на папері обов'язків, вимог і норм, органи МВС, СБУ, прокуратури й податкової міліції покликані виключно для здійснення реалізації державної політики в царині захисту прав громадян (платників податків). В дійсності, особовий склад вищезгаданих служб, слухняно, без найменшого докору сумління, стоїть на варті режиму, котрий в своїй суті є сатанинською антинародною структурою. Будь-які, навіть найбезневинніші прояви незгоди і обурення нинішнім свавіллям, трактуються замахом на державний устрій, злочином, й нещадно репресовуються.

Після прийняття під тиском громадскості Кабінетом Міністрів 15.05.09. постанови про заборону діяльності закладів де за оплату здійснюються азартно-ігрові дії (казино та зали ігрових автоматів), про факт продовження їхнього функціонування не писали хіба-що ледачі та вузькопрофільні видання. Цей ненормальний стан речей давав підставу підозрювати захисників системи в матеріальній зацікавленності.

В березні 2012-го року, громадський активіст Микола Єременко звернувся з усною скаргою до керівника Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві Юрія Гладика на факт безперешкодної і геть не прихованої діяльності кількох зал ігрових автоматів на території району. Факт з'яви в райвідділі міліції громадського активіста викликав в очільника районної міліції бурхливе роздратування. Не уникаючи і не соромлячись ненормативної термінології, Гладик заявив:
-В моєму районі такого немає.

Поясненням, чому, і на яких підставах Святошинський район столиці є його власністю, Гладик звичайно ж себе не обтяжив. Проте подальші наполягання Єременка таки дали результат. Довідавшись адресу закладу, Гладик запропонував Миколі в супроводі двох працівників карного розшуку оглянути “місце можливого злочину”. На час прибуття, двері закладу виявились зачиненими, а на стук і вимоги відчинити ніхто не реагував. Біля зачинених дверей тупцювали кілька осіб, котрі нарікали на перервану гру, забуті в залі особисті речі й поведінку працівників закладу. Останні, нічого не пояснивши просто виключили енергію й виштовхали гравців на вулицю.

29-го березня того ж року, розуміючи що апелювання до працівників МВС лише зашкодить справі, гурт небайдужих до долі Батьківщини вдались до показового закриття закладу котрий розбещував душі й грабував слабких й необачних. Присутні на заході журналісти зафіксували гральні автомати, працівника МВС (щоправда в цивільному) який здійснював охорону закладу, відсутність будь-яких дозвільних документів. Викликані нами на місце події працівники Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві прибули за сорок хвилин. Повідомлю, що відстань від зали до самого райвідділу становила не більше кілометра. Певно лише присутність журналістів змусила підлеглих Гладика визнати, що діяльність закладу була незаконною. В часі вимушеного обшуку який здійснювали працівники МВС, в шухляді столу який належав аміністратору було знайдено шприц з жовтою рідиною. Чим була та рідина та кому належала зала й ігрові автомати - невідомо і нині. Кількома днями пізніше, Управління МВС в м.Києві похвалилось викриттям і закриттям в Святошинському районі закладу де здійснювались заборонені азартно-ігрові дії. Про ініціативу громадських активістів в повідомленні скромно замовчувалось.

16.05.12., в тому ж таки Святошинському районі столиці, було здійснено закриття ще одного закладу азартно-ігрових дій. Цього разу, Гладик та його підлеглі відреагували порушенням кримінальної справи. Щоправда не за фактом закриття, а за фальшивим звинуваченням у скоєнні хуліганства та грабунку. Того ж дня, були затримані троє учасників. Не пояснивши затриманим прав, їх відразу піддали фізичним побоям, з вимогою повідомити імена решти учасників, й дати обтяжливі покази відносно організаторів. Наступного дня, був затриманий Микола Єременко, а в моєму помешканні, без жодного дозволу і санкцій було влаштовано обшук, в часі якого працівники Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві підклали, а потім “виявили і запротоколювали” бойові набої та неприналежні мені мобільні телефони. 21.05.12., на дії працівників Святошинського РУ ГУ МВС, мною було подано скаргу на ім'я міністра МВС. Лише наприкінці червня я отримав відповідь з Святошинського райвідділу за підписом Гладика, в якій було безапеляційно заявлено, що “в ході перевірки, викладені в скарзі факти не знайшли свого підтвердження”. Отже, згідно відповіді Гладика, факту незаконного обшуку не було взагалі, проте складений в часі обшуку “Протокол огляду місця події” слідчими таки був долученим до матеріалів порушеної відносно мене кримінальної справи.

13.07.12., я подав до канцелярії Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві “Клопотання” з проханням дати можливість ознайомитись з матеріалами перевірки. Трьома днями пізніше, а саме 16.07.12., я зателефонував до чергової частини Святошинського РУ ГУ МВС, й поцікавився, яким саме чином моє клопотання буде задоволено. Особа жіночої статі яка відповідала на мій телефонний дзвінок, не відрекомендувалась, проте повідомила, що моє клопотання передано до інформаційного відділу Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві, назвала прізвище Ковалинської Наталі й дала телефон 4248534, за яким я можу її знайти. Зателефонувавши за наданим телефоном, я довідався що Наталя Ковалинська перебуває у відпустці, а моє клопотання з канцелярії не надходило. 19.07.12., бл.15.00., я прибув до Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві й безпосередньо звернувся до працівників канцелярії з проханням повідомити мені про рішення в справі поданого мною клопотання. Працівниця канцелярії яка не також відрекомендувалась, повідомила, що матеріали по моєму клопотанню передані начальнику слідчого відділу Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві Сліпчуку Олегу Степановичу. Близько 15.20., я звернувся до нього з проханням задовільнити подане мною 13.07.12. до канцелярії клопотання. Довідавшись про причини мого візиту, начальник слідчого відділу заявив (цитую дослівно) що він “відірве голову” черговому за те що пропустив мене до райвідділу. Згодом, Сліпчук зателефонував до слідчого Управління МВС в м.Києві в провадженні якого на той час перебувала кримінальна справа за фактом закриття ігрової зали й зверхнім тоном облаяв за те що не оголосив мене в розшук. Після того, Сліпчук повідомив мені, що він нічого про моє клопотання не знає, і чути не хоче.

Розумію, що геть не детельний переказ спроб захиститись методами передбаченими чинним на той час Кримінально-Процесуальним Кодексом в декого може викликати втому. Але хіба є нормальною реакція підлеглих Гладчука і його самого на спробу дошукатися правди? Хто дав право так відверто зневажати мою гідність й трактувати мою громадянську позицію злочином?

Попри порушену кримінальну справу, ми не припиняли заходів спрямованих за припинення діяльності зал ігрових автоматів. В жовтні, разом з журналістами, нами було зафіксовано діяльність зали ігрових автоматів біля станції метро “Академмістечко”, в грудні біля автостанції “Дачна”, а фото- та відеозвіти були оприлюднені в ЗМІ. В січні нинішнього року, з моєї ініціативи, в супроводі журналістів телеканалу “ТВІ”, прихованою камерою було зафіксовано продаж заборонених наркотичних препаратів. Лише після цього нарешті ми дочекались реакції. На викладений в мережі Інтернет відеозвіт та телесюжет, відреагували працівники Управління МВС в м.Києві. Супроти двох власників аптек таки порушили кримінальні справи. З вуст рядових працівників Святошинського РУ ГУ МВС доводилось чути жарти, що наша принциповість незабаром змусить Гладика жити лише однією зарплатою.

12.07.13., гурт працівників Святошинського райуправління МВС прибули на базар “Шлях” з метою збору коштів з осіб які здійснюють продаж сільскогосподарської продукції. Свавілля, підкріплене застосуванням насилля звичайно ж викликало обурення. Того дня, біля Святошинського РУ ГУ МВС зібралось спочатку близько 70-ти осіб, які вимагали відставки Гладика й кари його підлеглому який вдався до насилля над жінкою. За годину, кількість протестуючих збільшилась до 300-от осіб.

Наступного дня, коментуючи подію, пресслужба Управління МВС в м.Києві вдалась до спроб виправдати дії Гладика та його підлеглих. Умисне не згадуючи про факт функціонування стихійних базарчиків в підземному переході станції метро “Святошин” та кількох інших місцях, упереджено акцентували увагу виключно на події яка і спричинила обурення громадян.

Я не маю зафіксованих фактів отримання Гладиком хабарів за надання дозволу на діяльність зал ігрових автоматів, стихійних базарчиків, та встановлених без жодних дозвільних документів МАФів. Але факт їхньої безперешкодної діяльності, рівно як й шаленна реакція на спробу припинити їх діяльність, дають підстави підозрювати очільника святошинських нібито правоохоронців в корупційних і злочинних діях. З цієї причини, я долучаюсь до вимог протестуючих звільнити його з посади. Неспроможні дати лад, а тим паче зацікавлені виключно в особистому збагаченні й збереженні нинішньої системі повинні поступитись небайдужим і принциповим. Цього вимагає здоровий глузд й чуття обов'язку перед майбутнім. З тим і переможемо.

Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.11.2013, 19:09   # 75
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово Приреченість чергового бидламу

Емоційні, та на жаль малодосвідчені й не здатні до тверезого аналізу суспільних процесів учасники галасливих, а головне нечисельних (принаймні поки-що), "Євромайданів" в кількох містах України, вже поспішили наректи нинішні події революцією. На жаль, відсутність поважного україноцентричного аналітичного центру уможливлює вільну і безперешкодну ходу помилкових, а нерідко й цілком ворожих ідей та концепцій. Як свідчать геть нерадісні реалії, здоровий потяг до гідного вільної людини життя, вже не вперше обмежується позбавленим глузду й можливості остаточного осягнення мети протестом проти дій конкретних посадовців.

Нинішні політологи певно свідомо уникають дискусій з приводу реального призначення держави як суспільної інституії. Факт присутності в корені назви європейських держав самоназви певної етнічної спільноти, свідчить, що держава є формою саморганізації нації яка дала їй назву. Сама ж нація, не є механічною сумішшю наділених паспортом єдиного зразка. Вирішальними чинниками в справі формування самоусвідомленної етнічної спільноти (нації), є географічне розташування території заселення, природній ландшафт (себто наявність або відсутність гір, лісів, степів, річок, пустель), хімічний склад споживаного харчу, клімат, довколишні флора та фауна. Притаманні нації менталітет, світогляд та власна мова, є лише зовнішнім проявом окремішності від решти народів. Призначенням держави є забезпечення збереження етнічною спільнотою (нацією) власної окремішності, унормування стосунків між громадянами, та захист від зовнішніх загроз та викликів.

Впродовж кількасотлітньої бездержавності українського народу, окупанти цілеспрямовано здійснювали політику асиміляції автохтонів, заселення теренів України етнічно чужим елементом, й створювали касту безпринципних, проте запопадливих і слухняних виконавців.

Проголошення окупаційною адміністрацією незалежності, в серпні 1991-го року, насправді було кроком до формальної легалізації неочікувано для самої себе суверенізованої окупаційної адміністрації. Проте заміна кольорів прапору й герба, жодним чином не очистила Україну від панування морально розкладеного й духовно здеградованого люду.

В моїй пам`яті ще не стерлись події які відбувались в Києві в серпні 1991-го року, на той час ще на "Площі Жовтневої Революції", в часі спроби змінити зграйкою членів Політбюро КПСС тогочасного очільника імперії зла Михайла Горбачова. З вини очільників РУХу й УРП, серед учасників мітингів ширили побрехеньки про доброго Єльцина який повстав проти диктатури. Заперечення на факт кріпацького запобігання перед будь-якими зовнішніми потугами (навіть і перед дещо "демократичнішим" вже згаданим Єльциним), викликало істеричні лайки й звинувачення якщо не в співпраці з КГБ, то принаймні в замовному виконанні провокацій. Пригадую ідіотське пашталаканні в мікрофон в часі одного з мітингів Івана Драча. Пританцьовуючи як якутський шаман, він закликав майдан повторювати вслід за ним божевільну мантру "Єльцин-єдність". Замість втілення в життя здорових гасел "Україна для українців" та "В Україні по-українському", українців безальтернативно штовхали до побудови держави "в якій росіянам жилося б краще ніж в Росії, а євреям краще ніж в Ізраїлі". Зіштовхнутий на манівці загал донині пожинає плоди злочинних закликів "будувати державу не на крові". Формально суверенізована окупаційна адміністрація, узаконивши свавільну узурпацію влади так званим Всеукраїнським референдумом 1-го грудня, за роки правління здійснила не менші злочини, аніж її ж руками чинили окупанти в період поневолення.

Я розумію, чому українці, живучи на щедрій й родючій землі, перетворились в боржників наднаціональних потуг сумнівної репутації. Мені відомі причини бідності, високого рівня злочинності, низьких зарплат, еміграції й цілеспрямованого заселення України вихідцями з недоразвитих країн Азії та Африки. Лишена у спадок від почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Союзу окупаційна адміністрація, в своїх діях продовжує керуватись власними примхами й виконанням вказівок зовнішніх чинників. Збайдужілий, безпринципний і продажний себелюбець ніколи не стане на шлях служіння ближнім й окраденим, а морально розкладений й духовно здеградований не зможе навіть зрозуміти трагедію власного становища.

Понад двадцять років тому, ідею побудови націонльної держави підмінили гаслами лібералізму й фальшивої демократії. Аналогічно фальшивими гаслами керувались й в 2004-му році часі так званої "Помаранчевої Революції". Справедливий протест проти зухвалих фальсифікацій обмежили закликами недопустити до нібито президентського крісла наперед визначеного претендента. В дійсності, профінансований з-за океану помаранчевий бидлам, був звичайнісіньким сатанинським міжсобойчиком. Примітивна, до певної міри русофобська риторика Віктора Ющенко, насправді нічого спільного зі здоровм глуздом й реальними потребами українського народу не мала. Переважну більшість "помаранчевої команди" становили етнічні чужинці, колишні компартійні та комсомольські функціонери та новітні скоробагатьки. Не сповідуючи, проте цинічно і досить вдало жонглюючи близькою до патріотичної фразеологією, помаранчева зграя дискредитувала в очах загалу патріотичну ідею й зневажила патріотичний порив мільйонів.

Нинішній "Євромайдан" в своїй суті нічим не різниться від згаданих вище дійств. Беззмістовні і безглузді монологи очільників контрольованої режимом й зовнішніми потугами "опозиції", знову збивають на манівці небайдужих до долі Батьківщини. Спроби євробюрократів брутально нав`язати Україні власні стандарти і бачення, рівно як й рабське запобігання перед ними насправді не уповноважених народом на репрезентацію себелюбців-"опозиціонерів", знову тягнуть Україну в болото безугавних внутрішніх конфліктів, взаємопоборень, виконання чужих примх й подальших деградації та вимирання. Час зрозуміти, що навіть формальний вступ до ЄС не зупинить наплив в Україну легельних і нелегальних мігрантів, не змінить хабарницький і продажний світогляд посадовців.

Україні й українцям потрібні докорінні зміни в царині внутрішньої політики й принциповий загальнонаціональний провід. Лише національна держава (а не якийсь з сумнівних союзів) дасть можливість українцям стати повновласними господарями на власній землі.

Україна для українців!
В Україні по-українському!
Слава Україні!

P.S. Все решта - від лукавого.

Олесь Вахній
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 22.01.2014, 17:15   # 76
Коваль
Користувач
 
Аватар для Коваль
 
Реєстрація: 29.09.2010
Звідки Ви: Харків/London
Дописи: 470
Репутація: 51
Типово

Сподіваюсь, пан Олесь зараз приймає активну участь у протидії на Грушевського.
__________________
Коваль зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 24.01.2014, 16:30   # 77
Oles Vahnij
Користувач
 
Реєстрація: 05.07.2010
Дописи: 270
Репутація: 42
Типово

Збоку дійсно не стою
Oles Vahnij зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки


Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 21:19 .